Солнце светит всем одинаково,

или Как поехать на море, когда мешает не только коронавирус

Несмотря на то что право на свободное передвижение гарантировано Конституцией, в ряде случаев гражданин может быть ограничен в праве выезда за границу. О том, как бороться с такими решениями и чего не стоит делать, рассказали адвокаты.

Маєш борг — відпочиваєш удома

Попри карантинні обмеження, дехто, навіть ризикуючи скасуванням рейсів, намагатиметься потрапити до «європейського моря». Утім, Україна про власних громадян піклується, тож, проходячи паспортний контроль, можна раптом дізнатися про тимчасове обмеження виїзду за кордон. Зазвичай таке обмеження накладає суд, але за певних умов капость може зробити й державний виконавець.

Законодавство про виконавче провадження з року в рік ставатиме все більш жорстким, адже українцям вогнем і мечем прищеплюватимуть правову культуру повернення боргів. Однією з причин обмежень на виїзд за кордон є заборгованість за аліментами понад 3 місяці. У такому випадку держвиконавець приймає відповідне рішення самостійно. В усіх інших обмежувати конституційне право на свободу пересування може виключно суд.

Утім, виявляється, що обмеження права виїзду за кордон здебільшого напрацьовані практикою, а не прописані в законах. Розбиралися з тим, як подолати обмеження, під час вебінару, зорганізованого Ader Haber Law Firm. Модерував зустріч партнер Ader Haber, адвокат Олексій Соломко. Допомагали йому шукати відповідь, як не залишитися на своєму балконі замість запланованих Балкан, приватний виконавець Андрій Авторгов і доцент кафедри адвокатури Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Олена Овчаренко.

Без права на пересування

Як наголосив А.Авторгов, обмеження права на виїзд — це архаїчний інститут, який діє тільки в пострадянських державах. У країнах Європейського Союзу такі засоби впливу не мають сенсу, адже у виконавця є право доступу до всього майна боржника та всіх без винятку його рахунків.

Натомість, економіка України перебуває в тіні, а боржники досить часто не реєструють належного їм майна та отримують заробітну плату в конвертах, обмеження права на виїзд залишається іноді єдиним дієвим засобом примусити боржника розплатитися. Як зазначив А.Авторгов, незважаючи на те, що українці облюбували відомі світові курорти, культури нам це не додало. Тому виконувати судові рішення, як і віддавати борги, уважається справою невдах. Зокрема, за даними Міністерства юстиції, кожна четверта гривня в аліментах була отримана завдяки обмеженню права виїзду за кордон.

У свою чергу О.Овчаренко повідомила, що обмеження права на свободу пересування підпадає під низку вимог, які встановлює Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Як наслідок, Європейський суд з прав людини також має напрацьовану практику із цього питання.

Україна не має норм, які б суперечили положенням міжнародних договорів. Єдине правило, яке залишилося поза нормами законів, але й без цього використовується судовою практикою, — обмеження не повинне бути пожиттєвим. Зокрема, його необхідно час від часу переглядати.

За які гріхи?

Єдиною умовою обмеження права виїзду за кордон є наявність заборгованості у виконавчому провадженні та ухилення від його виконання. За загальним правилом, установлювати відповідні обмеження мають право за невиконання майнових зобов’язань. Однак виконавець не позбавлений права звернутися до суду з мотивованим клопотанням і в разі невиконання іншого судового рішення.

Ключове, що наближатиме боржника до отримання всіх можливих і неможливих заборон, — це ухилення від виконавчого провадження. Зокрема, іноді адвокати радять своїм клієнтам не отримувати необхідних документів і вдавати, що жодних відомостей про борги вони не мають. Утім, така поведінка є хибною, адже платити все одно доведеться, але відносини з виконавцем будуть зіпсовані.

Боржник, якщо він не має майна та коштів, повинен з’являтися на виклики виконавця, допускати його до власних приміщень і сприяти виконавчому провадженню. Як зазначає А.Авторгов, ухилення може відбуватися шляхом як активної, так і пасивної поведінки. Тож ті методи, які працювали раніше, нині не ефективні.

Також із року в рік загострюється проблема заробітчан. Зокрема, чимало осіб не мають в Україні ні майна, ні засобів до життя, тож шукають ліпшої долі десь за кордоном. За таких обставин правомірною поведінкою буде візит до держвиконавця та пошук альтернативних варіантів. Принаймні, якщо виконавець побачить, що більшу частину життя особа проводить за кордоном, питань стане менше. Проте все одно необхідно повертатися в Україну, тож чесно зароблені кошти доведеться витратити на сплату боргів.

Інша річ, коли особа має заборгованість за аліментами й емігрує. За таких обставин пошуки «кращого життя» доведеться відкласти до того моменту, доки аліменти не будуть сплачені наперед або дружина не погодиться на мирову угоду.

Доволі цікавий аспект — обмеження права керівника боржника на виїзд за кордон. З одного боку, необхідних умов для цього замало. З другого — така практика вже існує. Проте запитань тут значно більше, ніж відповідей.

Рабство в Україні заборонено, тож директор має змогу звільнитися з посади. Натомість механізму для скасування обмежень у порядку господарського судочинства не існує. Тому доведеться звертатися до суду адміністративної юрисдикції, але все одно існуватиме правова колізія, адже рішення будуть прийняті в межах різної юрисдикції.

Зняти й забути

Нагальне питання, яке турбує боржників: що робити, якщо є потреба терміново виїхати за кордон? Перше та найпростіше, на думку адвокатів, — це повністю розрахуватись. Одначе життя непередбачуване, тому можуть виникнути обставини, які потребують термінових дій: лікування, відрядження, похорон...

У таких випадках необхідно звертатися до суду та домагатися скасування накладених обмежень. Звісно, чим краще буде мотивована заява, тим більше шансів на успіх.

Наступний спосіб — звертатися безпосередньо до виконавця та налагоджувати з ним стосунки. Зазвичай, якщо особа не є злісним неплатником, справа вирішується легко.

Альтернативою може слугувати апеляційне оскарження. Утім, як свідчать адвокати, хоч суд доволі часто й стає на бік боржника, зловживати цим не потрібно. Наразі українське законодавство та практика йдуть шляхом примусового навчання відповідати за власними боргами.

Тож, як резюмував О.Соломко, краще боргів не наживати, ніж потім розв’язувати проблеми з виконавцями.