Прекращение договора и возврат имущества не могут расцениваться как основание для прекращения производства в связи с отсутствием предмета спора. Такое заключение сделал ВС в постановлении №394/301/19, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
22 січня 2020 року м.Київ №394/301/19
Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого: СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: КАЛАРАША А.А., МАРТЄВА С.Ю., ПЕТРОВА Є.В. (суддя-доповідач), ШТЕЛИК С.П. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Кожушка Ю.І.» на ухвалу Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 26.06.2019 та постанову Кропивницького апеляційного суду від 2.10.2019,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ФГ «Кожушка Ю.І.» звернулося до суду з позовом до Особи 1, Селянського фермерського господарства «Васильєва В.В.», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — державний реєстратор Новоархангельської районної державної адміністрації Мельник С.В., про визнання недійсним договору оренди землі.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю Особа 1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,17 га, розташованої на території Надлацької сільської ради Новоархангельського району.
1.10.2007 між ним та Особою 1 укладено договір оренди ділянки строком на 20 років, який зареєстровано в Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ЦДЗК 14.03.2008. Фермерське господарство виконує всі зобов’язання за договором оренди та дотепер на законних підставах використовує ділянку для вирощування с/г культур. Проте в березні 2019 року йому стало відомо, що державним реєстратором Новоархангельської РДА Мельником С.В. 20.02.2019 зареєстровано договір оренди цієї ж ділянки від 20.02.2019, укладений між Особою 1 та СФГ «Васильєва В.В.».
З огляду на зазначене просило визнати недійсним договір оренди ділянки загальною площею 3,1683 га, укладений 20.02.2019 між Особою 1 та СФГ «Васильєва В.В.», визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію цього договору оренди.
На початку розгляду справи позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, оскільки йому стало відомо про скасування держреєстрації спірного договору оренди 27.03.2019. Остаточно просив визнати недійсним договір оренди ділянки загальною площею 3,1683 га, укладений 20.02.2019 між Особою 1 та СФГ «Васильєва В.В.».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Новоархангельського районного суду від 26.06.2019, залишеною без змін постановою КрАС від 2.10.2019, провадження у справі закрито на підставі п.2 ч.1 ст.255 Цивільного процесуального кодексу у зв’язку з відсутністю предмета спору.
Ухвалу суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що в цій справі позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди ділянки, який між відповідачами розірвано, а згідно з матеріалами справи ділянка не вибувала з фактичного користування позивача, жодних неврегульованих питань між сторонами договору не існує, тому зобов’язання за спірним договором є припиненими. Спору щодо майна не існує, тому відсутні підстави вважати наявність предмета спору у вказаній справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року до ВС надійшла касаційна скарга ФГ «Кожушка Ю.І.» на ухвалу Новоархангельського районного суду від 26.06.2019 та постанову КрАС від 2.10.2019, в якій просить скасувати вказані рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції <…>.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує виконання таких правочинів недійсними на момент їх учинення й настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний висновок висловлено Великою палатою ВC, яка відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах Верховного Суду України в постанові від 23.12.2015 у справі №3-1143гс15.
Зокрема, ВП ВС у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 зазначила, що укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватись як підстава для припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору.
Згідно з актом приймання-передачі об’єкта оренди Особа 1 передав спірну земельну ділянку СФГ «Васильєва В.В.», тобто зазначена ділянка фактично вибула з користування законного орендаря — ФГ «Кожушка Ю.І.».
Розірвання спірного договору не вичерпало спірних правовідносин між ФГ «Кожушка Ю.І.» та власником ділянки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20.03.2019 позивач здав на пошту позовну заяву про визнання недійсним договору оренди та скасування його державної реєстрації, яка надійшла в суд 29.03.2019.
Між орендодавцем Особою 1 та орендарем ФГ «Кожушка Ю.І.» 1.10.2007 укладено та 14.03.2008 зареєстровано договір оренди ділянки площею 3,17 га, розташованої на території Надлацької сільської ради.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.02.2019 здійснено держреєстрацію договору оренди від 20.02.2019 зазначеної ділянки з новим орендарем СФГ «Васильєва В.В.».
З метою досудового врегулювання спору 6.03.2019 позивач здав на пошту претензію щодо скасування держреєстрації договору оренди з СФГ «Васильєва В.В.».
Отримавши 16.03.2019 претензію, відповідачі 25.03.2019 уклали угоду про дострокове розірвання договору оренди ділянки, 27.03.2019 державним реєстратором здійснено припинення права оренди.
У зв’язку з такими обставинами, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог в частині визнання дій неправомірними та скасування держреєстрації договору оренди від 20.02.2019 та заяву про повернення судового збору, сплаченого за цю частину позовних вимог.
Клопотання позивача задоволено й ухвалою суду від 24.05.2019 повернуто позивачу сплачений ним 19.03.2019 судовий збір у сумі 1921,00 грн. <…>.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права
У разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 ЦК).
У чч.1—3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За приписами ч.3 ст.215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність із підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.236 ЦК нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Відповідно до ст.93 Земельного кодексу право оренди ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння й користування ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Договір оренди ділянки укладається в письмовій формі (ст.14 закону «Про оренду землі»).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК).
Істотні умови договору оренди визначені в ст.15 закону «Про оренду землі», за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Суди виходили з того, що договір оренди землі є розірваним, він не створює жодних правових наслідків, зобов’язання за ним є припиненим, а тому визнання розірваного договору недійсним є неможливим.
Також суди врахували правову позицію ВСУ від 4.10.2017 у справі №3-1071гс17.
Аналогічне роз’яснення дано судам у п.7 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в цій справі позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди ділянки, який між відповідачами розірвано, а з матеріалів справи вбачається, що ділянка ніколи не вибувала з фактичного користування позивача, жодних неврегульованих питань між сторонами договору не існує, як не доведено й існування будь-якого інтересу чи правовідносин з третіми особами з приводу укладення, виконання та припинення цього договору оренди, тобто зобов’язання за спірним договором є припиненими. Спору щодо цього майна не існує, відсутні підстави вважати наявність предмета спору в даній справі.
Згідно з п.2 ч.1 ст.255 ЦПК суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила зумовлена тим, що відповідно до ст.124 Конституції юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (§1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв’язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Разом з тим судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги такого.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх учинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Якщо предметом спору у справі є недійсність договору й такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не можуть розцінюватись як підстава для припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
З огляду на зазначене в постанові від 27.11.2018 у справі №12-112гс18 ВП ВС дійшла висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові ВСУ від 23.12.2015 у справі №918/144/15, оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.
У вказаній справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, не взявши до уваги правового висновку ВП ВС у постанові від 27.11.2018 у справі №12-112гс18.
Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним, тому судам необхідно з’ясувати, чи виконано оспорюваний договір, в якій мірі — повністю чи частково, що могло б свідчити про можливість пред’явлення відповідних вимог про його недійсність у судовому порядку.
З огляду на викладене ВС не в повній мірі погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.
Обов’язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об’єктивності з’ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з’ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв’язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно зі ст.400 ЦПК установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду <…>.
Керуючись стст.400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК, ВС у складі колегії суддів третьої судової палати КЦС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ФГ «Кожушка Ю.І.» задовольнити.
Ухвалу Новоархангельського районного суду від 26.06.2019 та постанову Кропивницького апеляційного суду від 2.10.2019 скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!