Неоднозначная неустойка

Выводы ВСУ о расчетах пени по сумме неуплаченных алиментов породили неопределенность с применением ст.196 СК

Неоднозначная трактовка судами семейного законодательства приводит к нарушениям прав взыскателей алиментов. Итак, для урегулирования данного вопроса необходимы законодательные изменения, которые не будут суживать права получателя выплат на ребенка.

Міжнародно-правове регулювання

Конвенція ООН про права дитини проголосила забезпечення інтересів останньої основоположним принципом дій державних чи приватних установ, судів, адміністративних чи законодавчих органів. Відповідно до ст.3 конвенції держави-учасниці зобов’язалися забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, і з цією метою вживати всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

При цьому, як зазначено в ст.27 міжнародного договору, саме батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку такої особи. Це положення також відображене в ст.180 Сімейного кодексу, згідно з якою батьки зобов’язані утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття.

Із норм чинного сімейного законодавства вбачається, що в разі недосягнення згоди між батьками стосовно порядку чи розміру аліментів кошти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду в частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

Обов’язок сплати

Отже, законодавство покладає на особу зобов’язання своєчасно й у повному обсязі сплачувати аліменти. При цьому якщо аліменти стягуються за рішенням суду, то невиконання чи неналежне виконання такого обов’язку має негативні наслідки у вигляді додаткової відповідальності.

Так, згідно з ч.1 ст.196 СК при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, стягувач має право на присудження йому неустойки (пені) в розмірі 1% за кожен день прострочення. Розмір пені може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника.

Пеня за несвоєчасну сплату аліментів має подвійну природу: з одного боку, вона виступає способом забезпечення виконання обов’язку щодо утримання дитини, а з другого — мірою відповідальності в разі невиконання чи неналежного виконання обов’язку.

На відміну від неустойки в цивільному праві, яка стягується незалежно від наявності вини платника, пеня в сімейному праві може бути стягнута лише в разі наявності вини. Крім того, при вирішенні відповідного питання суд має право зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника. Саме ці норми покликані гарантувати дотримання інтересів останнього та спрямовані на уникнення безпідставного чи надмірного фінансового навантаження на нього.

Алгоритми обчислення

Практика застосування ст.196 СК Верховним Судом України є досить неоднозначною. Так, Судова палата у цивільних справах ВСУ, розглянувши справу №6-81цс13, у постанові від 11.09.2013 зробила висновок: «Зобов’язання щодо сплати аліментів має періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі ч.1 ст.196 СК пені суд повинен з’ясувати, якими є несплачені суми за кожен із цих періодів, установити строк, до якого кожне із зобов’язань мало бути виконане, та обчислити розмір пені за кожен місяць окремо (від дня порушення платником аліментів свого обов’язку до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені), підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ у справі №6-149цс14 від 1.10.2014.

Зазначені позиції ВСУ свідчать про захист прав та інтересів дітей, батьки яких «забували» своєчасно сплачувати кошти на їх утримання, і в цілому вкладаються в загальноприйняті в юридичних колах уявлення про виконання зобов’язань і відповідальність за їх порушення. Однак у 2015—2016 рр. практика Суду у справах щодо нарахування та стягнення пені від суми несплачених аліментів кардинально змінилася. Хоча жодних змін у законодавстві, яке регламентує відповідальність платників аліментів, за цей період не відбулося.

Так, у постанові ВСУ від 16.03.2016 у справі №6-300цс16 сказано: «Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, то строк виконання цього обов’язку буде різним, а тому кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Отже, пеня за прострочення зі сплати аліментів нараховується за кожним періодичним платежем окремо з дня порушення платником аліментів свого обов’язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, після чого розмір нарахованої пені за кожним щомісячним платежем підсумовується та визначається загальна сума пені за порушення аліментних зобов’язань. Виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються щомісячно, за змістом ст.196 СК, пеня нараховується на всю суму заборгованості, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилося стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється, виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались. Тобто пеня за один місяць рахується наступним чином: заборгованість за аліментами за місяць, помножена на 1% пені і на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість, а загальна сума неустойки визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів за кожен місяць».

Аналогічний висновок міститься й у постановах ВСУ від 1.07.2015, 25.11.2015 та 16.12.2015.

Захист недобросовісності

Проте з таким правовим висновком погодитися не можна. На нашу думку, Суд передусім стає на захист платника аліментів, при цьому недобросовісного, який усвідомлено не сплачує присуджених коштів на утримання дитини.

На жаль, висновки ВСУ 2015—2016 рр. у справах про стягнення пені від суми несплачених аліментів узагалі не спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини, як проголошено в ст.3 конвенції. Навпаки, очевидним є захист недобросовісного платника аліментів. І це при тому, що відповідно до ст.196 СК суд може зменшувати розмір нарахованої пені.

Таке трактування ст.196 СК не узгоджується зі змістом ст.549 Цивільного кодексу, в якій визначено правила та порядок нарахування неустойки.

Водночас згідно з ст.360⁷ Цивільного процесуального кодексу висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові ВСУ, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм. Наразі маємо кілька висновків Суду в справах про стягнення пені від суми несплачених аліментів, у яких по-різному застосовується ст.196 СК, що суперечить принципу правової визначеності.

Законопроект як порятунок

З метою усунення можливостей для неоднозначного трактування судами положень ст.196 СК до Верховної Ради подано проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо покращення захисту права дитини на належне утримання» (№4928), розроблений спільно офісом уповноваженого Президента з прав дитини та представниками Центру сімейно-правових досліджень і комітету сімейного права Асоціації адвокатів України. Запропоновано змінити редакцію ст.196 СК, надавши право одержувачам аліментів на стягнення пені не лише при виникненні заборгованості зі сплати аліментів, призначених рішенням суду, а й при виникненні заборгованості з аліментів за домовленістю між батьками.

Є намір визначити в законодавстві, що розмір пені за несвоєчасно сплачені аліменти не може перевищувати 100% самої заборгованості на момент ухвалення рішення. Це не дозволить судам звужувати розмір такої відповідальності до 30%, як відбувається тепер. Крім того, пропонується запровадити відповідальність за нехтування додатковими витратами на дитину.

7.07.2016 законопроект був зареєстрований народними депутатами, а 19.10.2016 — прийнятий у першому читанні. Нині він підготовлений до другого читання. Залишається почекати, коли парламент працюватиме стабільно й документ нарешті потрапить до сесійної зали.