Требуйте сатисфакции!

За действие неконституционных актов должно рассчитаться государство

Признание неконституционными законодательных положений, к сожалению, не приводит к автоматическому возмещению нанесенного их действием вреда. Впрочем, есть достаточно оснований для того, чтобы получить сатисфакцию за нарушенные права. Главное — правильно определить субъект, который несет за это ответственность.

Відповідальність за порушення

Термін «сатисфакція» (від лат. satis — «достатньо» і facere — «робити, виконувати») рідко застосовується у юриспруденції. Як правило, в правових актах ідеться про «відшкодування», тобто про «те, що повертається комусь за заподіяну шкоду, витрати».

На мій погляд, це не зовсім правильно. Жодне відшкодування не може бути повним, оскільки відчуття людини, яку, наприклад, у неконституційний спосіб позбавили майна, зневажили честь і гідність, завдали шкоди здоров’ю тощо, матеріальними благами можна утамувати лише незначною мірою. Тому правильним було б застосування «справедливої сатисфакції» як ступеня відповідальності за порушення законності для поновлення у соціальному статусі постраждалої особи тощо.

Конституційний Суд, керуючись принципами верховенства права та справедливості законів, розглянув питання щодо конституційності норм більш ніж 150 законів і правових актів. Згідно з прийнятими рішеннями понад 100 положень визнано неконституційними, що мало наслідком втрату ними чинності з дня прийняття відповідного рішення. Безумовно, серед цих актів були й ті, застосування яких завдало матеріальних збитків або моральної шкоди фізичним чи юридичним особам, які потребують сатисфакції.

Які наслідки рішення КС?

Найсвіжіший приклад — положення Податкового кодексу, що визнані неконституційними рішенням КС від 27.02.2018 №1-рп/2018.

Згідно із ч.3 ст.152 Конституції матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним особам дією неконституційних положень Податкового кодексу, має бути відшкодована державою у встановленому законом порядку. Однак реалізація цього права суттєво ускладнюється через відсутність самого закону, що має наслідком правову неврегульованість основних питань сатисфакції:

• визначення органу державної влади, до компетенції якого належить відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої особам неконституційними діями та актами, та межі його повноважень із цих питань;

• установлення правил звернення до нього та процедури розгляду;

• порядку оскарження рішень цього органу;

• порядку обчислення розміру грошової компенсації за завдану матеріальну та моральну шкоду;

• визначення поняття «дій, які визнано неконституційними», яке вжито у ч.3 ст.152 Конституції, оскільки Основний Закон його не надає. А до повноважень КС належить вирішення питань щодо конституційності виключно нормативно-правових актів або (як виняток) їх проектів (стст.157 та 158 Конституції), а не дій.

Однак факти бездіяльності парламенту з приводу законодавчого врегулювання питань, пов’язаних із відновленням справедливості щодо осіб, які потерпіли від протиправних дій, не обмежуються неприйняттям акта, передбаченого ч.3 ст.152 Основного Закону.

У цьому контексті можна звернутися до ч.3 ст.8 Конституції, якою її норми визначаються нормами прямої дії, а також громадянам гарантовано право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Втім, можливість реалізації цього права дотепер не отримала ні належного наукового обґрунтування, ні відповідного законодавчого врегулювання, а була лише предметом наукових дискусій.

Ще однією проблемою, яка має безпосередній стосунок до питання сатисфакції, є визначення правових наслідків визнання закону (його окремих положень) неконституційним.

Згідно зі ст.91 закону «Про Конституційний Суд України» «закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КС рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення». Остання частина цього положення викликає подив, оскільки де-факто Суду надаються повноваження продовжити дію правового акта, яким у неконституційний спосіб врегульовані певні правовідносини.

Пенсія як власність

Повернімося до рішення №1-рп/2018, яким Суд визнав неконституційним включення до оподатковуваного доходу частини пенсій (зокрема індексацію) або щомісячного довічного грошового утримання у сумі, що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Чи було внаслідок дії цієї норми порушено право власності громадян, які отримували пенсії у «надмірному» розмірі? Право на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвен-
цією про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини трактує доволі широко. Зокрема, у рішенні у справі «Muller v. Austria» ЄСПЛ кваліфікував виплату пенсій як право власності особи, а, відповідно, невиплату — як порушення цього права.

Отже, визнавши неконституційними положення ПК, КС, по суті, припинив обмеження права власності громадян з боку держави, яке діяло протягом 4-х років та апріорі завдало збитків певній категорії громадян.

Автоматично не відшкодують

Для того щоб зрозуміти, чи можна відшкодувати ці збитки, знайдемо відповіді на такі запитання.

По-перше, чи відносяться ці збитки до матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними? Відповідь однозначна — відносяться.

По-друге, чи повинні вони відшкодовуватися державою за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації? З огляду на положення ст.8 Конституції, згідно з якою:

• в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1);

• її норми є нормами прямої дії;

• звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується (ч.3) — повинні.

Чи є рішення КС для органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду, підставою розпочати виплати відповідних сум як компенсації матеріальної та моральної шкоди, завданої законом, який визнано неконституційним? Швидше за все — ні.

Як зазначав свого часу суддя КС у відставці Юрій Баулін, «відмінною ознакою методології конституційного судочинства є метод абстрагування (від лат. abstrahere — «відволікати») від конкретних обставин, що слугували підставою для порушення клопотання про вирішення питань, які належать до компетенції Суду та які, як правило, детально викладено у конституційному поданні, зверненні. Це випливає з конституційних положень, які не відносять до повноважень Суду оцінку рівня впливу неконституційного положення закону на рішення суду загальної юрисдикції, та не передбачає автоматичного його скасування. Згідно з чинним процесуальним законодавством рішення КС про неконституційність положень закону віднесено лише до підстав для перегляду судового рішення».

До кого позиватися?

Можна запропонувати кілька варіантів ініціювання виплати відшкодувань потерпілим особам.

Якщо громадянин або група громадян зверталися раніше до суду з позовом щодо незаконного обмеження конституційного права на власність і їм було відмовлено у цьому, вони можуть звернутися до суду з клопотанням про перегляд такого рішення за виключними обставинами.

Другий варіант: якщо громадянин або група громадян раніше не зверталися до суду із цих питань, вони мають право на позов. При цьому слід мати на увазі, що відповідачем у такому випадку повинна бути сама держава. Адже органи виконавчої влади, які стягували податок з пенсій, діяли на підставі чинного на той час закону та в межах своїх повноважень, а отже, приписів стст.6 та 29 Конституції не порушували.

Також не може бути відповідачем парламент, який хоча й ухвалив законодавчі положення, що були визнано неконституційними, однак є колегіальним органом, який складається з народних депутатів.

До того ж згідно з позицією КС, сформульованою у рішенні від 3.10.2001 №12-рп/2001, «ст.32 закону «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та ст.25 закону «Про Державний бюджет України на 2001 рік» фактично запроваджується цивільно-правова, а не публічно-правова відповідальність органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду за завдану громадянам незаконними діями цих органів матеріальну і моральну шкоду. Водночас Конституція гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів».