Дамоклов меч над Фемидой

Что сказал и о чем промолчал КС, признав неконституционной ст.375 УК

Задекларированная цель ст.375 Уголовного кодекса состояла в том, чтобы стать предохранителем от злоупотреблений судьями своими должностными обязанностями. Вместо этого, она превратилась в «дамоклов меч» для судей, что вынужден был констатировать Конституционный Суд.

На крючке неправосудности

В подавляющем большинстве случаев к ответственности по ст.375 УК привлекается не тот судья, который сознательно нарушает права граждан, а тот, кто в соответствие со своей присягой посмел оспаривать свойственную неправовым государствам исключительную монополию исполнительной власти. Стоит лишь обратиться к статистике, чтобы сделать простой вывод: менее 1% возбужденных (внесенных в ЕРДР) дел заканчиваются вручением судье подозрения и, тем более, вынесением обвинительных приговоров по ст.375 УК.

И GRECO и Комитет министров Совета Европы обращали внимание украинской власти на использование этой статьи с целью давления на суд и нарушения принципа судейской независимости, что нивелирует право гражданина на справедливый суд. В период с 2011 до 2017 года было вынесено всего 14 приговоров по ст.375 УК, причем 5 из них — оправдательные. А в ЕРДР вносятся ежегодно сотни эпизодов. Согласно данным Высшего совета правосудия, только в 2019 по факту вынесения судьей заведомо неправосудного решения было возбуждено 408 уголовных производств, из них 190 закрыто, 2 обвинительных акта направлены в суд.

В результате сегодня имеем 478 «подвешенных судей» и два «потенциальных» нарушителя (что тоже далеко не факт). Но власти удобно иметь в распоряжении крючок, за который всегда можно дернуть судью — и если и не посадить, то создать все условия для увольнения «по собственному».

Возьмем последний оправдательный приговор, вступивший в законную силу, в отношении судьи Комсомольского горрайонного суда Полтавской области, постановленный Верховным Судом. Основанием к оправданию ВС указал… нарушение того самого принципа юридической определенности, как составляющей конституционного принципа верховенства права. Дело, к слову, касалось лишения участника «Автомайдана» права на управление транспортным средством.

Еще Верховный Суд Украины в постановлениях от 20.11.2014 по делу №5-24кс14, от 18.06.2015 по делу №5-56кс15 пытался сформулировать субъективную сторону преступления по ст.375 УК как совершенное с прямым умыслом: судья достоверно знает, убежден в том, что принимает решение вопреки требованиям закона и справедливости. Так, понятие «неправосудное судебное решение» в сочетании с указанием на «заведомость» его вынесения подчеркивает целенаправленный характер преступных действий судьи, его сознательное стремление и желание вопреки материальному или процессуальному закону и (или) фактическим обстоятельствам, установленным по делу, вынести судебное решение, которое по своей сути не может быть и не является актом правосудия».

Учитывая, что на законодательном уровне понятие «неправосудного решения» определено и закреплено не было, можно считать, что ВСУ превысил свои полномочия, присвоив себе функции законодателя. Именно законодатель должен был конкретизировать эту норму, изложив ее таким образом, чтобы она действительно служила легитимной цели предотвращения совершению судьями преступлений против правосудия, а не способствовала злоупотреблениям со стороны государственных органов вопреки интересам граждан.

Таким образом, ст.375 УК являлась абсолютной фикцией, и вместо обеспечения права граждан на справедливый суд служила прямо противоположным целям.

Абстрактный контроль

Что касается самого решения КС от 11.06.2020 №7-р/2020, то в нем правильно отображено нарушение принципа юридической определенности. Поскольку в законе и Конституции отсутствует четкая формулировка термина «неправосудность», что нарушает право лица добросовестно планировать свои действия и прогнозировать их результаты, а также право на защиту в контексте понимания сути предъявленного обвинения.

При этом, делая вывод о неправомерном применении данной нормы, КС не потрудился проанализировать существующую практику и статистику возбужденных дел, врученных подозрений и вынесенных приговоров по исследуемой статье. Это может создать у обычного гражданина впечатление голословности таких выводов и вынесения данного решения сугубо в корпоративных интересах.

Между тем, такой анализ необходим, чтобы конституционный контроль не был абстрактным. Решения КС должны быть образцом мотивированности и обоснованности, излагаться таким образом, чтобы граждане Украины, независимо от наличия юридического образования, могли достоверно понять суть правовой проблемы и способ ее решения Судом.

Кроме того, как отметил профессор Михаил Савчин, КС не проанализировал и не дал оценку нарушению данной нормой принципа диспозитивности. Ведь расследование или процессуальное руководство за ним осуществляет прокурор, то есть, представитель обвинения, что порождает конфликт интересов и дает неправомерное преимущество перед стороной защиты, не обладающей таким мощным рычагом влияния на суд.

Неопределенность целесообразности

С другой стороны, построив обоснование своего решения на нарушении принципа юридической определенности, КС, отсрочив утрату законной силы признанной неконституционной нормы на 6 месяцев, породил еще большую юридическую неопределенность. В самом решении КС не уделил ни одного предложения разъяснению необходимости такой отсрочки, волюнтаристски указав, что «вважає доцільним відтермінування». Это порождает обоснованные сомнения в добросовестной цели такой отсрочки.

Так, в производстве органов следствия и судов находится множество дел по данной статье, по некоторым из которых вручены подозрения и даже обвинительные акты. Что делать с такими делами: торопиться заканчивать, достоверно зная, что статья неконституционна, рискуя самому стать впоследствии фигурантом уголовного преследования или ждать окончания отведенного парламенту срока? Или же рассчитывать, что законодатель успеет принять новую редакцию этой статьи mutatis mutandis?

Однако, какую бы редакцию ст.375 УК сейчас ни принял парламент, те дела, которые находятся в производстве, подлежат закрытию. Согласно ст.58 Конституции, законы и другие нормативно-правовые акты не имеют обратного действия во времени, кроме случаев, когда они смягчают или отменяют ответственность лица. Ведь никто не может отвечать за деяния, которые на момент их совершения не признавались законом как правонарушение.

Следовательно, какие бы деяния законодатель не признал преступными в новой редакции ст.375 УК, нести ответственность за них будут только те судьи, которые совершили эти деяния после вступления новой нормы в силу.

Более того, сама ст.91 закона «О Конституционном Суде Украины», позволившая КС отсрочить утрату законной силы ст.375 УК, противоречит ст.58 Конституции. Вот такой оксюморон конституционной реформы 2016 года.

Если в решениях, которые не касаются привлечения лиц к юридической (и, особенно, уголовной) ответственности, такая отсрочка может способствовать достижению легитимной цели урегулирования правовой коллизии с целью устранения пробела и подготовки такого механизма, то в случаях привлечения лица к юридической ответственности такая возможность прямо противоречит ст.58 Конституции.

Кроме того, пересмотру подлежат и те дела, по которым лица осуждены по статье, признанной неконституционной. Поскольку эта неконституционность наступила в момент принятия этой нормы парламентом, а не после признания ее таковой КС (если это не связано с изменениями в Конституцию, вследствие которых норма стала неконституционной).

Заведомая предвзятость

Сегодня в Верховной Раде зарегистрирован законопроект №3500, инициированный народными депутатами из фракции «Слуга народа». Он предусматривает новую редакцию ст.375 УК, а именно: «Постановлення суддею (суддями) упередженого судового рішення (вироку, ухвали або постанови), в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права, або яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права, або в якому завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи».

То есть, термин «заведомо неправосудное решение» заменяется на «предвзятое судебное решение, в котором заведомо неправильно применена норма материального права или постановленное с грубым нарушением норм процессуального права или в котором имеется несоответствие выводов суда фактическим обстоятельствам дела». Это никоим образом не добавило норме юридической определенности. Перечисленные деяния, которые ранее не являлись основанием для уголовного преследования судьи, попросту криминализированы и также оставляют крайне широкое поле органам следствия для интерпретации и квалификации таких действий. Как видим, попытка исправить ситуацию — более чем неудачная, что приведет не к решению проблемы, а к ее усугублению.

Данная норма в чистом виде при любой конструкции диспозиции будет «мертвой» с точки зрения правоприменения и неконституционной с точки зрения нарушения гарантий независимости судей от других ветвей власти.

Тактическим «компромиссно-паллиативным» (как недавно выразился один из судей КС) выходом из данной ситуации послужило бы включение ее в диспозицию ст.368 УК в качестве квалифицирующего признака. Это позволило бы воспрепятствовать (или значительно усложнило бы) злоупотреблениям со стороны правоохранительных органов и не оставило бы данные деяния вне зоны уголовно-правового регулирования. Безусловно, что в законе должно быть раскрыто и конкретизировано семантическое значение термина «заведомо неправосудное решение» до такой разумной степени, которая объективно позволила бы фигуранту понимать юридические последствия совершенных им действий.

Что же касается стратегического решения данной проблемы, то оно станет возможным только тогда, когда общество станет способно переучредить общественный договор с властью на основе справедливости и взаимного доверия.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Чи є сенс у залишенні чинною статті КК, що визнана неконституційною?

Указавши на невідповідність Основному Закону ст.375 Кримінального кодексу, Конституційний Суд, однак, вирішив ще на півроку відстрочити втрату нею чинності. «ЗіБ» поцікавився у відомих правників, чи є в цьому сенс? Адже фактично КС уможливив продовження посягання на незалежність суддів з боку правоохоронних органів, що сам і констатував у рішенні.

Станіслав ШЕВЧУК, 
Голова Конституційного Суду (2018—2019 рр.), д.ю.н., професор:

— Аналогічне питання постало перед Судом у 2019 році, коли йшлося про можливість відстрочення втрати чинності ст.368² КК («Незаконне збагачення»). Маю визнати: тоді я, а також деякі мої колеги теж уважали за доцільне відкласти втрату чинності цією статтею на 6 місяців. Але інші судді КС, включно з таким фахівцем у галузі кримінального права, як Микола Мельник, переконали, що в цьому немає сенсу. Адже застосуванню підлягає той кримінальний закон, що діяв на момент скоєння злочину. І якщо редакція статті змінюється, її не можна застосувати до діяння, що мало місце раніше.

Тобто всі провадження, що були або ще будуть відкриті за ст.375 КК, підлягають закриттю. А нова редакція, коли вона буде схвалена парламентом, не матиме ретроспективної дії. Отже, ні практичного, ні теоретичного сенсу в збереженні чинності ст.375 КК немає.

На мою думку, поява такого відстрочення може бути спричинена бажанням зменшити критику цього рішення з боку активістів та інших груп впливу. До того ж важливо, аби в аналогічних ситуаціях Суд дотримувався тих самих підходів.

— Чи може це відстрочення бути використаним органами прокуратури з метою порушення проваджень за ст.375 КК? Тобто заради самого факту, а не розслідування?

— З точки зору формалізму, юридичного позитивізму, безумовно, так. Але з погляду ціннісного аналізу це буде суперечити принципу верховенства права. Адже рішення КС є остаточним і не може бути переглянуте. Хоча не можна виключати того, що ця можливість буде використовуватися для медійного ефекту.

Богдан МОНІЧ, 
голова Ради суддів України:

— РСУ послідовно дотримується позиції, що ст.375 КК використовується окремими особами та органами досудового слідства виключно як спосіб тиску на суддів. Це чітко можна прослідкувати, виходячи з кількості зареєстрованих проваджень за цим складом злочину. Так, із січня 2017 до вересня 2019 року, за даними Генеральної прокуратури, зареєстровано 1415 кримінальних проваджень. 503 були закриті в короткі строки, а решта роками не знаходить свого вирішення. І це дає можливість тримати суддю на гачку, на що неодноразово вказували наші міжнародні партнери.

У той же час, за даними ЄДРСР, судами за вказаною нормою закону ухвалено лише 18 вироків, у 9 випадках — обвинувальні.

У рішенні від 5.06.2020 №32 РСУ звернула увагу на необхідність на законодавчому рівні вжити заходів, спрямованих на виконання рекомендації GRECO, та скасувати таке кримінальне правопорушення, як «постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» (ст.375 КК). Із цих підстав рішення КС схвалюю, уважаю, що воно сприятиме утвердженню в Україні незалежної судової влади.

З приводу відтермінування втрати чинності цією статтею. Очевидно, це пов’язано з тим, що обвинувальні вироки за цим складом злочину суди виносять. Отже, повністю відкидати саму можливість існування такого правопорушення не варто. Чи має воно кваліфікуватись як злочин — питання надзвичайно спірне. На мою думку, цілком достатньо, щоб подібні дії мали наслідком виключно дисциплінарну відповідальність.

Тому рішення КС у цій частині вважаю пропозицією суб’єктам законодавчої ініціативи виписати юридичну норму таким чином, щоб вона не застосовувалась як тиск на суд.

На мою думку, на практиці це навряд чи вдасться зробити. Особливо якщо проаналізувати останні законопроекти, подані до парламенту, щодо внесення змін до вказаної норми. Окремі правники вже називають це спробою встановити «якусь там відповідальність за якесь там судове рішення».

Мар’яна ГАЙОВСЬКА-КОВБАСЮК, 
керівник управління комунікацій Конституційного Суду України та міжнародного співробітництва:

— Суспільство має знати, що саме парламент (і ніхто інший) у нашій державі визначає, яке саме діяння вважається злочином. Так установлює Конституція (ст.92). І якщо КС у своєму рішенні встановлює такі дефекти норми КК, які ведуть до визнання її неконституційною (а саме так сталося зі ст.375 КК), то лише Верховна Рада може відкоригувати цю норму, і для цього потрібен час.

Саме тому КС відтермінував втрату чинності цією нормою. Таке право Суд має на підставі ст.152 Конституції.

Крім того, найбільш авторитетна організація в системі Ради Європи у сфері протидії корупції GRECO ще в червні 2017 року рекомендувала владі України привести вказану норму до вимог верховенства права. Зокрема, в аспекті захисту гарантій незалежності судової влади від неправомірного впливу з боку правоохоронців.

Тому відтермінування втрати чинності ст.375 КК має одну мету — розроблення парламентом її нової редакції з урахуванням цінностей Конституції та рішення КС.

Микола ПОГОРЕЦЬКИЙ, 
завідувач кафедри правосуддя КНУ ім. Т.Шевченка, радник ЮФ Credence:

— Я повністю погоджуюся з окремою думкою судді КС Сергія Саса, що це рішення в цілому є юридично непереконливим та базується на припущеннях і хибних судженнях. Такі правові терміни, як «завідомість» і «неправосудність» є доктринальними. Вони є цілком зрозумілими  для фахівців, а тому їх доктринальні тлумачення не потребують правового закріплення. Такою є практика правових цивілізованих країн.

Відтермінуванням втрати чинності ст.375 КК Суд створив серйозні проблеми для правової системи й передусім для органів досудового розслідування, прокурорів і суддів. Зокрема, кримінальні провадження, відкриті за ст.375 КК, упродовж 6 місяців мають розслідуватися, а також розглядатися судами. Компетентні органи за наявності підстав мають у цей період відкривати нові провадження за ст.375 КК. Отже, КС дозволив органам досудового розслідування та судам застосовувати неконституційну норму ще впродовж 6 місяців.

Водночас навіть після втрати чинності ст.375 КК залишається можливість притягнути суддю до кримінальної відповідальності за постановлення неправосудного рішення. Адже чинний КК містить низку норм, які дозволяють це зробити за наявності ознак відповідних злочинів (стст.366, 367, 368 КК та ін.).