Общественная небезопасность совершенного преступления определяется не столько размером причиненного материального вреда, сколько способом его совершения. Такое заключение сделал ВС в постановлении №161/4092/19, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
15 квітня 2020 року м.Київ №161/4092/19
Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — АНІСІМОВА Г.М.,
суддів: БУЛЕЙКО О.Л., ІВАНЕНКА І.В. —
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018030010004043, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, який проживає за Адресою 1, раніше неодноразово судимого, останнього разу засудженого вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.12.2014 за ч.1 ст.289 Кримінального кодексу та на підставі ч.4 ст.70 КК до остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки, на підставі ухвали Ковельського міськрайонного суду від 2.11.2016 звільненого з місць позбавлення волі умовно-достроково на невідбутий строк 5 місяців, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК, за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 30.10.2019 щодо Особи 1.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Луцького міськрайсуду від 31.05.2019 Особу 1 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК, і призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки.
Вирішено долю речових доказів, строк відбуття покарання Особи 1 визначено обчислювати з дня приведення вироку у виконання.
Відповідно до вироку Особа 1 30.10.2018, близько 17:00, з магазину «Інформація 2» за Адресою 2, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, умисно відкрито повторно викрав алкогольні напої, чим завдав ФОП Особі 2 майнова шкода в розмірі 2065 грн.
Ухвалою ВАС від 30.10.2019 апеляційну скаргу Особи 1 задоволено та на підставі ст.75 КК його звільнено від відбування призначеного вироком покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку 3 роки.
В решті вирок залишено без змін.
Вимоги і узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного Особі 1 покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на тяжкість скоєного злочину й попередні судимості засудженого, не вмотивував відповідно до вимог закону свого рішення про звільнення Особи 1 від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК. Стверджує, що в кримінальному провадженні відсутні підстави для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням <…>.
Мотиви Суду
Як визначено в ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більш як 5 років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема відомостях про скоєння особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв’язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які перебувають на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо. Лише проаналізувавши такі обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
Зі змісту оскарженої ухвали вбачається, що рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням постановлено апеляційним судом без його належного обґрунтування.
Луцький міськрайсуд, призначивши Особі 1 покарання, врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, який відповідно до ст.12 КК є тяжким, відомості про винуватого, котрий є особою молодого віку, раніше неодноразово засуджувався, не перебуває на спеціальних обліках у нарколога та психіатра, а також зважив на спосіб викрадення чужого майна, особливості предмета злочину. Обставинами, що пом’якшують покарання, відповідно до ст.66 КК визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а обставиною, що обтяжує покарання, — скоєння злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп’яніння. З огляду на зазначені обставини Особі 1 було призначено покарання в мінімальному розмірі в межах, установлених санкцією ч.2 ст.186 КК.
Апеляційний суд, обґрунтовуючи рішення про застосування ст.75 КК, також зважив на тяжкість скоєного злочину, який Особа 1 скоїв, маючи непогашену судимість. Урахував наявність установлених судом першої інстанції обставин, що пом’якшують покарання, та обтяжують його, а також додатково визнав обставинами, що пом’якшують покарання, повне відшкодування завданих збитків та позицію представника потерпілого, який просив суворо не карати засудженого. Суд також узяв до уваги те, що засуджений є особою молодого віку, має постійне місце проживання, неофіційно працює, а також його поведінку після скоєного злочину, відсутність тяжких наслідків скоєного ним злочину.
Сукупність обставин, що пом’якшують покарання, апеляційний суд визнав такою, що істотно знижує ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, та дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, звільнивши від його відбування з випробуванням.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів касаційного суду не погоджується, оскільки вони є наслідком неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність.
Так, Особа 1, будучи неодноразово засудженою особою, в тому числі за умисні корисливі злочини проти власності, раніше відбував покарання у вигляді позбавлення волі, повторно скоїв умисний корисливий тяжкий злочин проти власності, передбачений ч.2 ст.186 КК.
Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що суспільна небезпечність скоєного Особою 1 злочину визначається не стільки розміром заподіяної матеріальної шкоди, скільки способом його вчинення та відповідним змістом суб’єктивної сторони. Заподіяння матеріальної шкоди у значному, великому або особливо великому розмірі є особливо обтяжуючими обставинами грабежу, передбаченими чч.3, 4, 5 ст.186 КК, а тому відсутність тяжких наслідків не може свідчити про істотне зниження ступеню тяжкості злочину, скоєного засудженим.
При цьому апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням, була відшкодована в повному обсязі лише під час апеляційного розгляду, під тиском тягаря реального відбування покарання, призначеного за вироком місцевого суду. Також з рішення апеляційного суду не вбачається, що суд дав належну оцінку того, що в матеріалах провадження відсутнє підтвердження наявності у засудженого джерела отримання правомірних доходів.
Крім того, Особа 1, незважаючи на свій молодий вік, скоїв тяжкий умисний корисливий злочин, відкрито викрав чуже майно, вже вп’яте притягується до кримінальної відповідальності за скоєння умисних злочинів, раніше відбував покарання у вигляді позбавлення волі, є судимим.
Наявність у Особи 1 щирого каяття з приводу вчиненого та активне сприяння розкриттю злочину, посткримінальна поведінка засудженого, спрямована на залагодження своєї провини, за наведених обставин не свідчить про наявність підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Наведеного апеляційний суд повною мірою не врахував і не мотивував, зокрема, чому він вважає за можливе досягнення мети виправлення засудженого та запобігання скоєнню ним нових злочинів за умови звільнення його від відбування призначеного покарання, які саме характерні риси особи засудженого як у загально-соціальному сенсі, так і в сенсі його потенційної суспільної небезпеки дають підстави для застосування інституту звільнення від відбування покарання.
Що стосується позиції потерпілого, то вона не є обов’язковою для суду, враховується в сукупності з обставинами, передбаченими стст.65—67, 75 КК, і не має над ними пріоритету. Думка представника потерпілого, який просив суворо не карати винуватого, не є безумовною підставою для застосування положень ст.75 КК та звільнення Особи 1 від відбування покарання з випробуванням. Не є такою безумовною підставою й наявність постійного місця проживання у засудженого.
На підставі наведеного колегія суддів доходить до висновку, що ухвала апеляційного суду, всупереч вимогам ст.419 КПК, не містить переконливого обґрунтування того, що виправлення засудженого Особи 1 можливе без відбування покарання. Рішення суду про звільнення Особи 1 від відбування покарання з випробуванням є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що відповідно до ч.1 ст.438 КПК є підставою для скасування рішення судом касаційної інстанції.
У касаційній скарзі прокурора не наведено обставин, які б давали підстави вважати призначене Особі 1 покарання за своїм видом та розміром явно несправедливим через м’якість. У касаційній скарзі прокурор хоча й посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м’якість, однак при цьому наводить доводи про безпідставне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, яким касаційним судом надана оцінка вище.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в постанові касаційного суду, належно оцінити відомості про особу винуватого, обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання, прийняти законне, обґрунтоване й умотивоване рішення згідно з вимогами стст.50, 65—67, 75 КК, маючи на увазі, що за тих самих відомостей про особу засудженого та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, призначене засудженому Особі 1 покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки за своїм видом та розміром не є явно несправедливим через його м’якість, оскільки відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винуватого, а звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, ураховуючи тяжкість злочину, особу засудженого та інші обставини справи.
Керуючись стст.434, 436, 441, 442 КПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 30.10.2019 щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!