Сроки о двух концах

Существует большой риск создания простой схемы для избежания уголовной ответственности

В канун вступления в силу ряда изменений, внесенных в Уголовный процессуальный кодекс, от представителей правоохранительных органов и отдельных политиков исходило много предостережений о вредности, а в отдельных случаях и о катастрофичности таких новелл. Наихудшим является то, что частично эти субъекты правы. Так в чем же кроются преимущества и недостатки процессуальных изменений относительно сроков досудебного расследования, которые начали действовать с 16 марта этого года?

Процесуальна чи матеріальна?

Для відповіді на поставлене запитання слід звернутися до приписів ч.1 ст.219 КПК (тут і далі всі положення кодексу зазначені в редакції, що діє з 16.03.2018), відповідно до якої строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Фактично вказана норма вперше викладена в редакції, що унеможливлює будь-які неоднозначності в її тлумаченні. Раніше поняття початку обрахування строку досудового розслідування взагалі було відсутнє.

У своєму логічному продовженні ст.219 КПК регламентує нову групу строків досудового розслідування: час до пред’явлення особі підозри (6 місяців — кримінальний проступок, 12 — злочини невеликої або середньої тяжкості, 18 місяців — тяжкий або особливо тяжкий злочин). Саме ці положення й викликають значну частину суперечок між правоохоронцями та правозахисниками.

Водночас процесуальна можливість зупинення досудового розслідування до повідомлення особі про підозру в кримінальному процесуальному законодавстві відсутня.

Зокрема, виникає ситуація, коли процесуальна норма, викладена в ч.1 ст.219 КПК, не лише суперечить, а й повністю нівелює матеріальну норму, що наведена в ст.49 («Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності») Кримінально кодексу.

Так, провадження підлягає закриттю в разі непред’явлення особі підозри в півторарічний строк у разі скоєння навіть особливо тяжкого злочину. Натомість строк давності притягнення до кримінальної відповідальності може становити аж 15 років.

З огляду на паритетність інтересів суспільства та конкретної людини при застосуванні ст.219 КПК та на безпосередній зв’язок із професіоналізмом та прозорістю діяльності правоохоронних органів очевидним стає великий ризик створення простої схеми для уникнення кримінальної відповідальності.

Нема підозр — нема і слідства

Особливу увагу привертає та обставина, що відповідно до «другого» п.10 (тепер у ч.1 ст.284 КПК таких пунктів буде два, бо, як завжди, у поспіху припустилися ганебних технічних помилок) провадження закривається, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст.219 цього кодексу. Винятком є повідомлення про підозру в скоєнні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи.

У той же час в абз.2 п.10 (2) ч.1 ст.284 КПК сказано що слідчий, прокурор зобов’язані закрити провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений ст.219 цього кодексу, закінчився, але жодній особі не було повідомлено про підозру. Причому незалежно від кваліфікації злочину (кримінального правопорушення) та наслідків.

Зважаючи на стан справ у правоохоронних органах, можна з великою точністю спрогнозувати зростання рівня корупції та кількості осіб, які не тільки ухиляться від покарання, а й навіть не матимуть будь-яких негативних наслідків, спричинених притягненням до кримінальної відповідальності.

Достатньо лише пригадати, що правоохоронні органи та прокуратура уникають унесення заяв про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР як при безпосередньому зверненні осіб, так і після відповідного рішення суду.

Аналогічна ситуація склалася й щодо повернення арештованого майна.

Виділяй і «володарюй»

Намагаючись запобігти маніпуляціям зі строками, законодавець доповнив ст.217 КПК ч.7, де зазначено, що днем початку досудового розслідування в провадженні, виділеному в окреме, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали. У провадженні, в якому об’єднані матеріали кількох досудових розслідувань, таким уважатиметься день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше.

Тобто схема дій щодо виділення та/або об’єднання проваджень має практичне значення тільки у випадку необхідності домогтися спливу строків досудового розслідування. Така лазівка може бути використана як адвокатами, так і органами досудового слідства.

Час не зупинити!

Ще одним важливим моментом є положення абз.2 ч.3 ст.219 КПК про те, що строк із дня винесення постанови про зупинення провадження до дня її скасування слідчим суддею включається у строки, передбачені цією статтею. У попередній редакції статті містилась абсолютно протилежна норма.

Такі зміни є надзвичайно важливими, бо правоохоронні органи досить часто зловживають правом зупинення провадження, при цьому фактично продовжуючи слідчі дії. Зокрема, частими є випадки безпідставного та протизаконного оголошення особи в розшук із одночасним зупиненням кримінального провадження.

Таким чином, сторона захисту, маючи належну професійну підготовку та витримку, зможе вирішувати питання своїх клієнтів, звертаючись із заявою про скасування постанови про зупинення провадження поза межами строків досудового розслідування.

Чим тяжчий, тим довше

З викладеного вбачається, що зміни до КПК є надзвичайно демократичними та гуманістичними, але матимуть подекуди суттєві негативні наслідки. Це пов’язано зі станом справ у правоохоронних органах, їх кількісним складом і кваліфікацією.

Водночас можна бути впевненим і в тому, що матиме максимальне поширення улюблена тактика правоохоронців та прокурорів стосовно внесення до ЄРДР кримінальних правопорушень не відповідно до фактичного складу злочину, а виходячи з необхідності «отримання» більш тяжкого злочину. Адже це уможливить максимальні строки досудового розслідування.

Адвокатам же та правозахисникам залишається відшуковувати прогалини в законодавстві та використовувати зміни в кодексі на свою та клієнта користь. Для цього слід займати активну позицію захисника, а не вільного спостерігача чи співчуваючої клієнтові особи.