Литературный талант

Как правильно писать решения, которые будут повышать доверие к суду

Повышение качества правосудия и, как следствие, доверия к суду предъявляет определенные требования и к качеству судебных решений. Впрочем, практика показывает, что многие документы из-под пера обладателей мантий недостаточно обоснованы, формальны, в их механически переносят тексты из исковых заявлений и возражений, цитируется множество норм законов, которые не имеют прямого отношения к спорной ситуации и т.п. Это препятствует пониманию сторонами мотивов суда, а иногда даже делает невозможным обжалование решения, вынесенного непонятно на каких основаниях.

Мета — захищати

Автори посібника з написання судових рішень Національної школи суддів наголошують на необхідності досягнення юридичної визначеності в спірних правовідносинах, що має переконати як сторони, так і суспільство у справедливості суду. Тобто учасники спору очікують від рішення реалізації права на справедливий суд, що закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Про це говорили під час VII міжнародного цивілістичного форуму «Принципи і тенденції застосування приватного права ЄС і пострадянських країн», організованого Верховним Судом України, Національною академією правових наук України, Київським національним університетом ім. Т.Шевченка та Асоціацією цивілістів України.

Так, професор кафедри цивільного права зазначеного вишу Наталія Кузнєцова вважає, що для справедливого судового рішення важливо не тільки, а може, і не стільки те, що воно є актом, постановленим у процесі справедливого й публічного розгляду справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку. Вердикт має передусім захищати права осіб і бути постановленим із дотриманням як принципу верховенства права, так і інших принципів права, а також вимог процесуального законодавства.

Обґрунтування має значення

Процесуальні кодекси прямо не закріплюють усіх вимог до судового рішення. Проте в них визначено коло питань, які має вирішити суд, та зміст рішення (зокрема, це стосується стст.214—215 Цивільного процесуального кодексу). А в правових джерелах до таких вимог відносять законність, обґрунтованість, повноту, ясність, чіткість, визначеність, вичерпність, безумовність тощо.

Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Пленум ВСУ в п.2 постанови від 18.12.2009 №14 деталізував ці поняття. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які посилаються сторони, підтверджених належними й допустимими доказами.

За словами Н.Кузнєцової, положення постанови стали аксіоматичними, однак часто ігноруються на практиці. Причому найбільш гостро ця проблема спостерігається в судах першої інстанції, оскільки саме на їхніх актах базується весь подальший процес.

У мотивувальній частині рішення потрібно дати оцінку доводам сторін, що містяться в їх поясненнях. Кожен суддя має право на власний розсуд викладати свої аргументи, однак, аби мотивація була повною та сприймалася сторонами, треба говорити про єдність методичних підходів.

У висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначається: останні повинні бути обґрунтованими, якість залежить головним чином від якості обґрунтування. При цьому нею не можна нехтувати в інтересах швидкості розгляду. Тут українська Феміда стикається з об’єктивними труднощами — великою кількістю справ і дефіцитом кадрів.

Гарантія проти свавілля

Науковець також звернула увагу на те, що виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння сторонами його суті, а і є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов’язує суддю дати відповідь на аргументи сторін, які покладені в основу рішення, по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує система.

Під час викладу підстав необхідно дати відповіді на кожен окремий пункт вимог позивача та заперечення. Це дасть змогу сторонам переконатися, що їхні докази були досліджені.

Однак на практиці часто трапляється, що доводи сторін судді ігнорують. Н.Кузнєцова вважає, що причини тут можуть бути різні: як недостатні професіоналізм і кваліфікація, так і небажання взяти до уваги доводи, які можуть зруйнувати вже сформовану позицію.

«Інколи суди намагаються не спотворювати аргументи й доводи сторін, а просто їх ігнорують», — пояснила вона. Такі судді вважають, що ігнорування є меншим порушенням, ніж відверте спотворення. Проте навряд чи від цього рішення стає правосудним.

Тут варто звернутись і до практики Європейського суду з прав людини, яка говорить про обов’язковість зазначення підстав, на яких базується рішення. Хоча п.1 ст.6 конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не означає, що слід дати детальні відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування, може бути різною залежно від характеру вердикту. «Рішення повинне засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання. І цей процес дослідження має відбуватися в тексті рішення», — додала Н.Кузнєцова.

Ctrl+C, Ctrl+V — неприпустимо

Також, за її словами, інколи у вердиктах ми не бачимо самого процесу дослідження й аналізу обставин, на які посилаються сторони, «і частини судового рішення продовжують жити своїм життям: доводи сторін залишаються в описовій частині, а в мотивувальній їх уже не бачимо». Відтак незрозуміло, що взяв до уваги суддя, а що ні та з яких міркувань.

Водночас дослідження практичних обставин справи, які характеризують зміст спору, має важливе значення. Вони повинні бути повно та зрозуміло викладені в описовій частині акта.

Та суди не завжди приділяють їй увагу. «Часто бачимо, що в рішення без належного аналізу, логічного опрацювання механічно переносяться доводи з позовної заяви чи заперечення», — повідомила Н.Кузнєцова. Це в подальшому може негативно вплинути на формування правового підґрунтя.

Ще однією проблемою є надмірне копіювання норм законодавства. У деяких випадках такі цитати займають 2—3 сторінки, хоча норми безпосередньо не пов’язані із сутністю спору. Та це нібито має створити уявлення, що проведено ґрунтовний аналіз законодавства.

Також приділялась увага юридично-технічним питанням: логіці та стилю. Зокрема, у згаданому висновку КРЄС ідеться про просту та ясну мову викладу рішення.

Отже, для покращення якості судочинства та відновлення довіри до Феміди, крім таких якостей, як професіоналізм, неупередженість, доброчесність, «суддя майбутнього» повинен мати ще й певний літературний талант. А він або є від природи, або ні.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Наталія КУЗНЄЦОВА, 
професор кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Т.Шевченка:

— На жаль, судовим рішенням, особливо першої інстанції, бракує юридичної аргументації. Йде механічне перекидання певних частин із судових матеріалів у рішення: частина — з позовної заяви, частина — з відзиву, частина — із Цивільного кодексу, частина — з Господарського.

Суд може прийняти аргументи сторін або відхилити, але в кожному випадку треба сказати чому, посилаючись на закон, судову практику, в тому числі європейську, на принципи права.

Сторони мають бачити, що їхні аргументи почуті, а коли вони відкинуті, то через те, що є неналежними. І тоді в сторін уже буде почуття справедливості.

При цьому слід ураховувати, що не може бути абсолютно точного й неухильного виконання закону. Повинне бути вдумливе його виконання. Тому що закони потребують певної інтерпретації. Тим більше ті, які сьогодні в нас ухвалюють.

У Німеччині існують чіткі підходи до техніки юридичної аргументації. Цього навчають у вузах, і далі навчання закладається в основу практичної діяльності. Напевне, наші судді також потребують такого навчання.