На изломе верховенства права

Если согласиться с образованием неконституционным способом нового Верховного Суда, то завтра могут появиться еще один Кабмин, Счетная палата или КС

Дни этого месяца непрестанно приближают нас к празднованию Дня Конституции. В ней выражена суверенная воля — будущее Украинского народа и каждого лица будут зависеть от утверждения принципа верховенства права. Но придерживаются ли этого принципа сегодня, в частности при образовании нового Верховного Суда?

Наріжні засади

Ключовим аспектом верховенства права є те, що Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції та повинні відповідати їй.

Про гарантії верховенства права народу та його суверенної волі здійснювати державну владу на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову Конституційний Суд офіційно заявив у багатьох рішеннях.

Верховенству права — цьому наріжному каменю вітчизняної Конституції — присвятило свої праці чимало українських науковців. Вони відкрили українській юридичній спільноті багатьох світових теоретиків і практиків верховенства права. І це дає змогу переосмислити судову реформу в Україні через досвід утвердження зазначеного принципу в інших країнах.

Проте ось уже 2 роки (з 2.06.2016) існує колізія, коли закон «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII більше 10 разів прямо суперечить статтям Конституції. «Безпрецедентність» судової реформи в Україні позначена не тільки кількістю порушених статей Основного Закону, а й спробою зламати принцип верховенства права, гарантований ст.8 Конституції. Адже фактично сьогодні запроваджується правило, що закони можуть не відповідати акту найвищої юридичної сили.

Очікування рішення КС за поданням Верховного Суду України про відповідність закону №1402-VIII вимогам Конституції дає можливість продовжити обмін думками з тими прихильниками дотримання принципу верховенства права, які непохитно вірять у його утвердження в нашій державі.

Право на конституційний контроль

Наголошуючи на прямій невідповідності закону №1402-VIII Конституції, ВСУ враховував також і право конституційного контролю самого КС, про що йшлося в рішенні від 26.06.2008 №13-рп/2008 (справа про повноваження Конституційного Суду). Приводом для цього стало обмеження повноважень КС законом «Про Конституційний Суд України», що, на переконання авторів звернення, породило «небезпечний прецедент позаконституційного втручання» законодавчої влади в діяльність влади судової. Народні депутати доводили, що Верховна Рада, приймаючи акт у такій редакції, діяла всупереч вимогам Конституції та закону про КС, чим намагалася вплинути на діяльність суддів, тобто порушила ч.2 ст.126 Основного Закону.

Ситуація полягала в тому, що Конституція вимагає, аби відповідний законопроект про внесення змін до неї розглядався парламентом виключно за наявності висновку КС щодо його відповідності вимогам стст.157 і 158 Основного Закону. У такий спосіб КС здійснює превентивний контроль за змістом такого проекту ще на стадії його підготовки до розгляду. Натомість парламент уніс зміни до закону «Про Конституційний Суд України», якими обмежив повноваження КС контролювати дотримання цієї вимоги після набрання чинності змінами до Конституції.

У рішенні від 26.06.2008 №13-рп/2008 КС визнав неконституційними такі обме ження. Зокрема, відзначено, що відсутність наступного судового контролю за процедурою розгляду та ухвалення змін до Конституції могла мати наслідком обмеження чи скасування прав і свобод людини та громадянина або зміну конституційного ладу в спосіб, не передбачений Основним Законом.

Хоча статус Верховного Суду як конституційного органу після ухвалення закону №1401-VIII порівняно з проектом не змінився, законом №1402-VIII створено Верховний Суд, який не передбачений у змінах до Конституції.

Не будемо перераховувати всіх наслідків зламу конституційного принципу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції, звичайним законом. Вони названі в рішенні КС №13-рп/2008. Проте, коли таку підміну конституційної гарантії не усунути, тоді законом може утворюватися ще один Кабінет Міністрів, Рахункова палата, КС чи будь-який інший конституційний орган.

Бути й не бути

Лише так коротко можна пояснити зміст судової реформи, порівнюючи зміни до Конституції (щодо правосуддя), прийняті законом №1401-VIII, що утверджує принцип верховенства права, із законом №1402-VIII, що скасовує його. Обидва акти набрали чинності одночасно — з 30.09.2016.

ВС є судом касаційної інстанції (перейменований змінами до Конституції з історичної назви «Верховний Суд України»), утворений з 30.09.2016, тобто з дня набрання чинності законом №1401-VIII. На цьому наголошував Президент у п.3.9 пояснювальної записки до відповідного проекту. Адже зазначав, що цей суд є єдиним найвищим у системі судоустрою, а всі інші — судами України, тому й запропонував змінити назву з «Верховний Суд України» на «Верховний Суд».

Зазначені зміни до розд.VІІІ «Правосуддя» і, зокрема, до ст.125 Конституції відповідають висновку КС від 20.01.2016 №1-в/2016. Однак в аналізованих змінах до Конституції йшлося тільки про перейменування найвищого суду. Проте не було і згадки про його реорганізацію чи ліквідацію або утворення нової установи.

Залишення конституційного статусу ВСУ, але зі зміненою назвою відповідає практиці Європейського суду з прав людини (див. рішення від 23.06.2016 у справі «Baka v. Hungary»). У ній розглядалося питання зміни назви «Верховний суд Угорщини» на історичну назву «Курія». Механічна зміна назви, з погляду ЄСПЛ, не дає підстав для його реорганізації чи ліквідації.

Порядок реорганізації чи ліквідації ВСУ, як і будь-якого іншого конституційного органу, як-от Верховної Ради чи Кабінету Міністрів, має бути визначено самою Конституцією. За відсутності відповідних змін до Основного Закону неможливо дійти іншого висновку, ніж той, що ВСУ продовжує функціонувати під назвою «Верховний Суд» з 30.09.2016, суддям якого лише необхідно виконати вимоги акта №1401-VIII.

Такий висновок випливає з природи самої Конституції. Адже будь-який конституційний орган утворюється тільки після прийняття Основного Закону або внесення змін до нього.

Коли утворений ВС?

Унесені законом №1401-VIIІ зміни набрали чинності з 30.09.2016, що і є датою створення ВС. Натомість у розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII початок роботи утвореного ним ВС визначено в інший спосіб — протягом 6 місяців із дня набрання чинності цим актом, тобто не пізніше 30.05.2017. Згідно з п.8 цього розділу день початку роботи ВС визначається рішенням його Пленуму. А в п.9 сказано, що ВС розпочинає роботу за умови призначення щонайменше 65 суддів за результатами проведеного конкурсу.

Однак, незважаючи на визначений законом №1402-VIII строк початку діяльності утвореного ним ВС, останній почав працювати тільки з 15.12.2017.

КС уже вирішував питання щодо неоднозначності застосування положень Конституції з моменту набуття нею чинності та законами. Так, у п.3 рішення від 3.10.97 №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) він визначив, що «конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному», тобто Конституцією і законом.

Це не дає підстав для іншого висновку, ніж той, що утворений змінами до Конституції «Верховний Суд», яким був ВСУ, розпочав свою діяльність із 30.09.2016. А ВС, який почав роботу з 15.12.2017, не є конституційним органом.

Об’єднання неіснуючого

Не менш абсурдно звучать пояснення, що утворений законом №1402-VIII найвищий суд є не чим іншим, як об’єднанням Верховного та вищих спеціалізованих судів. Законом №1401-VIII вищі спеціалізовані суди ліквідовано з 30.09.2016, а утворення касаційних судів змінами до Конституції не передбачено. Тому незрозуміло, як об’єднувати неіснуючі органи під назвою Верховний Суд.

Отже, утворений законом №1402-VIII державний орган під назвою «Верховний Суд» у складі Великої палати, касаційних адміністративного, господарського, кримінального, цивільного судів нічого спільного з конституційним органом — Верховним Судом України — не має.

Кого призначали до ВС?

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів від 7.11.2016 №145/зп-16 (зі змінами, внесеними рішенням від 15.11.2016 №152/зп-16) конкурс на посади суддів ВС не оголошувався й не проводився. Він стосувався лише посад суддів названих касаційних судів.

Законом №1401-VIII унесено зміни до ст.128 Конституції. Згідно з ними призначення на посаду судді здійснюється Президентом за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

Указом Президента за поданням ВРП переможців цього конкурсу було призначено на посади суддів у зазначених у ст.45 закону №1402-VIII касаційних судах як юридичних особах. Конкурс на посади у Великій палаті ВС узагалі не оголошувався та не проводився, а обрання суддів зборами прямо суперечить ст.128 Конституції.

Суддя, обраний до Великої палати (а також Голова ВС), не здійснює правосуддя у відповідному касаційному суді. Повноваження ВП ВС підтверджують її організаційну та процесуальну самостійність як окремого органу, що паралельно функціонує з окремими касаційними судами.

У ст.45 закону №1402-VIII передбачено тільки звільнення з посади судді ВП ВС та припинення його повноважень унаслідок закінчення строку, на який його обрано до Великої палати. Відсутність положення, яке б давало підстави судді ВП ВС після припинення повноважень поновитися на посаді у відповідному касаційному суді, додатково підтверджує окремий статус цього органу.

Фактично невідповідність процедури призначення суддів ВП ВС положенням ст.128 Конституції підтверджується також правовими позиціями КС, викладеними в рішенні №13-рп/2008. У ньому зауважено, що перерозподіл конституційної компетенції можливий лише шляхом унесення змін до Конституції, а винятки встановлюються самим Основним Законом, а не іншими нормативними актами (рішення від 30.10.97 №5-зп), яким і є закон №1402-VIII.

Делеговані повноваження

Перелік підстав для визнання неконституційним Верховного Суду, утвореного законом №1402-VIII, КС може продовжити, виходячи з рішення від 23.12.97 №7-зп (справа про Рахункову палату). У ньому він констатував, що Конституція має найвищу юридичну силу, а верховенство її норм поширюється на всі сфери державної діяльності, у тому числі й на законотворчий процес. І Верховна Рада, ухвалюючи закони, не має права допускати невідповідностей щодо будь-яких положень, прямо закріплених у Конституції (пп.3 п.1 рішення).

У ст.125 Конституції (у редакції закону №1401-VIII) визначено, що ВС є найвищим судом у системі судоустрою. Ця ж норма, як і аналогічні положення стст.75, 113 Конституції, не містить у визначенні назви та статусу Суду структурних підрозділів з окремими назвами «касаційний суд» чи «Велика палата Верховного Суду». Проте, за законом №1402-VIII, вони стали самостійними судовими органами й одночасно з ВС діють від його імені, виконуючи касаційні повноваження.

Подібну практику КС визнав неконституційною у тому ж рішенні №7-зп, коли ВР наділила своїми повноваженнями щодо парламентського фінансово-економічного контролю створену нею Рахункову палату. По суті, як наголосив КС, це означає перерозподіл конституційної компетенції шляхом ухвалення закону, що можливо тільки шляхом унесення змін до Конституції. І саме такий випадок повторився при прийнятті закону №1402-VIII.

Крім того, КС застеріг законодавця, що «делегування конституційних повноважень, якими наділена ВР, Рахунковій палаті — органу, створеному законом, є неконституційним, оскільки «делегування цих повноважень іншому органу Конституція не передбачає».

Так само парламент не може делегувати повноваження ВС іншим судам: ВП ВС, КАС, КГС, ККС чи КЦС, оскільки це суперечить ч.3 ст.125 Конституції.

Підтвердження неконституційності повноважень ВС, утвореного законом №1402-VIII, здійснювати правосуддя від імені конституційного органу — Верховного Суду, утвореного законом №1401-VIII, міститься в ст.129 Конституції. У ній зазначено, що «судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних», здійснюється Верховним Судом як єдиним найвищим судом у системі судоустрою (ст.125 Конституції), але не палатою, об’єднаною палатою касаційного суду чи Великою палатою ВС. Діяльність будь-якого неконституційного органу є не тільки забороненою, а й кримінально караною.

Отже, утворений змінами до Конституцію ВС має діяти виключно у формах, визначених ст.129 Основного Закону, як і будь-який інший конституційний орган — чи то Верховна Рада, чи то Кабінет Міністрів. І лише в такий спосіб найвища судова інстанція зможе утверджувати принцип верховенства права.