Есть ли смысл жить без ВСИС?

Как только суд признает ценность интеллектуальной собственности, изменится и отношение к ней в обществе

Создание Высшего суда по вопросам интеллектуальной собственности стало одним из самых существенных достижений судебной реформы. В то же время уже два года не стихают дискуссии о том, нужно ли такое специализированное учреждение? Хотя ответ очевиден.

Розмаїття думок

Правова спільнота за ці два роки не лише провела безліч конференцій, круглих столів, засідань, дискусій та інших заходів, але й терміново повідомила всіх зарубіжних партнерів про нововведення. Щодо таких важливих змін висловилися майже всі: судді, експерти у сфері інтелектуальної власності, юристи-практики та адвокати, працівники правоохоронних органів, політики, бізнесмени та навіть експерти, які взагалі не мають стосунку до юриспруденції.

Думки різняться: одна частина правників не може дочекатися, коли ж цей суд запрацює, інша — відстоює позицію, що сфера ІВ вузька, є складовою цивільного права та не потребує окремого суду. Але, безперечно, більшість займає дипломатичну позицію: «Суд у сфері інтелектуальної власності потрібен, але не такий, як формується».

Прибічниками такого суду виступають фахівці, які працюють у цій сфері, що й не дивно. Теперішній стан розгляду справ у сфері інтелектуальної власності не задовольняє ні юристів, ні правовласників, а для іноземних компаній стає підставою відкласти вихід на ринок України на роки. І на це є причини.

Сьогодні практику розгляду справ у сфері інтелектуальної власності можна охарактеризувати так: довго, витратно, малоефективно.

«Битва експертиз»

Те, що судові справи в Україні можуть розглядатися роками, ні для кого не секрет. Однак у сфері ІВ така тяганина зумовлена не лише недобросовісністю сторін і перевантаженістю суддів, а й необхідністю експертиз. Розгляд спору з питань ІВ неможливий без її призначення, іноді потрібні повторна або додаткова експертизи, потім ще одна — в апеляції тощо.

Судова експертиза — це одночасно благо й болючий мозоль будь-якого юриста у сфері ІВ. Предметом у цих спорах можуть виступати не лише торговельна марка, а й винаходи, корисні моделі, промислові зразки, об’єкти авторського права, зокрема комп’ютерні програми, музика, пісні, інтер’єр, навчальні програми і багато іншого. Щоб з’ясувати, чи порушені права або інтереси позивача, суддя має розуміти суть об’єкта права ІВ, про який ідеться, та особливості прав, які виникають у правовласника.

Для перестраховки суддя відразу ж призначає експертизу. І все було б добре, якби висновок експерта, покликаний максимально швидко надати інформацію з питань, що стосуються об’єктів права ІВ, по суті, не підміняв собою судового рішення. Адже вердикти у більшості таких справ ґрунтуються виключно на висновках експертів. На чию користь експертиз більше — того й правда. Основний недолік такого підходу полягає в тому, що суд часто навіть не вникає у справу і не завжди розбирається, чи дійсно необхідна експертиза, чи коректно поставлені питання експерту, чи захистить таке рішення права інтелектуальної власності.

Через гіпертрофований страх помилитися судді призначають експертизи навіть при вирішенні найпростіших питань, наприклад, чи викориcтання позначення «Кіндер» для шоколадних яєць порушує права власника марки «Kinder». І навіть у простих справах призначається експертиза, яка триває місяцями, а потім за клопотанням сторони-опонента призначається інша…

Ця безглузда «битва експертиз» може тривати роками, доки продовжується порушення прав правовласника. Можна як приклад навести справу, в якій суддя районного суду 3 роки не може коректно передати матеріали на експертизу: то не всі питання включає в ухвалу, то не в ту експертну установу передає матеріали тощо.

Уніфікація практики

Ще одна з особливостей — різна судова практика з низки питань. Наприклад, щодо підсудності спорів про порушення прав інтелектуальної власності в Інтернеті, щодо процесуального статусу Мінекономрозвитку (зокрема, чи може міністерство виступати відповідачем у спорах про оскарження новизни промислових зразків), щодо того, хто має право використовувати позначення: той, хто його першим зареєстрував, чи той, хто з ним першим вийшов на ринок України та став відомим серед споживачів. Без уніфікації такої практики ми далеко не зайдемо.

Утворення ВСІВ зможе розв᾽язати цю проблему хоча б тому, що суддям буде набагато легше аналізувати практику колег, а не вишукувати рішення в усіх судах з території всієї України.

На що ж сподіваються і чого чекають юристи з появою Вищого суду з питань інтелектуальної власності? Насамперед це кваліфікований розгляд справ у розумні строки. Кваліфікованим він стане лише за умови, якщо судді будуть розуміти концепцію інтелектуальної власності, її беззаперечну вагу для суспільства та держави, а також її матеріальну цінність. Як тільки суд у своїх рішеннях належним чином визнає цінність інтелектуальної власності, почне застосовувати жорсткі санкції до порушників (включаючи істотну компенсацію, арешт майна тощо), ставлення до ІВ у суспільстві зміниться. Якщо судова система визнає, що крадіжка інтелектуальної власності є не меншим злочином, ніж викрадення іншого майна, суспільство теж змінить свої підходи.

Відомо, що суддя у процесі виступає арбітром, який оперує матеріалами, наданими сторонами. Зважаючи на те, що високого рівня поваги до інтелектуальної власності в Україні ще немає, суд має приділяти увагу не лише аргументам сторін, а й забезпеченню належної охорони та захисту їхніх прав.

Сьогодні рішення у справах з питань інтелектуальної власності доволі обмежені та обережні. Судді не лише бояться висловити правові позиції, а й не наводять аргументів у мотивувальній частині. Таким чином, важко передбачити результат розгляду, навіть якщо були аналогічні справи.

Що стосується розумних строків розгляду справ, то ця сфера найбільше потребує змін, зокрема і законодавчих. Право просити суд призначити експертизу забрати не можна (хоч у «старих» судах, хоч у новоствореному). Однак строк, за який ці експертизи проводяться, необхідно суворо обмежити. Нині неможливо передбачити, скільки розглядатиметься такий спір у суді. Варто згадати справу, з відкриття провадження в якій минуло 1,5 року, а жодного засідання так і не відбулося (всі переносилися з ініціативи суду).

Такий стан справ завдає непоправної шкоди іміджу України як правової держави в очах іноземного бізнесу, який просто не наважується зайти на наш ринок. Є чимало великих виробників техніки, продуктів харчування, алкоголю, які офіційно ще в Україні не працюють, але вже порушили судові справи щодо захисту прав інтелектуальної власності. Побачивши, що протягом року не відбулося жодного засідання, бізнесмени починають сумніватися, чи зможуть забезпечити собі комфортне існування на ринку України і чи вдасться захистити свій бренд від «тролів» або реальних конкурентів.

Таким чином, проблеми розгляду справ у сфері інтелектуальної власності стали нагальними. Що ж має змінити ВСІВ?

Насамперед забезпечити надійніший захист порушених прав. Уніфікувати судову практику у спорах з питань інтелектуальної власності та виробити нові позиції, що сприятимуть розвитку цієї галузі.

Урешті-решт з його появою скоротиться час розгляду справ, у тому числі за рахунок зменшення кількості та тривалості судових експертиз.

Будемо сподіватися, що права інтелектуальної власності в Україні, попри все, отримають належний захист та охорону на всіх рівнях, включаючи судовий. А початок роботи ВСІВ стане відліком нового періоду розвитку права інтелектуальної власності в Україні.