Жаловаться должны все!

От КС ожидают защиты права на обращение для лиц, которые не осознают его значения

Есть ли смысл в праве на обращение для лиц, которых суд признал недееспособными? Возможно, для научных работников такая дискуссия еще имеет какую-то почву. Но омбудсмен решила перевести ее на высший уровень и приобщить к защите такого права Конституционный Суд.

Дискримінація за дієздатністю

Знайти дані щодо кількості українців, чию цивільну дієздатність обмежено судовим рішення, не так просто. Хоча частково по областях вона наводиться в узагальненнях чи дослідженнях. Наприклад, у 2016 році столичні суди позбавили дієздатності 247 осіб. У Миколаївській області приблизно така ж кількість позитивних рішень, але прийнятих за 2,5 року.

Не вказано даних і в поданні омбудсмена до КС, в якому доводиться неконституційність окремих положень ч.2 ст.8, 2-го речення ч.4 ст.16 закону «Про звернення громадян». До речі, це вже друга спроба привернути увагу Суду до порушення права недієздатних осіб на звернення. Попередня закінчилася відмовною ухвалою в червні 2014 року. Тоді КС указав на відсутність у поданні правового обґрунтування.

Тепер, схоже, із цим усе гаразд: 11 липня були розпочаті слухання цієї справи, і того ж дня єдиний орган конституційної юрисдикції перейшов до закритої частини засідання.

Основний посил від уповноваженого з прав людини залишився той самий: положення закону є дискримінаційними, оскільки вони надають привілеї дієздатним особам, тобто «за іншими ознаками» в розумінні ст.24 Конституції. Бо, на думку автора подання, не існує правомірної, обґрунтованої мети для встановлення обмеження на розгляд звернень недієздатних громадян. Це, зокрема, позбавляє їх прав висловлювати свою точку зору щодо діяльності органів державної влади, повідомляти про порушення чинного законодавства, вносити клопотання про визнання за ними відповідного статусу, вимагати поновлення порушених прав та захисту законних інтересів.

«Якщо ви не відгукнетесь, ми напишемо в «Спортлото»

Утім, кожному праву кореспондує чийсь обов’язок. Тож, якщо КС визнає неконституційним обмеження права на звернення для недієздатних осіб, додасться роботи не лише чиновникам. Щоправда, останні мають досвід бюрократичних відповідей на будь-яке звернення чи пропозицію, незважаючи на статус особи. Проте й вони будуть змушені витрачати час на перевірку скарг чи пропозицій. Причому, можна припустити, тільки для того, аби переконатися, що суд недаремно ухвалив рішення про обмеження дієздатності автора звернення.

Водночас навряд чи хтось сьогодні перевіряє кожного респондента на наявність у нього дієздатності. Тим більше що, наприклад, недержавні установи фізично не мають такої можливості. Тобто на практиці мало що зміниться. Хіба що в редакційній пошті збільшиться кількість скарг на бездіяльність чиновників, які не перейнялися проблемами або геніальними пропозиціями таких осіб. І завершуватимуться звернення чимось на кшталт відомого: «Якщо ви не відгукнетесь, ми напишемо в «Спортлото»!

Разом з тим, якщо суд установив, що особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, яка практична необхідність у тому, аби давати їй право впливати на державне управління? Адже людина так само не усвідомлює своєї відповідальності за необґрунтовані скарги чи безглузді пропозиції.

Чи, може, це перший крок до того, аби поставити під сумнів інститут представництва недієздатних осіб й у суді? Подивимося, що скаже КС.