Архитектура новой разведки

Спецслужбы пообещали не посягать на права граждан и не транжирить бюджетные деньги

Специалисты утверждают, что не стоит ослаблять разведывательное сообщество, даже если имеются политические претензии к его руководству. В то же время способна ли новая реформа оградить простых граждан от злоупотреблений со стороны печальноизвестных подразделений Службы безопасности, а также Национальной гвардии?

Страшніше за корупцію

Поданий до парламенту пакет законопроектів, які стосуються розвідувальної діяльності, підкинув дров у полум’я недовіри громадян до вітчизняних спецслужб. Зокрема, зважаючи на постійні провали, то з незаконним прослуховуванням, то зі сканадальними плівками, новина що Нацгвардія перетворюється на орган розвідки, розбурхала громадськість.

Тож ЗМІ та телеграм-канали почали обговорювати перспективи для простих українців убезпечити себе та близьких від свавілля правоохоронців. Адже, на думку деяких громадян, свій робочий час, оплачений платниками податків, силовики витрачають на зловживання службовим становищем.

Хто та чому розпускає дискредитуючу інформацію, пояснювали представникам громадськості експерти з питань національної безпеки та розвідки. Під час брифінгу вони розкрили таємницю щодо того, яка насправді найбільша загроза нацбезпеці очікує державу та чому вона є в рази страшнішою за корупцію.

На важливості розмови наголосив керівник Центру оборонних реформ Олександр Данилюк. Він зазначив, що будь-яка трансформація — це момент, коли є можливість уплинути на те, якою буде архітектура національної безпеки та оборони й розвідки зокрема.

У свою чергу представники громадськості, які знайшли «величезну зраду» в проекті закону «Про розвідку» (№2412-д) долучатися до обговорення його положень на рівні професійного експертного середовища бажання не виявили, чим, на думку аналітиків, дискредитували самі себе.

Тож які саме зміни хочуть запровадити та чи потрібен такий акт державі?

Новий розвідорган?

Положення проекту насправді розширюють функції Нацгвардії, передбачаючи можливість залучати її окремі підрозділи до виконання окремих розвідувальних завдань, а також у межах, визначених законодавством, провадити інформаційно-аналітичну діяльність. Крім того, планується, що Нацгвардія не може бути самостійним органом розвідки, натомість вона стає суб’єктом розвідувального товариства. На думку експертів, це не те саме, що перетворитися на розвідувальний орган.

Водночас, як наголосив керівник департаменту комунікацій Міністерства внутрішніх справ Артем Шевченко, наразі існують особливості, які створили передумови для необхідності саме в таких законодавчих формулюваннях. Адже військовослужбовців постійно залучають до активних дій, зокрема й тих, що пов’язані з розвідкою. Проте, як наголосив представник головного управління розвідки Міністерства оборони Микола Красний, не варто плутати військову розвідку з воєнною, адже це різні поняття.

Військові експерти наголошують, що повноважень більше, ніж потрібно для захисту державних інтересів України, Нацгвардія не отримала. І жодних можливостей, аби, прикриваючись потребами розвідки, купувати будиночки десь за кордоном, вони не матимуть. Принаймні законних.

Підтримав колег і член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко. Адже, на його думку, реформа правоохоронних і розвідувальних органів у турборежимі не можлива. Проте, зважаючи на українські реалії, народні депутати змушені хоч і обережно, але вносити зміни.

Як наголосив парламентар, нечіткість формулювань, зазначених у проекті, буде усунена відповідною правкою. Одначе варто розуміти, що Нацгвардія, яка в мирний час належить до сил безпеки, під час війни переходить під керівництво міністра оборони.

Загалом усі досвідчені фахівці погодились, що дим, роздмуханий в Інтернеті, був без вогню. Натомість виявилося, що існують і більш важливі питання, які потребують обговорення.

Шкідлива спецпропаганда

«Цей законопроект не готувався в турборежимі, водночас ми вперше бачимо нормально побудовану архітектуру розвідувальної спільноти в Україні», — наголосив екс-радник голови СБУ Ярослав Антоняк. На його думку, те, що громадськість має безліч претензій до очільників деяких відомств, не повинне ставати причиною для позбавлення спеціальних державних органів належних їм функцій.

Борці з корупцією наголошували на величезних можливостях для зловживань керівниками правоохоронних органів, але не озвучували правових підстав. Адже нині Нацгвардія вже має розвідувальний орган у власній структурі, а саме — Державну прикордонну службу. Фактично міністр внутрішніх справ координує роботу прикордонників, хоча вони фактично є самостійним органом, який звітує виключно перед головнокомандувачем. Утім, за посадою міністр уходить до складу Ради національної безпеки і оборони, через що є споживачем розвідінформації.

Без гучних заяв парламентарів також не обійшлося. Як зазначив Р.Костенко, там, де стоїть питання щодо забезпечення державних інтересів, корупція повинна стояти аж ніяк не на першому місці. На його думку, побоювання, що міністр внутрішніх справ спустить таємний бюджет не за призначенням, не є достатньою підставою, щоб позбавляти спеціальні органи необхідних їм повноважень.

Критику діяльності департаменту «К» СБУ також називають безпідставною. Мовляв, через обмежені можливості державного бюджету кошти виділяють або на заробітну плату, або на фінансування «борців з корупцією». От і точиться боротьба за них між громадськими активістами.

Судді «під прикриттям»

Водночас підстави для занепокоєння, чи не збільшить законопроект №2412-д тиск на пересічних громадян та бізнес, усе ж є. Адже реформа розвідувальних органів безпосередньо зачіпає не лише Нацгвардію, а й судову систему. Можливості для зловживання тим страшніші, що громадськість про них може ніколи не дізнатися через гриф секретності, а державний апарат не зобов’язаний його знімати.

Прагнучи запровадити демократичний цивільний контроль та нагляд за суб’єктами розвідувального співтовариства, автори проекту постійно використовують відсильні норми. Зокрема, пропонують запровадити окремий парламентський контроль за діяльністю розвідувального співтовариства. Логічне посилання на те, що всі дії або бездіяльність спецслужб можуть бути оскаржені в судовому порядку, натомість наражаються на закритість подібних процедур.

Визначаючи перелік розвідувальних заходів, які можна проводити на підставі рішення суду та які фактично є тотожними НС(Р)Д, проект не встановлює однозначної та чіткої процедури взаємодії між спецслужбами та судами. Як пояснив Р.Костенко, планується створення окремих суддів, які займатимуться такими справами. Проте їх діяльність, здається, буде цілком секретною.

Так, для здійснення розвідзаходів в Україні керівник відповідного органу звертатиметься з клопотанням до упов-
новаженого судді апеляційного суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває розвідувальний орган. Одначе клопотання не підлягатимуть реєстрації та розподілу із застосуванням автоматизованих систем. А розгляд здійснюватимуть терміново на закритому судовому засіданні без застосування технічних засобів фіксації.

Строк дії ухвали про надання дозволу на проведення розслідувального заходу не може перевищувати 6 місяців. Крім того, такі ухвали, незалежно від того, дозволяють вони розвідзаходи чи ні, не вноситимуть до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Проаналізувавши проект, можемо зробити висновок, що його головною бідою є наявність великої кількості відносно визначених норм. Зокрема, даючи особі можливості оскаржити дії, що призвели до обмеження її прав, документ не передбачає механізму такого оскарження. Тож чи запрацює закон за умов тотальної секретності, як буде оцінюватися навантаження судді, який розглядатиме секретні клопотання, — відкриті питання.

Водночас дотепер навіть такі базові речі, як належний парламентський та судовий контроль, були недостатньо окреслені в законодавстві. Тож, як зазначив А.Шевченко, краще не потрапляти у фокус зору спецслужб, тоді й не матимете жодних проблем у житті.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Ярослав АНТОНЯК,
експерт з питань національної безпеки, екс-радник голови Служби безпеки України:

— У суспільстві постійно «підігрівається» думка, що представники спецслужб використовують надані їм повноваження для тиску на бізнес або інших неправомірний речей. Водночас не потрібно рухатись у напрямку послаблення спецслужби, потрібно говорити про необхідність запровадження адекватного контролю за її роботою як з боку громадськості, так і з боку парламенту.

Якщо позбавити СБУ тих підрозділів, які не пов’язані з її безпосередніми завданнями, то отримаємо цілком адекватний штат. Якщо вивести зі спецслужби осіб, які відповідають за медичне забезпечення, будівництво та подібні речі, то кількість працівників СБУ стане сумірною з кількістю таких осіб у західних спецслужбах. Варто говорити не про ліквідацію підрозділів, а про збільшення їх фаховості.

Роман КОСТЕНКО,
член Комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки:

— СБУ займала позицію щодо необхідності її визнання як розвідоргану. На даний момент вони є учасниками розвідувального співтовариства. Щодо безпосередньої реформи СБУ, то ситуація наразі є гіршою, ніж з розвідкою. Причина в тому, що досі законопроекту, яким передбачалися б нові засади діяльності, нема. У кулуарах говорять про принаймні 4 абсолютно різні проекти, якими визначаються засади діяльності оновленої СБУ.

Можливо, нам потрібно перестати говорити про реформи й почати говорити про модернізацію. Адже ми постійно реформуємо, а значного ефекту від цього досі не отримали.