Запах свободы

Как новый Верховный Суд будет защищать от незаконного лишения свободы

Лишение права на свободу и личную неприкосновенность — одно из оснований, на которых украинцы чаще всего обращаются в Европейский суд по правам человека. При этом из 73 решений ЕСПЧ, вынесенных в прошлом году относительно Украины, 27 нарушений касаются ст.5 Конвенции о защите прав человека и основополагающих свобод.

Не за буквою, а за духом

Суддя ЄСПЛ Ганна Юдківська відзначила: питання щодо дотримання згаданої статті в Україні порушувалося давно. Однак нині необхідно враховувати практику Євросуду. І, головне, «треба говорити не про букву статті, а про її дух». Про це вона сказала під час міжнародної конференції «Право на свободу та особисту недоторканність в Україні: перехід до верховенства права».

Передусім треба з’ясувати, що таке позбавлення волі з погляду конвенції і чим воно відрізняється від обмеження свободи пересування. За словами судді, щоб визначити, чи була особа позбавлена волі, необхідно дослідити низку обставин: наявність тиску, тривалість, наслідки, спосіб тощо.

Поняття «позбавлення волі» містить не тільки об’єктивний елемент, тобто поміщення особи в конкретний обмежений простір на певний обмежений проміжок часу, а й додатковий суб’єктивний — відсутність дійсної згоди на таке поміщення. Отже, крім традиційного тримання в місцях позбавлення волі, позбавлення свободи може мати місце (під час перебування особи у відділку міліції, переміщення її до психіатричного закладу, витверезника, при затриманні та обшуку на вулиці, утриманні в прикордонній зоні чи аеропорту за певних обставин) (див. «Транзитом до ЄСПЛ» — Прим. ред.).

Як приклад Г.Юдківська навела нещодавнє рішення в справі проти Угорщини. Йдеться про тримання заявників у прикордонному таборі для біженців. Вони не мали права в’їхати до Угорщини, але могли повернутися додому і при цьому втрачали можливість розгляду їхніх прохань про надання притулку. Й наявність такого вибору було оцінено як порушення ст.5 конвенції.

Вітчизняний контекст

Україна також має важливі вказівки Європейського суду, де саме порушується згадана стаття. Зокрема, доповідачка звернула увагу на справу «Осипенко проти України». Заявника допитували у відділку міліції протягом майже 12 год. Уряд стверджував, що затримання особи не було, оскільки вона прийшла добровільно і відсутній елемент примусу. Втім, суд вказав на неможливість особи вільно залишити приміщення, бо проводилися слідчі дії. Тому перебування заявника в міліції визнали позбавленням свободи.

В іншій справі правоохоронці документально не зафіксували затримання заявника, а відповідний протокол був складений більш ніж через добу після фактичного затримання. Це теж є порушенням конвенції, адже прямо впливає на відлік встановленого законом строку, протягом якого особа може бути затримана без рішення суду.

Позбавлення свободи має бути передусім законним, але законодавство повинне бути чітким і передбачуваним. «Закон є важливим чинником, але не завжди вирішальним. На додачу суду належить переконатися, що тримання під вартою протягом певного періоду відповідає меті ст.5 конвенції, яка полягає в недопущенні свавільного позбавлення волі», — зауважила Г.Юдківська.

Якість законодавства оцінювалась у багатьох справах проти нашої держави, включаючи пілотне рішення в справі «Харченко проти України». В ньому надані чіткі рекомендації щодо приведення законодавства у відповідність до конвенції.

Щоправда, в цьому рішенні аналіз Суду стосувався старого Кримінально-процесуального кодексу, який діяв до 2012 року. Уряд зазначив, що парламент вже ухвалив новий КПК, який усунув недоліки. Та невдовзі ЄСПЛ довелось оцінити й новий документ щодо виправлення основного недоліку — можливості тримання особи під вартою без жодного судового рішення після закінчення досудового слідства.

У справі «Чанєв проти України» Суд виявив, що новий КПК дозволяє подовження тримання підозрюваного під вартою без судового рішення протягом 2-х місяців. Г.Юдківська підкреслила, що ця справа була терміново направлена Уряду України. Оскільки ЄСПЛ у першій же справі побачив, що після прийняття нового кодексу проблема не подолана.

Також зверталась увага на справу «Руслан Яковенко проти України». Заявник кілька років перебував у досудовому ув’язненні, і строк покарання мав закінчитися через кілька днів після винесення вироку. Та суд залишив чоловіка в СІЗО до набрання вироком сили, тобто до закінчення строку на апеляцію. Євросуд зазначив, що йдеться про дві окремі міри покарання — за вироком і запобіжний захід. При цьому строк ув’язнення закінчувався через 3 дні після проголошення вироку, запобіжний захід же, якщо не подана апеляція, мав тривати ще 12 днів, а якщо подана — невідомо скільки. Відтак було визнано порушення ст.5 конвенції.

Й чужому научайтесь

Актуальними для України є й деякі рішення ЄСПЛ у справах щодо інших країн. Зокрема, на увагу заслуговує справа «Мозер проти Молдови та Росії», яку недавно розглянула Велика палата. В ній ідеться про незаконне затримання громадянина «судом» Придністровської Молдавської Республіки.

Євросуд зазначив, що суди ПМР не є частиною системи, конституційна і правова основа якої відображувала б судову традицію, сумісну з конвенцією. Ця республіка існує виключно завдяки російській військовій, економічній та політичній підтримці, і Росія контролює владу ПМР.

Водночас уряд РФ не надав інформації про згадану «судову систему». А Молдова виконала свій обов’язок для забезпечення прав заявника. По-перше, прагнучи відновити контроль над Придністров’ям, по-друге, намагаючись з’ясувати індивідуальне становище заявника. Влада країни зверталася до урядів інших держав, зокрема Росії, з проханням посприяти в забезпеченні прав заявника. Верховний суд Молдови скасував рішення про тримання заявника під вартою, а прокуратура вжила всіх можливих заходів для розслідування його скарги.

Відтак ЄСПЛ визнав, що затримання було незаконним з точки зору ст.5 конвенції, й 16 голосами проти одного постановив, що Російська Федерація має виплатити заявникові €29 тис.

Робота є всім

Г.Юдківська зауважила, що Європейський суд, звертаючи увагу на недосконалість українського законодавства, відзначає: порушення ст.5 конвенції можна усунути подальшою реформою законодавства та/або судовою практикою. Аби внутрішнє кримінальне судочинство відповідало вимогам міжнародного документа.

«Тобто суд цим «та/або» дав зрозуміти, що це не його компетенція — вирішувати, чи має законодавство бути ще чіткішим. Це питання віддається на розсуд національних органів. І, дійсно, його можливо вирішити судовою практикою», — зазначила вона.

При цьому звернула увагу, що відповідні гарантії захисту прав людини посилились і ця тенденція продовжується. Очевидно, цей тренд варто взяти на озброєння українським законодавцям і служителям Феміди. А особливі сподівання покладаються на новий Верховний Суд, якому вже невдовзі доведеться формувати ту саму практику.