Осужденные без подозрения

Чрезмерная загруженность прокуроров не оправдывает нарушений законодательных предписаний

Подозрение судье должен вручать лишь Генеральный прокурор или его заместитель. Однако из-за загруженности руководители прокуратуры пренебрегают законодательными положениями, что тянет за собой крайне негативные последствия для правовой системы государства.

А суб’єкт хто?

У демократичних, правових державах загальновизнаним є доктринальне положення, що незалежність суддів забезпечується їх недоторканністю. Це положення міститься також у низці міжнародних правових актів, ратифікованих Верховною Радою, а також закріплено в ст.126 Конституції, ч.1 ст.1, п.2 ч.5 ст.48 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII та в рішеннях Конституційного Суду. Воно становить конституційний принцип організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів.

У розвиток зазначених положень судоустрійного законодавства, міжнародних правових актів, практики застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях Європейського суду з прав людини чинний Кримінальний процесуальний кодекс поряд з ординарним (гл.22) встановлює й спеціальний, особливий порядок здійснення кримінального провадження щодо судді (гл.37). Одним з елементів цього порядку є особливості здійснення повідомлення суддів про підозру в учиненні кримінального правопорушення, що забезпечує реалізацію конституційного принципу незалежності суддів та створює додаткові гарантії для здійснення правосуддя.

Загальні положення щодо повідомлення про підозру містяться в гл.22 КПК. Слід звернути увагу на те, що в абз.2 ч.1 ст.276 КПК встановлено, що особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються гл.37 КПК. До такої категорії осіб згідно з п.3 ч.1 ст.481 КПК належать і судді. У наведеній нормі зазначається, що письмове повідомлення про підозру судді, судді КС, присяжному на час виконання ним обов’язків у суді, голові, заступнику голови, члену Вищої ради правосуддя, голові, заступнику голови, члену Вищої кваліфікаційної комісії суддів, працівникам Національного антикорупційного бюро здійснюється Генпрокурором або його заступником.

Водночас, оскільки в чинному КПК не розкрито змісту терміна «здійснення повідомлення про підозру», це призводить до різного доктринального тлумачення правниками приписів ст.481 КПК щодо суб’єкта (суб’єктів) складання, підписання та вручення повідомлення про підозру окремим категоріям осіб, у тому числі й суддям. Неоднаковою є й судова практика розгляду цього питання, зокрема вищих судових інстанцій.

Три різні підходи

Результати аналізу наукових тлумачень приписів ст.481 КПК щодо суб’єкта (суб’єктів) складання, підписання та вручення повідомлення про підозру суддям, а також правозастосовної практики дають підстави для виділення трьох основних підходів до вирішення цього питання. По-перше, існує думка, що вручення повідомлення про підозру особам, зазначеним у ст.481 КПК, може здійснюватись як відповідним прокурором, указаним у цій статті, так і слідчим, котрий проводить досудове розслідування, або прокурором, який здійснює процесуальне керівництво в кримінальному провадженні.

Така позиція знайшла своє відбиття й у судовій практиці, зокрема в адміністративній справі №800/408/15 (рішення від 18.01.2016), яка розглянута Вищим адміністративним судом за позовом судді до ВККС, за участю третьої особи — ГПУ, про визнання противоправним і скасування рішення.

ВАС зазначив: у п.3 ч.1 ст.481 КПК передбачено, що письмове повідомлення про підозру професійному судді здійснюється Генпрокурором або його заступником. Разом з тим прокурор може давати слідчому, органу досудового розслідування низку доручень і вказівок, які останній відповідно до ч.4 ст.40 КПК зобов’язаний виконувати. Виходячи із цього, ВАС не погодився з існуванням вимог щодо вручення письмового повідомлення про підозру судді особисто Генпрокурором або його заступником.

По-друге, висловлювалася думка правників і формувалася відповідна судова практика, згідно з якими повідомлення про підозру судді повинні здійснювати лише процесуальні керівники, якими можуть бути тільки посадові особи, визначені в ст.481 КПК. Зокрема, в ухвалі слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 15.04.2015 у справі №757/11340/14-к зазначалося, що прокурор здійснює свої повноваження у формі процесуального керівництва, яке поширюється й на здійснення повідомлення про підозру.

По-третє, обґрунтовується думка й формується судова практика, відповідно до яких письмове повідомлення судді про підозру має здійснювати виключно Генпрокурор або його заступник у межах їхніх повноважень. Прикладом такого підходу є ухвала слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва від 17.05.2018 у справі №760/12762/18, в якій зазначено, що згідно зі ст.481 КПК стосовно судді передбачений особливий порядок кримінального провадження, який з огляду на положення ч.1 ст.276, п.3 ч.1 ст.481 КПК передбачає, що письмове повідомлення судді про підозру має здійснюватися Генпрокурором або його заступником у межах їхніх повноважень. Передоручення таких повноважень КПК не передбачає, і норма процесуального права, яка регулює це питання, є імперативною.

Результати аналізу наведених доктринальних тлумачень щодо суб’єктів здійснення повідомлення про підозру судді, чинного законодавства, що регламентує це питання, судової практики України та практики ЄСПЛ дають підстави для висновку, що 2 перші тлумачення ч.1 ст.276, п.3 ч.1 ст.481 КПК є необґрунтованими й відповідна їм судова практика не основана на чинному законодавстві.

Без права передоручення

Обґрунтованим є тлумачення ч.1 ст.276, п.3 ч.1 ст.481 КПК тих правників, які вважають, що здійснювати письмове повідомлення судді про підозру уповноважені лише Генпрокурор або його заступник. Це повноваження не може бути передоручене іншим прокурорам чи слідчим. Для реалізації цього повноваження ні Генпрокурор, ні його заступник не повинні здійснювати процесуальне керівництво відповідним кримінальним провадженням щодо судді, оскільки чинне кримінальне процесуальне законодавство такої вимоги не встановлює. Проте це доктринальне тлумачення ч.1 ст.276, п.3 ч.1 ст.481 КПК, на нашу думку, потребує уточнення, а ст.481 КПК — доповнення.

Виходячи з результатів тлумачень ч.1 ст.276, п.3 ч.1 ст.481 КПК та аналізу правових норм чинного КПК, слід чітко розмежовувати:

• підозру як припущення про вчинення особою кримінально караного діяння;

• письмове повідомлення про підозру як процесуальне рішення;

• повідомлення про підозру як комплекс процесуальних дій.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що законодавець на нормативному рівні вживає терміни «складання», «вручення» та «здійснення» повідомлення про підозру.

Загальна семантика слова «здійснити» включає: «запроваджувати, втілювати в життя, робити що-небудь дійсним, реальним». Тож письмове повідомлення про підозру не може стати в процесуальному аспекті дійсним тільки внаслідок створення, складання та погодження його певними уповноваженими суб’єктами кримінального процесу. Сам факт складання письмового тексту повідомлення про підозру без його безпосереднього вручення особою, зазначеною в ст.481 КПК, не може бути розцінений як виконання всього комплексу дій, що охоплюють поняття «здійснити повідомлення про підозру».

Проте слід звернути увагу на існування неоднозначної практики застосування положень ст.481 у взаємозв’язку зі ст.36 КПК. Неправильне тлумачення цих норм призводить до того, що письмове повідомлення про підозру окремим категоріям осіб, зазначених у ст.481 КПК, у тому числі й суддям, здійснюється суб’єктами, які не передбачені в ст.481 КПК, норми котрої є спеціальними відносно положень ст.36 КПК. Таке довільне тлумачення процесуальних норм є, на нашу думку, помилковим і суперечить їх правовій ідеології.

Логіко-структурний та порівняльний аналіз положень ст.36 КПК свідчить про розмежування повноважень прокурора, передбачених у пп.4, 5 та 11. Таким чином, у ст.36 КПК не передбачено можливості прокурора передоручити свої повноваження щодо повідомлення особі про підозру іншим суб’єктам, як це нерідко трапляється.

Додаткові гарантії

Поняття «прокурор» і «керівник органу прокуратури» містяться в ст.3 КПК. Поряд із цим законодавець передбачає, що реалізація процесуальних повноважень здійснюється в конкретному провадженні прокурором, який визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. Крім того, існує поняття «прокурор вищого рівня». Він не є процесуальним керівником і з огляду на займану посаду наділений певними процесуальними повноваженнями. Це свідчить про те, що законодавець, наділяючи Генпрокурора процесуальними повноваженнями щодо здійснення повідомлення про підозру окремим категоріям осіб (ст.481 КПК), передбачив додаткові правові гарантії для їх притягнення до кримінальної відповідальності.

Ці додаткові гарантії описані не тільки в ст.481 КПК, а й в інших законодавчих актах, що визначають правових статус цих суб’єктів та інші питання їх діяльності. Зокрема, у ч.4 ст.49 закону №1402-VIII зазначено, що судді може бути повідомлено про підозру в учиненні кримінального правопорушення лише Генпрокурором або його заступником. При цьому слово «лише», виходячи з його значення, вказує на виключну компетенцію Генпрокурора або його заступника повідомляти суддям про підозру без права передоручення своїх повноважень іншим суб’єктам — прокурорам чи слідчим. Така сама за змістом норма була і в законі «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010.

Отже, здійснення повідомлення про підозру судді неналежним суб’єктом має правові наслідки — така особа не вважається притягнутою до кримінальної відповідальності. На це вказує й практика ЄСПЛ, зокрема рішення у справі «Deweer v. Belgium» від 27.12.80 (№6903/75) зазначається, що «для цілей ч.1 ст.6 конвенції «звинувачення» (charge) може бути визначене як офіційне повідомлення, надане індивіду компетентним суб’єктом про те, що така особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення» (п.46). При цьому слід зазначити, що в контексті застосування ст.6 конвенції немає диференціації в розумінні поняття «charge» на підозру, обвинувачення (як це є в законодавстві України), ідеться про початковий момент, коли особі повідомили, в чому її обвинувачують, тобто про початковий момент застосування ст.6 конвенції.

Різниця в тлумаченні

Доктринальне тлумачення ч.1 ст.276, п.3 ч.1 ст.481 КПК про те, що здійснювати письмове повідомлення судді про підозру уповноважені лише Генпрокурор або його заступник, а також законність судової практики, в якій поділяється це доктринальне тлумачення, підтверджується 74% опитаних нами суддів і 82% — адвокатів. Водночас така судова практика не підтримується опитаними нами 65% прокурорів і слідчих. На обґрунтування своєї позиції більшість прокурорів і слідчих вказали на завантаженість Генпрокурора та його заступників, а також на організаційно-технічну складність вирішення цього питання у визначений законом строк.

На наш погляд, із таким обґрунтуванням позиції слідчих і прокурорів не можна погодитись, оскільки вона передусім не відповідає чинному законодавству, яке чітко визначає, що письмове повідомлення судді про підозру здійснює Генпрокурор або його заступник.

З огляду на високий конституційний та соціально-політичний статус судді будь-якого рівня, недоцільними є також зміни та доповнення п.11 ч.1 ст.36, ч.1 абз.2 ст.276, п.3 ч.1 ст.481 КПК та ст.49 закону №1402-VIII, пов’язані з наданням права Генпрокурору або його заступнику доручати іншим прокурорам та слідчим здійснювати повідомлення про підозру судді, у тому числі і його вручення.

Немає підстав для внесення таких змін і доповнень зазначених норм і з причин надмірного завантаження Генпрокурора та його заступників через організаційно-технічні труднощі здійснювати повідомлення про підозру судді зазначеними суб’єктами. Підтвердженням цього є статистичні дані — кількість притягнутих до кримінальної відповідальності й засуджених за останні 5 років суддів та інших спеціальних суб’єктів, указаних у ст.481 КПК, а також кількість посадових осіб ГПУ, уповноважених повідомляти про підозру зазначеним суб’єктам.

Оцінка наведених вище результатів опитувань суддів, прокурорів, слідчих та адвокатів, а також аналіз правозастосовної практики з питань повідомлення про підозру судді, на наш погляд, свідчить про безпідставно занижену та неадекватну оцінку багатьма вітчизняними правниками високого конституційного та соціально-політичного статусу судді в суспільстві, а також про неправильне тлумачення й застосування на практиці окремими з них норм чинного законодавства, які регламентують питання щодо повідомлення про підозру судді. Це негативно позначається на авторитеті судової влади в Україні та захисті прав і свобод людини.

У цьому контексті слід звернути увагу й на негативну практику внесення слідчим, прокурором до ЄРДР відомостей, передбачених у ч.5 ст.214 КПК, щодо суддів, які прийняли рішення в кримінальних провадженнях не на користь сторони обвинувачення, за якими до цього часу не прийнято жодного судового рішення.

Водночас із метою оптимізації повноважень Генпрокурора та його заступників, усунення спірних питань правозастосування та вдосконалення юридичної техніки нормативного закріплення в чинному законодавстві положень щодо суб’єктів повідомлення судді про підозру вважаємо доцільним надати повноваження здійснювати повідомлення про підозру судді не тільки Генпрокурору та його заступникам, а й першому заступнику Генпрокурора, який відповідно до чинного законодавства має свій особливий правовий статус, унісши відповідні зміни до ст.481 КПК та ст.49 закону №1402-VIII.

Закріплення на нормативному рівні таких повноважень за виконувачем обов’язків Генпрокурора є недоцільним, оскільки відповідно до ч.3 ст.9 закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII у разі відсутності Генпрокурора його повноваження здійснює перший заступник, а в разі відсутності першого заступника — один із заступників.

Підсумовуючи вище викладене, вважаємо, що для усунення неоднозначного тлумачення положень чинного КПК щодо повідомлення про підозру судді та оптимізації повноважень Генпрокурора та його заступників, усунення спірних питань правозастосування й удосконалення юридичної техніки нормативного закріплення в чинному законодавстві положень щодо суб’єктів повідомлення судді про підозру доцільно:

• пункт 3 ч.1 ст.481 КПК викласти в такій редакції:

«3) судді, судді Конституційного Суду України, присяжному на час виконання ними обов’язків у суді, Голові, заступнику Голови, члену Вищої ради правосуддя, Голові, заступнику Голови, члену Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, працівникам Національного антикорупційного бюро України — лише Генеральним прокурором або його першим заступником чи заступником»;

• частину 4 ст.49 закону №1402-VIII викласти в такій редакції:

«4. Судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором або його першим заступником чи заступником».