Проблематичный старт высшего органа

Законодательный пробел создает подпочву для появления противоположных правовых выводов

Первые 100 дней работы Большой палаты Верховного Суда привлекли внимание к недостаткам законодательной регуляции проведенной реформы. В частности, это касается несовершенства механизма ревизии правовых выводов ВСУ и полномочности работы самой палаты.

Правила перегляду

Відповідно до п.8 ч.1 розд.VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства колегія або палата (об’єднана палата) касаційного суду передає справу на розгляд ВП ВС, якщо вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВСУ. Якщо ВП ВС дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається для розгляду, про що постановляється ухвала. У такому випадку справа не може бути передана повторно на розгляд Великої палати Верховного Суду.

Отже, саме ВП ВС наділена повноваженнями щодо перегляду практики, сформованої ВСУ. І законодавець передбачив певний механізм відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВСУ.

Крім цього, конструкція п.8 ч.1 розд.VII «Перехідні положення» КАС шляхом використання словосполучення «передає справу» припускає розуміння змісту правової норми як імперативної. Вона означає обов’язок касаційного суду передати справу ВП ВС та неможливість діяти в цій ситуації на власний розсуд.

Підтвердженням правильності такого висновку може слугувати відсутність у нинішній редакції КАС положень, що давали б можливості нижчим інстанціям мотивовано відступати від правових позицій вищого суду.

Здавалося б, за умови дотримання механізму відступу від правових висновків ВСУ їх зміна вважатиметься такою, що відбулася відповідно до чинного законодавства. І новий правовий висновок ВС є обов’язковим для застосування судами. Проте, як завжди, процес виявляється набагато складнішим, ніж здавалося на перший погляд.

Дуалізм через прогалину

Зокрема, чи є наведений механізм зрозумілим, удалим та що робити у випадку, якщо стався ексцес? Наприклад, коли касаційний суд самостійно вирішив спір за наявності підстав для того, щоби передати його на розгляд ВП ВС.

Чи мають ураховуватися такі висновки з огляду на диспозицію ч.5 ст.242 КАС, в якій передбачено, що при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС?

Чи позбавлені суди можливості застосувати раніше сформований правовий висновок ВСУ з огляду на недотримання касаційним судом процедури відступу від наявних або раніше сформованих правових позицій?

Однак, повертаючись до чинного процесуального законодавства, бачимо, що воно жодним чином не регулює наслідків відступу від раніше сформованих правових висновків на порушення законодавчо встановленого механізму та не містить будь-якого винятку із цього правила.

Отже, має місце певна законодавча прогалина, що створює підґрунтя для появи протилежних правових висновків, які були сформовані раніше ВСУ, та нових правових висновків ВС.

Таким чином, перед найвищим судовим органом стоїть нагальне завдання терміново відшукати механізм, який дозволить налагодити якісний моніторинг наявних правових позицій задля запобігання настанню ситуацій, коли з’являтимуться протилежні правові позиції щодо застосування відповідних норм матеріального права.

Те, чи впорається він із завданням щодо забезпечення єдності судової практики, покаже час. А поки що не позаздриш нижчим інстанціям, які вже стикнулися з такою проблемою та стали перед вибором, який правовий висновок вищого суду застосовувати.

Несформована палата

Відповідно до ч.1 ст.45 закону «Про судоустрій і статус суддів» ВП ВС є постійно діючим колегіальним органом ВС. До її складу входить 21 суддя останнього.

Кожен касаційний суд обирає до ВП ВС по 5 суддів. До її складу також за посадою входить Голова ВС (ч.4 ст.45). При цьому відповідно до ч.11 ст.45 закону засідання ВП ВС вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж 2/3 її складу.

Водночас ні ст.45, ні інші правові норми цього закону не містять положень, які б регулювали питання кількісного складу палати залежно від несформованості її складу або кількісного складу самого ВС.

Сьогодні ВП ВС є постійно діючим колегіальним органом, який складається лише із 17 суддів. Отже, обрання до ВП ВС меншої кількості суддів, ніж 21 суддя, порушує питання, чи є такий орган «судом, установленим законом» у контексті §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінка від ЄСПЛ

Тому доцільно звернутися до практики Європейського суду з прав людини, який не раз висловлювався з приводу тлумачення терміна «суд, установлений законом».

Так, у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України», зокрема в §24, ЄСПЛ зазначив, що «фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «суд, установлений законом» у §1 ст.6 конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з... питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

У рішенні від 9.01.2013 у справі «Волков проти України», зокрема в п.151, ЄСПЛ констатував, що «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й на склад колегії в кожній справі» (див. ухвалу щодо прийнятності від 4.05.2000 у справі «Buscarini v. San Marino» та п.39 рішення від 4.03.2003 у справі «Посохов проти Росії»).

ЄСПЛ також сказав, що суд не є встановленим законом у разі, якщо правила, які регламентують склад суду, не були додержані (рішення від 4.03.2003 у справі «Посохов проти Росії»; рішення від 13.04.2006 у справі «Федотова проти Росії»).

Тому з урахуванням практики ЄСПЛ та специфіки роботи ВП ВС, зокрема відсутності спеціалізації за окремими палатами, вимога щодо складу колегії може застосовуватися до складу ВП ВС, тобто роботи до її повного складу в кількості 21 судді.

Таким чином, питання розгляду ВП ВС справ несформованим кількісним складом є відкритим і потенційно може слугувати однією з підстав для оскарження постановлених нею рішень у Страсбурзі.