Запрещенная сеть

Пока что нет законодательных оснований для блокировки провайдерами доступа к веб-ресурсам, попавшим в санкционный перечень

Указ Президента от 15.05.207 №133/2017 о применении персональных экономических и других ограничительных мер имел широкий резонанс. Он предусматривает, в частности, блокировку около 300 веб-сайтов и запрещение передачи прав на объекты интеллектуальной собственности, включая компьютерные программы, например «1С». Какие юридические последствия указ может иметь для бизнеса и рядовых граждан?

Що з «1С»?

Комп’ютерна програма є об’єктом авторського права та охороняється як літературний твір. Відповідно до закону «Про авторське право і суміжні права» передання майнових прав на твір розуміється як відчуження майнових прав та як надання іншим особам права на використання твору.

Тобто запроваджена заборона фактично стосується будь-якого відчуження майнових прав на комп’ютерні програми та передання прав на використання, в тому числі продажу програм кінцевим споживачам. Адже, з юридичної точки зору, продаж комп’ютерної програми є наданням невиключної ліцензії на її використання.

Проте з огляду на персональний характер санкцій ці обмеження стосуються конкретних юридичних осіб, що потрапили до санкційного списку. Тому програму «1С» можуть розповсюджувати особи, які не зазначені в переліку та володіють відповідними правами (франчайзингова мережа).

У будь-якому випадку санкції не забороняють використовувати програму або купувати її в осіб, не вказаних у списку. Тому наявність на комп’ютерах підприємств програм «1С» не є порушенням законодавства і не тягне за собою будь-якої відповідальності. Проте не можна виключати обшуки, вилучення комп’ютерів та серверів з програмами «1С» та інші зловживання і тиск на бізнес з боку правоохоронних органів під приводом боротьби зі «шпигунським» програмним забезпеченням.

А що із сайтами?

Блокування сайтів реалізується через заборону інтернет-провайдерам надавати доступ користувачам Інтернету до ресурсів чи сервісів. Тобто користувачі можуть відвідувати заблоковані сайти, за це не передбачено будь-якої відповідальності.

Нині всі українські інтернет-провайдери зобов’язані виконати зазначену вимогу та заблокувати веб-сайти, вказані в рішенні РНБО. Невиконання ж заборони може потягти за собою накладення на керівників компаній інтернет-провайдерів адміністративних штрафів у розмірі 1700—5100 грн. (за ст.145 Кодексу про адміністративні правопорушення) та 850—1700 грн. (за ст.148² КпАП).

Проте обов’язковість цієї заборони можна поставити під сумнів.

По-перше, у законодавстві немає визначення поняття «інтернет-провайдер». Закон «Про телекомунікації» оперує поняттями «провайдер телекомунікацій» та «оператор телекомунікацій».

По-друге, спірною є відповідність заборони приписам ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує свободу отримувати і повідомляти інформацію або ідеї.

Практика Європейського суду з прав людини  уже має прецеденти  у схожих справах, наприклад «Ayşe Öztürk проти Туреччини» (заява №24914/94), «Ahmet Yildirim проти Туреччини» (№3111/10). У них Суд робить висновки, що втручання органів державної влади у таке право зацікавленої особи можливе виключно за умови, якщо воно передбачене законом, має на меті досягнення цілей, визначених ч.2 ст.10 конвенції (є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки тощо), та є «передбачуваним», тобто сформульованим з достатньою точністю, аби дозволити особі, яка звернулась по кваліфіковану пораду, врегулювати свою поведінку.

По-третє, хоча ст.5 закону «Про санкції» і передбачає можливість застосування санкцій до невизначеного кола осіб певного виду діяльності (секторальні санкції), враховуючи приписи ст.107 Конституції та ст.10 закону «Про Раду національної безпеки і оборони України», рішення РНБО, введені в дію указом Президента, є обов’язковими до виконання саме для органів виконавчої влади, а не для приватного сектору.

Тому можна говорити про те, що прямих законодавчих підстав для виконання провайдерами зазначеної заборони наразі немає. Для її реалізації орган виконавчої влади у сфері телекомунікацій має ухвалити відповідні підзаконні акти, які врегулювали б дане питання.

З одного боку, блокування сайтів, без сумніву, ставить під удар малий бізнес, для якого соціальні мережі виступали як основні канали просування і продажу товарів та послуг, оскільки давали можливість об’єднувати цільову аудиторію та вести безпосередню комунікацію з клієнтами. З другого — введені заборони — шанс для вітчизняної ІТ-індустрії розробляти та просувати власні продукти, оскільки користувачі шукатимуть альтернативу.

P.S. Як повідомляв «ЗіБ», указ Президента №133/2017 вже оскаржено до Конституційного Суду як такий, що обмежує права громадян та виданий із перевищенням повноважень.