Процесс сурка

ЕСПЧ признал уважительной задержку процесса из-за... неудач

Средства ускорения производства не влияют на тот факт, что оно уже получило клеймо «затянутого». А следовательно, не могут исправить сложившуюся ситуацию. Хотя обязанность выбирать наиболее подходящих исполнителей в процессе лежит на государственных органах.

Складне в простому

Навіть рядовий позов і банальна справа можуть стати страсбурзьким прецедентом. Доказом цього є рішення у справі за заявою «Fil LLC v. Armenia».

Усе почалося з того, що компанії-скаржнику не доплатили за виконані будівельні роботи. Звичайно, це стало причиною позову, але зіставити обсяг виконаного та виплачену суму міг тільки експерт. Призначене судово-технічне дослідження будівельних робіт спричинило зупинення провадження у справі. Тоді ніхто не міг здогадатися, що карусель з експертизами крутитиметься навколо процесу 9 років.

Суд направив замовлення до бюро судових експертиз при Міністерстві юстиції. Його спеціаліста зобов’язали виміряти площу поверхні будівельних робіт і оцінити їх якість. Здавалося б, простіше не буває, але раптом виявилося, що роботу потрібно було оцінювати не на території відповідача, адже він був лише платником, а в приміщенні третьої компанії, яка не стала учасником процесу. Отже, щоб прийти в гості, спочатку потрібен був дозвіл на доступ з метою експертизи.

Як того вимагає процесуальна зваженість, компанію, на території якої були докази, необхідні для справи, залучили до провадження як третю сторону, повторно призначили судово-технічну експертизу будівельних робіт і знову зупинили процес.

Проте необхідного права на доступ суд, напевно, не дав, тому експерт не мав можливості виконати його замовлення. Тоді перша інстанція вирішила, що, вочевидь, для проведення дослідження умови далеко не сприятливі, тому вирішила виходити з того, що є, — відновила провадження й задовольнила вимоги заявників.

На той момент у країні відбувалася судова реформа. Завершене провадження передали в інший суд, чим і скористався відповідач. Підстава для оскарження була очевидною — відсутність експертного висновку. Тому апеляційна інстанція визнала рішення необґрунтованим і направила справу до районного суду.

У довгій шухляді

Новий суд — старі схеми. Очевидно, чиїмось планам оцінка експерта дуже заважала. Відбулося ще одне відновлення — призначення — зупинення, а потім ще одне — і заявники зрозуміли, що розривати замкнене коло доведеться їм самим.

Після того як черговий експерт розвів руками, не маючи доступу до приміщення, компанія подала додаткові пояснення в окружний суд. Потім, уже після 5-го зупинення провадження, почала наполегливо допитуватися в бюро експертиз про хід роботи. І з’ясувала, що обстеження за замовленням не проводилося через відсутність спеціаліста відповідної галузі.

Заявників запевнили, що фахівця вже знайшли й навіть навчили, але використати свої знання він зможе... через рік.

Через місяць бюро нагадали про обіцянку, але даремно. Тоді вирішили звернутися до Мін’юсту зі скаргою на затримки в цивільному процесі.

Міністр відповів, що процедура обстеження займає один день, підготовка висновку — 5. Але були часи, коли бюро виявлялося перевантаженим, експерт був не здатен добути доступ до приміщення, подеколи не могли знайти й самого експерта.

Мабуть, у заявників урешті почалася біла смуга, адже наостанок міністр зазначив, що експертизу таки проведуть, якщо буде доступ. І незабаром після численних спроб висновок від бюро надійшов до суду, який через 1,5 року прийняв рішення на користь заявників.

Та от день роботи експерта, якого добивалися майже десятиліття, занепокоїв переможців з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Нещасний випадок

З одного боку, ряд обставин, які складалися не на користь заявників, — питання не до Феміди, а до Фортуни. З другого — з позиції уряду, вони самі були винні в такому повільному повороті подій. Заявників звинуватили в тому, що вони не скористалися можливістю вказати судам на іншу експертну організацію, яка була би більш ефективною при проведенні довгоочікуваного дослідження.

До того ж можна було взяти в суді виконавчий лист, який стосувався експертизи, та вчинити дії щодо примусового виконання.

Заявники невиправдано довгий процес не вважали ефективним засобом правового захисту, який у результаті призвів до порушення §1 ст.6 та ст.13 конвенції.

Утім, там, де судова система допускає такі повторювані огріхи й цим самим додає суттєвої тривалості процесу, засоби для прискорення розгляду, хоч і не розглядаються як антидоти, є найбільш ефективним рішенням. Одначе тільки в сукупності з компенсацією за очікування. Якщо ж воно було занадто довгим, одним лише пришвидшенням не обійтись.

У таких випадках правові засоби зазвичай визнаються неефективними. Відповідних висновків Європейський суд з прав людини дійшов у справах «Scordino v. Italy» та «Cocchiarella v. Italy».

У циклічних затримках провадження заявників Суд звинуватив невдачі, які не дозволяли провести технічне дослідження, необхідне для вирішення справи. Утім, переконатись у тому, що воно мало бути виконане своєчасно й без перешкод, мусила національна юстиція. Адже саме на її плечі лягає вибір експертної організації та тільки вона має важелі примусового виконання.

Отже, засобів юридичного захисту від надто довгої тривалості цивільного судочинства в заявників не було, як і прав, гарантованих у ст.13 конвенції. Їх вини в тому, що вони звернулися до суду у 2008 р., а рішення отримали у 2017-му, Суд також не знайшов.

А от для юстиції, яка з 5 спроб виконання запиту до експертів довела до фінішу лише одну, виправдання не знайшлось. Адже те, що справа була нескладною, підтверджує лист міністра. А отже, процес, в якому знову й знову наступали на одні й ті самі граблі, не відповідав вимозі розумного строку. Тому держава за допущені неоригінальні повтори завинила заявникам €2400.