Обязательство в одни ворота

Новые правила кредитования могут поставить заемщиков в трудное положение

3 июля Верховная Рада приняла закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины о возобновлении кредитования». Как заявляют его авторы, главной целью является оживление рынка. Но достигается ли этим актом такая цель?

Позиція регулятора

Нацбанк від самого початку позитивно поставився до ухвалення цього законопроекту (№6027-д). Серед іншого звернув увагу й на те, що відновленню кредитування в Україні заважає низка недоліків чинного законодавства, що знижують ефективність роботи банківського сектору:

• інститут поруки, який формально не працює;

• складний та ризиковий механізм обчислення змінюваної процентної ставки;

• недосконалість інструментів позасудового врегулювання;

• комплекс норм, які несуть ризики виведення застави всупереч обов’язкам за договором кредитування.

Тому прийняття такого закону, на думку НБУ, допоможе вирішити чимало складних питань, які перешкоджають відновленню кредитування національної економіки, одночасно продукуючи додаткові ризики для діяльності інвесторів — як внутрішніх, так і іноземних. Регулятор вважає, що за умови захищеності прав кредиторів банки зможуть висувати значно лояльніші вимоги до потенційних позичальників.

Проте Нацбанк сам перешкоджає розвитку кредитування в країні. Чого тільки варті рекордні плани щодо виведення українських банків з ринку та спрямований проти всього банківського сектору закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3.06.2014 №1304-VII. Спробуємо розібратися з незахищеністю банків та дати прогноз, які результати принесе нове регулювання.

Непрофесійний підхід

Про професіоналізм авторів проекту можна судити за його окремими нормами. Так, відповідно до п.2 «Прикінцевих положень» цього закону він застосовуватиметься до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли раніше та продовжують існувати. Виняток зроблено лише для ч.4 ст.36 закону «Про іпотеку», яка застосовується виключно до договорів, угод, укладених після введення в дію цього закону.

Очевидно, авторам документа байдуже, що у п.1 ст.58 Конституції чітко визначено: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Тому можна припустити, що про Основний Закон автори закону не мають жодної уяви.

Ще одне нововведення: «Якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (в тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо, на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об’єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору».

Тут дуже важливе значення має словосполучення «реконструйовано іпотекодавцем». А якщо перебудову здійснив хтось інший? Тут без коментарів, адже Верховний Суд України вже давно визначив, що реконструйований предмет іпотеки вважається цілісним предметом іпотеки.

Однобічний захист

Трансформовано умови повідомлення позичальника про зміну кредитодавцем процентної ставки. З визначеною у договорі періодичністю кредитор матиме право збільшувати та зобов’язаний зменшувати процентну ставку. Про це він повідомляє позичальників та поручителів протягом 15 днів після такої зміни. У випадку незгоди зі збільшенням розміру процентної ставки позичальник зобов’язаний погасити заборгованість упродовж 30 днів.

Таким чином, банки матимуть змогу не тільки збільшити свої доходи, але й стягнути всю заборгованість на підставі одностороннього підвищення процентної ставки у разі незгоди із цим позичальників. Такі зміни можуть поставити останніх у дуже скрутне матеріальне становище.

Звужено обсяг прав юридичної особи після позасудового переходу права власності на предмет іпотеки. До цього, по завершенню позасудового врегулювання, будь-які наступні вимоги іпотекодавця щодо виконання боржником основного зобов’язання вважалися недійсними. Щодо юридичних осіб вони тепер залишатимуться дійсними, якщо договори кредиту, іпотеки чи про задоволення вимог іпотекодавця не визначають іншого.

Також закон в односторонньому порядку захищає інтереси та права кредиторів. Так, за згодою фізичної особи, банку або іншої фінансової установи надано право отримувати на запит витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян у порядку та обсязі, встановлених Міністерством юстиції. Таким чином, кредитори зможуть перевіряти інформацію, що впливає на спроможність виконання особою своїх зобов’язань.

Проте того, хто перевірятиме кредитора, зокрема аналіз ним ризиків видачі кредиту та завищення вартості предмета іпотеки, законом не встановлено. Отже, маємо гру в одні ворота.

Мало того, що новий закон порушує Конституцію та низку чинних положень, він ще й захищає передусім права кредитора, а не позичальника, якого буде поставлено в дуже жорсткі умови.

Позитивні новації

Разом з тим є деякі позитивні моменти.

Зокрема, скасовується обов’язковість нотаріального посвідчення договорів, якими на забезпечення виконання основного зобов’язання передаються у заставу транспортні засоби. Це позбавить заставодавців додаткових витрат, пов’язаних з наданням транспортних засобів у заставу. Водночас установлено обов’язок органів реєстрації перевіряти наявність обтяжень даного транспортного засобу.

У разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні вказуватиметься початкова вартість предмета іпотеки для його подальшої реалізації за умови подання будь-якою зі сторін клопотання про визначення судом такої ціни (виняток — реалізація предмета іпотеки з прилюдних торгів). Проте Цивільний процесуальний кодекс уже передбачає низку прав сторін у позовному провадженні. Заявлення клопотань не є винятком. Разом з тим відпала необхідність оцінювати предмет іпотеки за умови неподання такого клопотання.

Строк пред’явлення вимоги до поручителя зріс до 3-х років. Крім того, зазнав трансформації обсяг відповідальності поручителя. Відтепер у випадку зміни зобов’язання без його згоди, наслідком якої є збільшення обсягу відповідальності боржника, такий поручитель буде нести відповідальність за порушення зобов’язання у розмірі, який існував до зміни зобов’язання.

Порука не припиняється у випадку ліквідації боржника — юридичної особи, якщо до моменту ліквідації кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв’язку з порушенням таким боржником зобов’язання. Звичайно, ці нововведення зумовлять скорочення кількості випадків визнання порук припиненими, що зміцнить цей  інститут.

Закон також зобов’язує іпотекодавця зняти обтяження, накладені на іпотечне майно, не пізніше від 14 днів з дня, коли боржник повністю з ним розрахувався. З одного боку, це чудовий механізм, бо раніше люди після погашення основного зобов’язання часто були змушені оббивати пороги банку з проханням звільнити предмет іпотеки від обтяжень. Іноді ці обтяження не знімалися роками або знімалися за додаткову неофіційну плату. Отже, це позитивний момент. А з другого — в законі не передбачена будь-яка відповідальність за порушення цього обов’язку! Таким чином, хотіли як краще, а зробили як завжди.

Пільги на шкоду правовідносинам

Українці завжди ризикували, беручи банківські кредити (не кажучи вже про інші фінансові установи), а негативні наслідки кредитного буму 2006—2008 рр. відчуваються дотепер. Тому намагання відновити кредитування в Україні можна тільки вітати.

Проте, на жаль, законотворці замість прийняття виважених актів, які однаково захищатимуть права як кредиторів, так і позичальників, осіб, які забезпечують виконання зобов’язань, у ручному режимі встановлюють пільги одній зі сторін правовідносин.

Незважаючи на формування в суспільстві думки, що цей закон захищає права позичальника, поручителя, іпотекодавця, це не так. Кредитування в країні залишається дуже ризикованим для всіх сторін. І не тільки тому, що суди можуть роками вирішувати справи, а виконавці їх не виконувати, а й внаслідок прийняття подібних законів.