Назначение наказания: как оно есть и как это изменить
В современной юридической науке мало внимания уделяется вопросам, связанным с институтом наказания. Особенно в контексте его законодательной регламентации и правоприменительной практики. Хотя даже поверхностный анализ законодательных положений позволяет сделать предположение о существовании ряда вопросов, требующих обсуждения и решения.
Вага суб’єктивізму
Численні норми, які застосовуються на етапі призначення покарання, містять оціночні поняття, є невизначеними взагалі або ж визначеними лише в частині. Велика вага суб’єктивізму при вирішенні питань, пов’язаних із обранням виду та розміру покарання, є передумовою появи неоднакової судової практики, а отже, й недостатньої правової визначеності у цій сфері.
Водночас межі цієї статті не дадуть змоги охарактеризувати належним чином проблеми призначення покарання, які існують в Україні. Формуючи їх приблизний перелік, можна вказати на суперечливі підходи до призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, а також до звільнення від відбування покарання з випробуванням, застосування правила поглинання покарання при сукупності злочинів та за сукупністю вироків тощо. Якщо згадані питання можуть бути відносно легко вирішені за умови узгоджених дій науковців і практиків, то найскладнішим питанням, без розв’язання якого неможливо стверджувати про те, що у сфері призначення покарання дотримуються принципу верховенства права, є дискреція при обранні покарання за конкретний злочин.
Чому при застосуванні санкції, яка передбачає, наприклад, покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, суддя визнає необхідним і достатнім саме 6 (7, 8, 9 чи 10) років? Як при цьому враховуються обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання? Адже їх з усією очевидністю не можна вважати однаковими за своїм впливом на кримінально-правову оцінку суспільно небезпечного діяння.
Однак навіть вирішення й цього питання не є достатнім для забезпечення верховенства права у відповідній сфері. Наступний крок — забезпечення однакового підходу до караності подібних суспільно небезпечних діянь у межах держави.
Один злочин — різні строки
Складно назвати досконалою або навіть такою, що прагне досконалості, правову систему, в якій допускається істотна відмінність у покараннях, що призначаються за злочини, скоєні за однакових в юридичному сенсі обставин. Чи можна вважати виправданим у державному масштабі підхід, за якого в одних випадках певне діяння карається позбавленням волі на 5 років, а в інших — тягне на 8 чи 10 років?
Дослідження багатьох обвинувальних вироків, які постановляються за вчинення передбачених однією нормою Кримінального кодексу діянь, дає підстави спростувати тезу про те, що двох однакових злочинів не буває, отже, оцінка кожного з них вимагає особливого підходу. Зокрема, виявлені випадки, коли за злочини з однаковими в юридичному сенсі ознаками призначалися принципово різні покарання. Так, при застосуванні санкції, що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, «вилка» покарань, які призначалися за однакові (в нашому розумінні) злочини, коливалася від 5 (в окремих випадках — із застосуванням ст.69 КК) до 14 років.
Ще складнішою є ситуація, коли за певний злочин передбачено не один, а, наприклад, 5 альтернативних видів покарання.
Убачається, що така ситуація потребує реагування. Вона не може вважатися «необхідним злом» та виправдовуватися тим, що у випадках, коли рішення приймаються в межах дискреції, будь-яке з них має вважатися правильним. Без сумніву, всі ці рішення відповідають закону, однак чи можна вважати їх справедливими? Чи не втрачають за таких обставин сенс питання кваліфікації чи дотримання норм процесуального законодавства, якщо за відсутності відмінностей, які пояснювали б різницю в покаранні, за один злочин карають ближче до нижніх значень санкцій, а за інший — до верхніх.
Система рекомендацій
У загальних рисах розглянемо один з підходів до вирішення цієї проблеми. Результати аналізу найкращих світових практик, а також наукової літератури (Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Австралії) свідчать, що можливим (чи не єдиним) ефективним механізмом раціоналізації призначення покарання є запровадження відповідної системи вказівок (рекомендацій) (sentencing guidelines).
Такі вказівки забезпечать деталізацію вимог кримінального законодавства до конкретних фактичних обставин, за яких було скоєно злочин, що дасть змогу звузити межі караності діянь. Вони розробляються комісіями з призначення покарань та не мають обов’язкової сили. Цей механізм двічі пройшов перевірку на конституційність у Верховному суді США.
Перспективи запозичення відповідного досвіду в Україні позитивні, зокрема через відсутність перешкод у запровадженні такого механізму. Навіть з огляду на ту обставину, що він функціонує в межах відмінної від вітчизняної англо-саксонської правової системи.
Раціональний підхід
Також успішність відповідного реформування залежатиме від наукового підґрунтя. Адже всі питання, пов’язані з призначенням покарання, мають розв’язуватися не інтуїтивно, а раціонально. У свою чергу, завдання щодо пошуку раціональних шляхів їх вирішення має покладатися на науку про покарання — пенологію.
Отже, сьогодні вітчизняна правова система позбавлена механізмів, спрямованих на забезпечення однакової судової практики у сфері призначення покарання. Це призвело до того, що цей інститут перебуває поза увагою будь-яких відомств. Відповідно, проблеми, якими він характеризується, не відстежуються та не вирішуються.
Можливо, запропоноване бачення має свої недоліки, однак інституційно воно може забезпечити появу механізму, належне використання якого здатне привести до позитивних зрушень у каральній політиці держави.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!