Тюрьма из параллельной реальности

ЕСПЧ сдерживает правительства от слишком жестокого противодействия побегу узников

Арестовав беглых уголовников, хотевших видеть солнце не через решетку, «пенитенциарщики» допустили ошибку. Вместо того чтобы помахать своим клиентам вслед, они применили против них насилие и закрыли в карцере. В результате нарушили одно из фундаментальных конвенционных прав, а после этого еще и должны были выплатить горе-беглецам достаточно большие суммы компенсаций.

Падіння на вартових

Нічна прогулянка заявників у справі «Gablishvili and others v. Georgia» околицями в’язниці породила здогадки й численні версії стосовно того, що взагалі сталося. Вони стверджували, що вийшли через прочинені двері, але, швидше за все, без наміру повернутися. Потім забралися на двометрову стіну й перескочили на задній двір.

Далі оповідь має версію подій від жертв і нападників. Арештанти стверджують, що там їх чекали тюремні наглядачі, які провчили їх дерев’яними палицями та залізними трубами. У цей час половина команди «Нумо звідси» ховалась у вантажівці та спостерігала за побиттям товаришів по втечі. Урешті-решт постраждалі здалися «пенітенціарникам», ті їх відправили до карцеру, але урок правильної поведінки на території буцегарні не закінчився.

На все, що відбулося, керівництво не надто приємної установи мало діаметрально протилежний погляд. Представники держави не заперечували проти явних ушкоджень на тілах заявників, але стверджували, що забиття, можливо, з’явилися не після контакту з трубами та палицями, а в результаті падіння з темничної стіни, яка була в стадії будівництва, чи внаслідок протидії вартових, яким потрібно було якось затримати втікачів. Але, за версією тюремників, пручалися якраз ті, хто переховувався у вантажівці, а ті, котрі першими зазнали нападу, здалися, не задумуючись і «без рук».

Відповідальні за розслідування з Міністерства пробації та юридичної допомоги розпочали з допиту заявників та їх обстеження. Експерти дійшли висновку, що травми могли бути викликані ударами твердими тупими предметами, але мають характер незначної тяжкості, тому 2 з 4 заявників не зазнали довгострокового розладу здоров’я. Та й офіцери з в’язниці також не залишилися без ушкоджень. На згадку про ту «веселу» ніч у них ненадовго залишися численні гематоми.

Феміді видніше

Перед судом утікачі підтвердили, що піддавалися жорстокому поводженню під час арешту. Проте в їхніх заявах, поданих слідчим, про це не йшлося. В’язні пояснили це тим, що були змушені підписати папери, не читаючи. Утім, суд визнав винними в опорі працівникам пенітенціарної установи при виконанні ними своїх обов’язків двох заявників.

Як хід у відповідь останні попросили генерального прокурора про порушення кримінальної справи відповідно до вимог ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Знову покликані на допомогу експерти з’ясували, що засуджені страждали від посттравматичного стресового розладу, який можна було б дістати внаслідок жорстокого поводження. Тоді до скаржників приєдналися товариші по втечі й також попросили прокурора розібратися в інциденті.

Далі вони спробували дізнатися, як просувається розслідування. Їм повідомили, що справу передали до слідчого відділу міністерства, яке й збільшило строк перебування їх за ґратами. Тому не дивно, що в ході розбору польотів з’явилися свідки, котрі стверджували, що всі заявники зазнали травм у результаті падіння зі стіни, а вартові дістали поранення, коли намагалися заарештувати необачних.

Виплила ще одна історія — про спробу втекти на вантажівці найбільш постраждалих заявників. Авто їх підвело й раптово зупинилося. Тоді працівники в’язниці наказали їм здатися. Друга спроба завести машину увінчалася крахом, і вгамувати біглих удалося лише з допомогою інших колег. А от главу «Побої від начальника тюрми», яку запропонував один із заявників, до оповіді вирішили не включати. Зрештою прокурор прийняв версію подій від працівників тюрми, і справу закрили.

Травми, що породжують сатисфакцію

У Страсбурзі представники уряду продовжили твердити, що заявники не зазнавали жорстокого поводження, а якщо й зазнали, то не від офіцерів пенітенціарної служби, а від стіни. Що стосується позитивного зобов’язання держави відповідно до ст.3 конвенції, то Європейський суд з прав людини повідомили, що скарги заявників були належним чином досліджені.

Натомість останні поставили в скарзі 3 запитання: про показання тюремників щодо заподіяння ушкоджень, які раптом зникли з матеріалів справи; про ретельність, ефективність і незалежність розслідування за їхнім зверненням до прокурора та про захист із боку держави.

ЄСПЛ зауважив, що в експертизі чорним по білому писалося про походження травм у результаті побиття. Разом з тим дзеркальні свідчення працівників в’язниці мали рівну силу. Утім, ушкодження в будь-якому разі підпадали під дію конвенції.

Дослідивши подану інформацію, Суд знайшов у ній нотки неправди. Вона, зокрема, полягала в тому, що всі заявники не могли дістати численні травми на різних сторонах їхніх тіл у результаті одного добровільного стрибка зі стіни. Імовірно, що вони опирались арешту, але це стосувалося тих утікачів, які були у вантажівці. Тобто уряд не зміг дати правдоподібного пояснення причини появи травм у тих заявників, які відразу здалися.

Повільно стаючи на бік постраждалих, Євросуд усе ж не забув про труднощі, з якими держави можуть зіткнутися при підтримці порядку й дисципліни в пенітенціарних установах. Тому не заперечив, що простий випадок непокори затриманих може швидко перерости в бунт. Як наслідок, у Страсбурзі виправдали дії тюремників, котрі затримували арештантів, і не знайшов доказів побиття заявників безпосередньо в карцері.

А от розгляд справи пенітенціарною службою Суд визнав нонсенсом. До того ж знайшлися докази того, що очільник служби відвідав заявників невдовзі після інциденту й пообіцяв їм поблажливість в обмін на мовчання. У підсумку ЄСПЛ вирішив, що одні заявники отримають по €3 тис., а інші — по €6 тис. як компенсацію за моральну шкоду, адже вони постраждали під час замаху на втечу. А от представників уряду звинуватили в обмані, який аж ніяк не прикрашає.