Практики о правилах

Процессуальные новеллы вынудят служителей Фемиды учиться, однако повысят эффективность судебной защиты

Даже в преддверие рассмотрения в парламенте проекта о внесении изменений в процессуальное законодательство судьи продолжают обсуждать новеллы. И отмечают, что им придется учиться. Обладатели мантий видят определенные пробелы в нормах. Однако живет надежда, что, если их не устранят во время подготовки документа ко второму чтению, то заполнят практикой.

Адвокату треба більше прав

Одним з останніх заходів для обговорення проекту «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (№6232) стала конференція «Нове процесуальне законодавство — шлях до ефективності судової влади», в якій взяли участь як служителі Феміди, так і науковці, адвокати, інші фахівці в галузі права.

Зокрема, суддя Личаківського районного суду м.Львова Сергій Гирич розповів про ключові новації цивільного процесу. Серед таких він відзначив розширення способів захисту. Так, за новими правилами захист можливий в спосіб, який не тільки передбачений законом або договором, а й визначений позивачем, якщо той таку необхідність обґрунтує. «Що це означає на практиці? В Європі та США сусід може позиватись із сусідом і просити суд заборонити наближатися до нього на відстань, ближчу за 50 м. У нас зараз таке неможливе. Але, виходячи з новел, якщо позивач обґрунтує, що такий засіб ефективний, а інший не може бути застосований, то нехай доводить», — пояснив володар мантії.

Також він звернув увагу на впровадження системи електронного суду, серед іншого — і на електронні докази як самостійний засіб з’ясування істини. Щоправда, дуже прогресивну в теорії ініціативу можуть спіткати труднощі на практиці. Відповідно до проекту, якщо до суду надходять документи в паперовому вигляді, з них протягом доби слід зробити електронні копії.

Тут постає проблема матеріального забезпечення судів технікою, людськими ресурсами для виконання відповідної роботи. Ситуація загострюється у зв’язку з тим, що в суд надходитиме не тільки позовна заява, а й відзив із доказами, заперечення на нього. Тобто кількість документів, які потрібно буде вчасно оцифровувати, значно зросте.

С.Гирич також звернув увагу на дієві механізми забезпечення позову та доказів. Зокрема, запроваджується зустрічне забезпечення. Вводиться максимальна змагальність сторін і пропорційність як одна із засад судочинства, що має гарантувати ефективний захист прав та інтересів сторін. Так, представником особи в суді тепер буде професійний адвокат. Передбачається, що докази подаватимуться до розгляду справи по суті. Якщо ж їх не подадуть у необхідному обсязі, суд зможе постановити рішення на основі наявних доказів.

Водночас суддя вважає, що коли ми говоримо про змагальність, то адвокат повинен мати ширші права для одержання доказів. І тут мають бути зміни не тільки ЦПК, а й інших спеціальних законів. Також повинні відбутися зміни в свідомості службових осіб, бо є дуже багато випадків, коли адвокат просто не може отримати доступ до доказів.

Змагальність чи істина

Суддя Перевальського районного суду Луганської області Сергій Іванов звернув увагу на принцип з’ясування обставин справи. Він формально в проекті ЦПК не закріплений, однак його наявність випливає з деяких норм.

Чинна ст.11 КАС закріплює принцип змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин справи. Згідно з ним суд уживає визначених законом заходів, необхідних для з’ясування всіх обставин, у тому числі витребовує докази з власної ініціативи. Тобто КАС закріплює право суду витребовувати докази.

До оприлюднення змін уважалося, що ця засада властива лише адміністративному процесу. Тут принцип офіційності зумовлений тим, що в публічно-правових відносинах сторони мають нерівні можливості: особі протистоїть потужний державний апарат. Натомість у цивільному процесі такого не було.

Натомість тепер ч.2 ст.13 проекту ЦПК визначає, що суд може збирати докази з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх, неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених кодексом.

С.Іванов зазначив, що таким чином законодавець фактично вводить у цивільний процес принцип з’ясування всіх обставин. Однак у згаданих осіб у судовому процесі є законний представник. Крім того, у ч.4 ст.13 проекту ЦПК сказано, що суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє. Крім того, вираз «а також в інших випадках» дає підстави вважати, що суд набуває право самостійно збирати докази, тобто порушуються принципи змагальності та диспозитивності.

Володар мантії також звернув увагу на ту обставину, що відповідно до ст.104 проекту ЦПК суд може призначати експертизу, якщо сторони не надали висновку експерта. «Як призначає, на якій стадії процесу? Це певним чином не врегульовано іншими нормами ЦПК», — наголосив він. А гл.5 («Докази та доказування») взагалі не містить указівок, яким чином суд може збирати докази. І тут не йдеться про те, що докази можуть бути витребувані з ініціативи суду.

Примирення на різних стадіях

Суддя Львівського апеляційного господарського суду Максим Желік зауважив: відповідно до проекту ГПК, якщо закон або договір не передбачає ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу, суд у своєму рішенні може визначити такий спосіб. «Думаю, це спростить життя багатьом людям, які не завжди точно зазначають способи захисту», — заявив він.

Кілька статей кодексу передбачають, в яких випадках розгляд справи можливий без повідомлення учасників. На думку судді, ті норми не зовсім відповідають Конституції, де, зокрема, зазначено, що кожен має право на судовий захист. «Розглядати справу без повідомлення учасників, м’яко кажучи, некоректно. На мій погляд, суд може зазначити в ухвалі про участь учасників в судовому процесі на власний розсуд. А сторона вже може вирішити, чи бажає вона особисто брати участь», — запропонував він.

Позитивною названо новелу, відповідно до якої апеляційний суд може визнати рішення першої інстанції нечинним. Це допустимо, коли на стадії апеляційного провадження затверджується мирова угода. Раніше сторони дуже часто зверталися з пропозицією укласти мирову угоду вже на стадії апеляційного провадження, але таких повноважень у суду не було.

Водночас, на думку М.Желіка, варто було б розширити підстави для визнання рішень нечинними. У проекті ГПК передбачена можливість подання нових доказів уже до суду апеляційної інстанції. У разі їх отримання було б не зовсім правильно говорити про скасування рішення місцевого суду. Він не мав тих доказів, тому апеляційна інстанція повинна була б визнавати рішення нечинним, оскільки тут не вбачається вини судді.

Юлія Бездоля з Господарського суду Одеської області приділила увагу новелам щодо стадій позовного провадження. Зокрема, вона вітає введення медіації в господарському процесі. «Під час проведення врегулювання спору за участю судді його роль не зводиться до ролі арбітра. Судді надаються досить широкі повноваження, щоб сприяти врегулюванню спору. Вважаю, що це буде мати певні позитивні наслідки», — наголосила вона.

Водночас судова медіація можлива тільки на стадії підготовчого провадження. При цьому в проекті міститься норма, що суд під час розгляду справи по суті сприяє примиренню сторін. Ю.Бездоля вітає цю норму, але пропонує виокремити певні повноваження господарського суду, які він буде використовувати під час сприяння такому примиренню. Бо, якщо їх чітко не виписати, в суду будуть відсутні відповідні інструменти й вийде, що він своїм сприянням примиренню порушуватиме принцип змагальності на стадії розгляду справи по суті.

Забезпечення позову

Тетяна Васильченко з Господарського суду м.Києва свою доповідь присвятила новим підходам до інституту забезпечення позову. У чинному ГПК є лише 3 норми, присвячені цьому питанню, які майже нічого не регламентують, а тільки передбачають право на такий інститут. Нова редакція кодексу приділяє вказаному питанню більше уваги.

Автори проекту надають більше можливостей учасникам процесу, в тому числі третім особам, натомість суд має виступати арбітром. Тому пропонується ліквідувати право суду за власною ініціативою вживати заходів забезпечення позову. «Чи буде це виправдано на практиці? Напевно, з часом так», — припустила Т.Васильченко. Проте додала, що раніше виступала проти такої заборони.

Також суддя звернула увагу на зміну мети забезпечення позову. Чинна редакція ГПК передбачає, що воно застосовується, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Натомість у проекті говориться, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Виникає запитання: що таке «суттєве ускладнення»? Адже сьогодні сторонам важко довести навіть загрозу просто ускладнення виконання рішення. Аналогічне запитання виникає щодо словосполучення «ефективний захист або поновлення порушених прав». «Де проходить ця межа? Напевно, тут будуть питання, але думаю, що практика з часом відпрацює», — зазначила Т.Васильченко.

Крім того, нині ГПК містить вичерпний перелік засобів забезпечення позову. Натомість ст.138 проекту дещо змінена, також до неї закрався пункт про «інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту».

«Це дає великий проміжок для фантазії, уяви сторін. Що вони будуть убачати, який це буде захід? І ми будемо його оцінювати», — підкреслила Т.Васильченко.

Загалом володарка мантії зізналася, що більш складна процедура лякає суддів. Вони звикли до кодексу зі 127 статей. Тепер він суттєво потовстішає. Однак є сподівання, що з часом законники навчаться й ефективно застосовуватимуть новели на практиці.

Нюанси публічно-правового спору

Представниця Вищого адміністративного суду Наталія Блажівська, відкриваючи сесію, присвячену КАС, відзначила його глибинність — результат роботи експертного середовища. На її думку, недосконалі норми, що залишилися, можна буде уточнити вже в парламенті.

Заступник голови ВАС Михайло Смокович також уважає, що огріхи в кодексах — технічні. При цьому, на його думку, їх можна позбутися шляхом застосування інструментарію тлумачення законодавства.

Зокрема, він зупинився на зміні розподілу юрисдикції від суб’єктної до предметної. «Звісно, це не так просто, тому що нам доведеться визначати ще й характер спірних правовідносин. Саме від цього залежатиме юрисдикція», — пояснив посадовець.

Що стосується адміністративного судочинства, то позитивним він назвав визначення поняття «публічно-правовий спір». Щоправда, порівняв його із визначенням принципу верховенства права, «знайти всі ознаки якого та зробити визначення непросто». Втім, М.Смокович покладає надії на науку, яка, «можливо, вирізнить, що таке публічно-правовий спір».

Не бачить він логіки в тому, що з Конституції прибрали принцип законності, натомість залишили його в процесуальних кодексах. Адже законність  — це складова принципу верховенства права, який в Конституції є.

Андрій Жук із Тернопільського окружного адміністративного суду розповів про форми провадження за проектом КАС. Зокрема, він звернув увагу на спрощене позовне провадження, яке не є новим для адміністративного процесу, бо в чинному кодексі є скорочене провадження. Натомість у проекті визначено, що таке «справи незначної складності». У п.20 ст.4 проекту сказано, що це справа, в якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Також чітко визначено перелік справ, які можна слухати виключно за правилами загального позовного провадження. Єдиною відмінністю від теперішньої редакції буде запровадження обов’язкової стадії підготовчого судового засідання, яке сьогодні проводиться дуже рідко.

Під час заходу мали можливість висловитись щодо проекту №6232 судді різної юрисдикції та трьох інстанцій. Кожен аналізував переважно зміни щодо свого процесу. Говорили, що доведеться вчитися, напрацьовувати практику тощо. Проте висловлювали сподівання, що в підсумку судовий захист стане більш ефективним, що, у свою чергу, значно підвищить довіру громадян до третьої гілки влади.

ПРЯМА МОВА

Михайло СМОКОВИЧ,
заступник голови Вищого адміністративного суду:

— На мій погляд, у питанні визначення юрисдикції останню крапку буде ставити Велика палата. Структура, передбачена проектом, мені до вподоби. Думаю, що Верховний Суд буде більш мобільним, ніж ВСУ.

Наприклад, ВСУ також ще у 2007 році запланував прийняти постанову Пленуму про визначення юрисдикції, але дотепер її немає. А вже коли всі касаційні суди опиняться в одній інституції, буде Велика палата, думаю, ці питання розв’яжемо.

Ми повинні покласти край тому, що відбувається сьогодні, коли судді складніше визначити юрисдикцію, ніж вирішити спір по суті.

Тетяна ВАСИЛЬЧЕНКО,
суддя Господарського суду м.Києва:

— Щодо зустрічного забезпечення. Законодавець намагається досягнути балансу інтересів позивача й відповідача в питанні забезпечення позову. Адже позивач не завжди виграє справу. Виникає питання: хто буде відшкодовувати відповідачу збитки, які той отримає через застосування до нього забезпечувальних заходів.

Із цією метою вводиться зустрічне забезпечення, метою якого є відшкодування збитків відповідачу. Законодавець віддає питання на розсуд суду. Це право суду, хоча моя особиста думка: треба було б установити обов’язковість зустрічного забезпечення до забезпечення позову й уже на розсуд суду — можливість його незастосування.

Сергій ГИРИЧ,
суддя Личаківського районного суду м.Львова:

— Новий ЦПК за час моєї роботи — вже третій. Він прогресивний, але всім треба дійсно по-новому вчитися.

Відповідно до проекту основне завдання судочинства — справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту прав, свобод чи інтересів фізичних, юридичних осіб, інтересів держави.

При прийнятті рішень суд зобов’язаний керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями. Хто служив у армії, знає: §1 «командир завжди правий»; §2 «якщо командир не правий, дивись §1». Основна мета — це ефективний захист. І все судочинство буде будуватися саме за цим принципом.

Сергій ІВАНОВ,
суддя Перевальського районного суду Луганської області:

— Докази стають доказами після того, як вони досліджені й суд поклав їх в основу свого рішення. А до цього треба вводити в цивільний і кримінальний процес, що сторони збирають не докази, а фактичні дані. Бо якщо такі дані визнані судом недостовірними або неналежними, то вони не будуть доказами, це будуть просто недостовірні відомості.

Тобто доцільно визначити, що сторони збирають фактичні дані, які мають певне доказове значення й можуть бути використані сторонами під час розгляду справи. А вже суд установлює належність, допустимість, достовірність цих даних.

І якщо вони визнані судом, фактичні дані стають доказами.