Под угрозой неконституционного влияния со стороны НАЗК оказались все судьи
Национальное агентство по вопросам предотвращения коррупции впервые попробовало повлиять на процессуальную деятельность суда. Для этого воспользовалось нормой, которая обязывает, в частности, и судей сообщать агентство о конфликте интересов в определенных случаях.
Прецедент від НАЗК
Недавно департамент з питань дотримання законодавства про конфлікт інтересів та обмежень щодо запобігання корупції НАЗК склав протокол про адміністративне правопорушення за ст.1727 Кодексу про адміністративні правопорушення щодо Голови Конституційного Суду Станіслава Шевчука. Підставою для його складення стало те, що «Голова КС С.Шевчук, усвідомлюючи наявність приватного інтересу щодо необхідності скликання спеціального пленарного засідання КС для розгляду висновку, не поінформував письмово протягом одного робочого (пропущено — «дня». — Прим. авт.) Суд про реальний конфлікт інтересів в порядку ст.60 закону про КС».
Очевидна незаконність і безпідставність таких дій НАЗК буде предметом розгляду у судах загальної юрисдикції і, поза усіляким сумнівом, закінчиться закриттям провадження. Проте юридичній спільноті слід звернути увагу на цей прецедент посягання на конституційний функціональний імунітет суддів.
Так, ст.28 закону «Про запобігання корупції» встановлює обов’язок осіб, перелічених у ст.3 цього акта (суддів і суддів КС у тому числі), повідомляти не пізніше від наступного робочого дня з моменту, коли вони дізналися чи повинні були дізнатися про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів, безпосереднього керівника. У випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності безпосереднього керівника, або в колегіальному органі — НАЗК чи інший визначений законом орган, під час виконання повноважень в якому виник конфлікт інтересів.
Отже, вказаною нормою було урівняно суддів із державними службовцями у питаннях врегулювання конфлікту інтересів. Проте ця норма суперечить одразу кільком фундаментальним положенням Основного Закону.
Легітимна мета
Кожен закон повинен мати легітимну мету, яка є складовою принципу верховенства права, не може суперечити Конституції і посягати на принцип стримувань та противаг гілок влади. У рішенні КС №3-р/2019 про визнання неконституційними положень закону «Про запобігання корупції» щодо обов’язку «громадських антикорупціонерів» подавати електронні декларації (проект готували С.Шевчук та В.Мойсик) зазначено: «Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути довільними і несправедливими, вони повинні встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими; в разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний ввести таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати суттєвий зміст такого права».
Відповідно до пояснювальної записки до цього законопроекту його легітимною метою є боротьба з корупцією, тобто з використанням особою, зазначеною у ч.1 ст.3 цього закону, наданих їй службових повноважень або пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди.
Пункт 2 ч.1 ст.28 закону говорить про обов’язок осіб, перелічених у ст.3 закону (до складу яких входять судді загальних, спеціалізованих судів та судді КС), повідомляти керівництву підприємства, а в разі роботи в колегіальному органі — цей колегіальний орган про реальний або потенційний конфлікт інтересів.
Проте процесуальна діяльність суду регламентується процесуальними кодексами. І за грубе порушення цих норм суддю можна притягнути лише до дисциплінарної відповідальності за відповідною процедурою спеціально уповноваженим конституційним органом — Вищою радою правосуддя. Натомість ст.28 закону передбачає втручання із правом аналізу і притягнення до адміністративної відповідальності судді з боку органу виконавчої влади. Це прямо суперечить положенням стст.6 і 19 щодо дотримання принципу розподілу влади (стримувань і противаг), ст.126 Конституції щодо гарантій суддівської незалежності та функціонального імунітету судді.
Таким чином, під загрозою неконституційного впливу з боку органу виконавчої влади опинилися всі судді і сама сутність конституційного права громадян на справедливий і неупереджений суд.
Подвійний удар
Стаття 61 Конституції встановлює правило, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Та притягнення НАЗК судді до адміністративної відповідальності за порушення під час процесуальної діяльності, за яку відповідно за закону «Про судоустрій і статус суддів» та Конституції передбачена дисциплінарна відповідальність, призводить до «подвійного удару» по суддях.
Виходить, що, крім відводу чи самовідводу, передбачених процесуальним кодексом, суддя протягом доби повинен доводити до відома НАЗК або голови суду відомості про наявність конфлікту інтересів. Проте у своїй процесуальній діяльності суддя є незалежним і не підпорядковується та не звітує нікому — ні голові суду, ні НАЗК.
Отже, притягнення суддів до адміністративної відповідальності за процесуальну діяльність стане справжньою «скринькою Пандори», що потягне за собою безліч зловживань з боку як органів виконавчої влади, так і недобросовісних учасників процесу. Насамкінець це призведе до того, що роль суду як неупередженого арбітра буде суттєво знівельована.
Підсумовуючи, дійдемо висновку, що ст.28 закону «Про запобігання корупції» суперечить положенням стст.6, 8, 19, 126 Конституції. Тож сподіватимемося, що судді загальних судів, реалізуючи принцип верховенства права, будуть застосовувати конституційні норми як норми прямої дії і не допустять посягання виконавчої влади на суддівську незалежність. Адже там, де немає суду, немає і держави.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!