Согласится ли КС с ограничением доступа к информации без закона и военного положения?
Недели хватило 49 народным депутатам, чтобы подготовить обоснование неконституционности указа Президента в части введения ограничительных мер по блокировке ряда российских интернет-ресурсов и сервисов. Теперь Конституционный Суд должен определиться, можно ли вводить такие ограничения в обход закона и не посягают ли они на свободу слова.
Свобода чи безпека?
Для України окремі положення указу від 15.05.207 №133/2017 фактично стали першим прецедентом запровадження на державному рівні цензури в інформаційному просторі. Принаймні на цьому акцентується в поданні, яке на цьому тижні надійшло на вул.Жилянську.
Власне, як головний аргумент щодо неконституційності санкційного указу наводиться закон «Про санкції» від 14.08.2014 №1644-VII. В ньому, як звернули увагу нардепи, відсутня згадка про такі обмежувальні заходи, як «заборона інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам до ресурсів/сервісів».
Водночас у поданні наголошується, що «свобода вираження поглядів являє собою одну із важливих засад демократичного суспільства». Тож втручання держави в її обмеження «шляхом незаконного встановлення будь-яких вимог становить собою нехтування загальноприйнятих міжнародних норм і зобов’язань, які взяла на себе Україна». Не відповідає воно й Конституції, зокрема ч.3 ст.34, яка допускає запровадження таких обмежень виключно законом.
Аби в опонентів не виникло бажання продублювати норми указу на законодавчому рівні, нардепи звертають увагу, що такі обмеження потребують доведення реальних загроз для національної безпеки чи територіальної цілісності від розміщення інформації саме на цих ресурсах. І хоча ст.64 Основного Закону допускає певні обмеження конституційних прав і свобод, зокрема і тих, що передбачені ст.34, але виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану. Як відомо (і сам КС раніше констатував цей факт, даючи згоду на внесення змін до Конституції), ні одного, ні другого стану в Україні не оголошено.
Отже, КС може і не вдаватися до аналізу того, чи існують передумови у вигляді якихось загроз, що виправдовують обмеження свободи слова. Адже будь-які інші обставини не виправдовують нехтування верховенством права як основи в діяльності державних органів та посадових осіб.
По кому санкції?
Водночас деякі чиновники, аби згасити суспільне невдоволення, вже на другий день після оприлюднення указу №133/2017 поквапилися заспокоїти громадян. Мовляв, нічого особистого, постраждає тільки російський бізнес. Адже не введена відповідальність для тих, хто користується забороненими програмними продуктами чи сервісами. Більше того, ще й поділилися тим, як обійти ці заборони.
Тож сенс указу був не в тому, аби перекрити доступ до інформації? А в чому? Може, у виділенні коштів провайдерам для виконання санкційних вимог чи витісненні з ринку недешевих для малого бізнесу бухгалтерських програм і примусовій заміні на значно дорожчі продукти? Чи він має полегшити доступ спецслужб до акаунтів та мейлів українців для ліквідації загроз нацбезпеці?
Натомість про практичну необхідність оцінки спірних положень указу може свідчити, наприклад, повідомлення Вищого адміністративного суду, який звернувся з проханням не використовувати заборонені поштові сервіси для запитів. А Національне агентство з питань запобігання корупції поширило вимогу до декларантів негайно змінити поштові адреси.
Втім, за тиждень після оприлюднення указу заборонені сервіси, так само як і соціальні мережі (принаймні ті, що вибірково перевірені), продовжили чи відновили доступ до своїх ресурсів в Україні. Причому без будь-яких зусиль з боку користувачів чи встановлення нових браузерів.
Загроза — у грамотності!
Соціальні мережі чи поштові сервіси самі по собі не поширюють інформації. Це лише майданчики та засоби для обміну думками. І, за великим рахунком, такі обмеження схожі на заборону мирних зібрань з тією різницею, що в Інтернет ніхто зброю не пронесе. Чи слово вже офіційно прирівняли до гвинтівки?
Якщо отримання певної інформації може, на думку РНБО, зашкодити національній безпеці, то куди ефективнішим буде покарання за грамотність. Бо якби людина не вміла читати, вона апріорі не зрозуміла б змісту. Або обов’язкове декларування всіх е-мейлів та акаунтів із наданням паролів, аби спецслужби самі могли переконатися, яка така небезпечна інформація стає відомою громадянам.
Натомість напівзаходи лише підживлюють інтерес до забороненого. Особливо в інформаційну еру, що не знає кордонів. Та й народна мудрість підказує: на кожен ПК не накинеш указ.
Тож у КС є чудова нагода оперативно довести, що він стоїть на сторожі прав і свобод українців. І те, яку позицію займе Суд у такій ситуації, стане дороговказом або для подальшого наступу на свободу слова, або для її захисту.
КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»
АРТЕМ ПАСЬКО,
адвокат АФ «Династія»:
— Із санкціями, запровадженими указом №133/2017 щодо фізичних осіб та більшості юридичних осіб, все більш-менш зрозуміло. А от обмежувальні заходи проти «mail.ru», «ВК», «Однокласників», «Яндексу», «Доктора Веб», «1С» викликали дуже бурхливе обговорення та невдоволення серед користувачів цих сервісів в Україні.
Мало того, що ніхто не подумав про звичайних громадян, зокрема про молодь, яка веде своє життя в соціальних мережах, так ще й про підприємців, на яких тримається економіка держави, ніхто не потурбувався. Основна частина підприємців використовує електронну пошту mail.ru майже від появи Інтернету, їхня бухгалтерія також майже вся на сервісі «1С».
Прості громадяни та підприємці не повинні бути вплутані в політичні війни.
Чим може загрожувати подальше співробітництво із забороненими сервісами, зокрема у частині використання їхніх продуктів? Уведені санкції не мають підґрунтя та офіційних доводів, тому будь-яка співпраця із зазначеними сервісами не може тягнути за собою будь-яку відповідальність. Та й усіх підприємців України разом із пересічними громадянами не притягнеш до неіснуючої відповідальності.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!