Глава Ассоциации следственных судей Украины Сергей Чванкин:

«Иногда прокуроры просто перечисляют риски, предусмотренные УПК, совсем не обосновывая их»

Работа следственных судей и избрание меры пресечения — вопросы, которые привлекают значительное внимание общества. Об особенностях и трудностях такой деятельности «ЗиБ» решил пообщаться с главой Киевского районного суда Одессы Сергеем ЧВАНКИНЫМ, возглавляющим Ассоциацию следственных судей Украины. Также мы обсудили перспективы внедрения электронного правосудия и пути повышения доверия общества к судебной системе.

 «Якщо є потреба, щоб хтось почав виконувати обов’язки слідчого судді, він повинен це робити, а не ухилятися»

— Сергію Анатолійовичу, на вашу думку, чи є принципові відмінності між виконанням обов’язків слідчого судді та розглядом інших справ?

— Складно говорити про принципові відмінності, адже завдання судочинства є єдиним, незалежно від того, хто розглядає справу.

Водночас специфіка повноважень слідчого судді в кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування в окремих аспектах є відмінною. У цілому ж слідчий суддя виступає гарантом забезпечення законності проведення досудового розслідування та сприяє формуванню доказової бази, яка буде використовуватися під час судового розгляду. Тобто можемо говорити про існування своєрідних контрольних повноважень.

— Наразі слідчих суддів обирають на зборах членів колективу. Це правильна практика, чи осіб, які здійснюють судовий контроль, слід готувати окремо ще на етапі навчання майбутніх законників?

— Готувати слідчих суддів окремо немає потреби. Оскільки в такому випадку можна допустити порушення в роботі всього апарату установи.

Наприклад, під час підготовки було обрано кілька кандидатів, вони пройшли навчання. Проте один із них пішов у відпустку, іншому заявили відвід, третій — залишився без повноважень. Тоді складеться ситуація, що в установі не буде слідчого судді. Аби унеможливити такі ситуації, необхідно обирати слідчих суддів на зборах із членів колективу.

До того ж суддя має бути всебічно підготовленим. Він повинен учитися протягом усієї кар’єри. Важливим є спілкування з міжнародними експертами для перейняття досвіду та практичних навиків. АССУ проводить свої заходи якраз із залученням іноземних фахівців. За останні 2 роки засідання асоціації відвідали американські та норвезькі судді, експерти в галузі права з Туреччини, Болгарії, США.

— Чи може виникнути ситуація, коли ніхто в установі не захоче бути слідчим суддею? Збори мають право зобов’язати когось виконувати ці функції?

— Звичайно, бувають різні ситуації. Якщо, наприклад, суддя «все життя» розглядав цивільні справи, думаю, він не буде в захваті від того, що доведеться виконувати обов’язки слідчого судді.

У нашій установі таких випадків не виникало, навіть незважаючи на те, що в суддів нині велике навантаження. Адже в Київському райсуді без повноважень уже 7 суддів, і деякі з них не здійснюють правосуддя майже 3 роки.

До того ж уважаю, що для судді не буде зайвим повчитися чогось нового. Треба бути відповідальним, і, якщо є потреба, щоб хтось почав виконувати обов’язки слідчого судді, він повинен це робити, а не ухилятися. То наш обов’язок.

«Взяття під варту повинне бути крайнім запобіжним заходом»

— У випадках, коли слідчий суддя має підстави застосувати до затриманого взяття під варту або один із м’якших запобіжних заходів, як часто обирається перший варіант? На що слід звертати увагу?

— Це питання є надзвичайно важливим, але в той же час доволі складним, тому до нього слід підходити комплексно. Насамперед слідчий суддя зобов’язаний застосувати більш м’який запобіжний захід у випадку, коли ризикам, зазначеним у клопотанні слідчого, прокурора таким чином можна запобігти. Вказана норма сповна узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини в цілому. Водночас не слід заперечувати й того факту, що слідчі судді на практиці нерідко ігнорують вимоги чинного законодавства. Слід брати до уваги те, чим обґрунтовується клопотання, фактичні обставини справи, особу підозрюваного, характер інкримінованого йому діяння.

— Чи спостерігаєте ви останніми роками тенденцію до збільшення або зменшення кількості рішень про застосування до затриманих узяття під варту?

— Можна говорити, що в останні роки намітилася тенденція до незначного зменшення кількості рішень, пов’язаних із узяттям особи під варту. Водночас є багато випадків, коли щодо особи не обирали запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, після чого вона зникала з поля зору правоохоронних органів, навіть за межами нашої держави.

Судді часто обирають альтернативні запобіжні заходи, такі як домашній арешт, особисте зобов’язання та застава. Як і в Європейському Союзі, взяття під варту повинне бути крайнім запобіжним заходом.

— Підставою для взяття під варту є наявність хоча б одного з ризиків, передбачених пп.1—5 ст.177 КПК. Як часто представники прокуратури не обґрунтовують, а лише перераховують такі ризики? Чи є це підставою для відмови в застосуванні запобіжного заходу?

— Дійсно, трапляються випадки, коли прокурори просто перелічують ризики, передбачені ст.177 КПК, зовсім не обґрунтовуючи їх. Хоча згідно з кримінальним процесуальним законодавством вони зобов’язані це робити.

Безумовно, вказані факти повинні бути враховані суддею чи слідчим суддею під час прийняття рішення. Якщо не буде доведено наявності хоча б одного з ризиків, клопотання прокуратури про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не підлягає задоволенню.

— Як реагують працівники прокуратури, коли їм відмовляють у задоволенні клопотань? Чи є випадки тиску на суддів у таких ситуаціях?

— Звичайно, ніхто не любить діставати відмову. Проте, якщо клопотання сторони обвинувачення дійсно необґрунтоване, суддя зобов’язаний прийняти рішення про відмову в його задоволенні.

Тиску на суддів з боку працівників прокуратури не спостерігалося, але інколи вони можуть показувати своє невдоволення. Проте здебільшого представники державного обвинувачення адекватно сприймають ситуацію, намагаються виправити допущені помилки. До того ж ухвалу можна оскаржити у вищій інстанції.

«Чинне законодавство створює широкі можливості для зловживань»

— Трохи більше ніж 2 роки тому з’явилася громадська організація «Асоціація слідчих суддів України», яку ви очолюєте. В чому полягає мета цього об’єднання? Яких цілей вдалося досягти за час його діяльності?

— Асоціація була створена 29 грудня 2014 р. на базі Київського райсуду м.Одеси. Її метою стало вдосконалення законодавства, підвищення ролі й авторитету судів та права в суспільстві. Нині членами організації є не тільки судді, а й представники органів прокуратури, адвокатури, експертних та наукових установ, поліції.

Основними напрямами діяльності АССУ є систематизація та узагальнення практики слідчих суддів і проведення аналізу отриманої в результаті цього інформації. Мета — вироблення конкретних пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства. Також ми готуємо звернення з конкретними пропозиціями до суб’єктів законодавчої ініціативи з метою внесення відповідних змін до актів; до органів державної влади — з пропозиціями про зміну інших нормативних документів, що регулюють здійснення судового контролю. Крім цього, сприяємо розробленню та реалізації правових та соціальних проектів, аналітичних програм тощо, спрямованих на виконання цілей асоціації.

За 2 роки діяльності АССУ можна вже сказати і про перші успіхи. Стосуються вони підготовки законодавства.

— Які саме законодавчі ініціативи були підготовлені представниками асоціації?

— Завдяки наполегливій праці членів АССУ Комітет Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності підтримав прийняття за основу законопроекту «Про внесення змін до статті 31 Кримінального процесуального кодексу України (щодо удосконалення механізму здійснення кримінального провадження в суді першої інстанції)» (№3423). Цей документ коригує порядок колегіального розгляду справ. Так, визначено, що тільки за наявності клопотання обвинуваченого відбуватиметься колегіальний розгляд кримінальних проваджень у суді першої інстанції щодо злочинів, за скоєння яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років.

Гостра необхідність таких змін виникла у зв’язку з тим, що в першій інстанції утворилася неймовірна кількість колегій з трьох суддів для розгляду кримінальних проваджень. А це може призвести до неможливості розгляду справ у розумні строки.

Крім цього, за пропозицією АССУ зареєстровано проект «Про внесення змін до частини 2 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (щодо обмеження можливостей зловживання процесуальними правами)» (№4534). Пропонується передбачити, що в разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, а також повторного подання апеляційної скарги на ухвалу, яка вже переглядалася в апеляційному порядку й оскарження якої перешкоджає подальшому розгляду справи, суд першої інстанції повертає її заявнику. Про це постановляється ухвала, яка не підлягає оскарженню.

Також у ВР зареєстровано проект «Про внесення змін до статті 377¹ Цивільного процесуального кодексу України (щодо удосконалення процедури розгляду судом питань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України) (№4544-3), над яким працювали в АССУ. Згідно з ним неявка в судове засідання державного виконавця не перешкоджатиме розгляду судом його подання. Передбачено також негайне виконання ухвали суду про тимчасове обмеження в праві виїзду боржника за межі України й можливість скасування такого тимчасового обмеження судом, який його встановив.

Ще один документ, ініційований асоціацією, — проект «Про внесення змін до статті 294 Цивільного процесуального кодексу України (щодо строку апеляційного оскарження)». Він установлює право осіб, які беруть участь у справі, подати апеляційну скаргу на рішення протягом 10 днів з дня одержання його повного тексту при застосуванні судом положень ч.3 ст.209 ЦПК та проголошенні вступної та резолютивної частин вердикту.

Крім цього, АССУ зверталася до всіх народних депутатів із пропозицією внести зміни до ст.130 Кодексу про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності водіїв за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

«Аби відмовитися від паперових носіїв, нам знадобиться не менш як 5 років»

— У вашому суді активно запроваджується система електронного документообігу. Яким чином удалося налагодити взаємодію з іншими державними установами?

— Вже другий рік у нас успішно діє проект «Електронний суд», який реалізується за підтримки програми USAID «Нове правосуддя». Налагоджено взаємодію з адвокатами, центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, банками. Неодноразово проводились робочі наради з представниками поліції, прокуратури, експертних установ.

У січні поточного року схвалено Програму спільних дій щодо впровадження обміну електронними копіями документів між Київським районним судом м.Одеси, прокуратурою області та Одеською місцевою прокуратурою №1. Наступний крок — співпраця з виконавчою службою. Передбачено надсилання «електронного виконавчого листа».

У цьому році також планується розпочати повноцінне функціонування персонального електронного кабінету користувача. Як тільки він запрацює, людям будуть доступні функції підготовки заяв, клопотань тощо на основі шаблонів, подання заяв до різних інстанцій, сплати судового збору та ін.

На сайті та по телебаченню ми намагаємося довести переваги «Електронного суду». Однак учасники процесу ще не дуже активно беруть новації на озброєння. Основна причина — відсутність у ЦПК відповідних норм. Перспектива дублювати велику кількість документів у паперовому вигляді зводить нанівець намагання популяризувати електронно-цифрову комунікацію. Проте судді нашої установи активно розробляють та обговорюють зміни до процесуального законодавства.

— Як довго до нових правил роботи звикали ваші колеги та працівники апарату?

— У 2015 році Київський райсуд став одним із пілотних у запровадженні електронного судочинства. Ми, чесно кажучи, несповна розуміли, яким чином цей проект буде реалізований. Однак я зрозумів одне: життя не стоїть на місці, дедалі більше послуг для громадян переходить в електронний режим.

До нових правил роботи деяким суддям було важко звикнути. Уявіть собі: суддя замість матеріалів справи одержує тільки номер справи, все інше — в електронному вигляді.

Основні проблеми полягають у тому, що чинна редакція ст.74 ЦПК не передбачає можливості виклику осіб, які беруть участь у справі, ні СМС-повідомленням, ні за допомогою електронної пошти. ЦПК, як і інші процесуальні кодекси, не дозволяє подати позовну заяву в електронному вигляді.

— Чи виправдовує себе запровадження електронних технологій з погляду витрат? Адже, з одного боку, суттєво здешевлюється листування, а з другого — необхідні додаткові гроші на техніку.

— На мою думку, повністю себе виправдовує. Найбільше коштів потребує закупівля оргтехніки. Наш суд був забезпечений нею завдяки програмі USAID «Справедливе правосуддя».

Наведу такий приклад. Коли справа надходить до судді, особі доводиться чекати, поки той отримає відповідь з адресного бюро, оскільки згідно з ЦПК суддя повинен перевірити, чи правильно вказано місце проживання відповідача. Тільки після відповіді з адресного бюро справа призначається до розгляду. Два тижні — на запит, стільки ж — на відповідь. Як наслідок, місяць втраченого часу.

Коли запит робиться на папері, то потрібно помістити його в конверт і наклеїти марку. Їх вартість — близько 10 грн. Адресне бюро перевіряє — знову конверт і марка.

Якщо ж суддя одержує справу в електронному вигляді, то в той же день робиться запит до адресного бюро, а на наступний — приходить відповідь. Завдяки пілотному проекту «Електронний суд» лише наш суд зекономив понад 200 тис. грн. на запитах до адресно-довідкового бюро.

— На вашу думку, чи можливо вже цього року запровадити «Електронний суд» у межах усієї країни? Чи вистачить для цього грошей та чи готові до змін судді?

— Вважаю, це реально. Більшість опцій «Електронного суду» сьогодні повноцінно не працюють саме через відсутність законодавчої підтримки. Силами нашої установи налагоджено листування з різними державними та недержавними організаціями через Інтернет. Однак для того, щоб такий документообіг був системним і не потребував дублювання в паперовому вигляді, необхідна зміна нормативної бази. Таким чином, є підстави говорити про можливість часткового впровадження «Електронного суду». Аби відмовитися від паперових носіїв, знадобиться не менш як 5 років. Але ми повинні рухатись у цьому напрямку.

«Як громадяни можуть довіряти судам, коли щодня чують від політиків протилежне»

— Які дії могли б допомогти підвищити рівень довіри суспільства до судової системи? Чи, можливо, тут проблема глибша й самостійно судді не зможуть її розв’язати?

— Переконаний, що реформа підвищить авторитет судової гілки влади в нашій країні. Впевнений, що зі створенням Верховного Суду та нових апеляційних судів система буде іншою — прогресивною, сильною та незалежною.

Головне — зберігати баланс між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Ми, судді, не беремося міркувати, скільки людей у процентному відношенні довіряють законодавчій чи виконавчій гілці влади. Це не наша справа.

Ми повинні займатися судовими питаннями. Важливо розуміти значення слів, які промовляєш, що від цих слів судді втрачають авторитет. Як громадяни можуть довіряти судам, коли щодня чують від політиків протилежне? Тут, як я вже сказав, необхідно зберігати баланс.

На мою думку, потрібно створити в кожній області дієві прес-центри, котрі працювали б у режимі «нон-стоп» та щодня висвітлювали цікаві події, які стосуються судової системи. Слід давати суспільству роз’яснення щодо прийнятих рішень, що набули суспільного резонансу. Судам треба тісніше співпрацювати з інтернет-виданнями та телеканалами.

— А що ви порадили б колегам, аби налагодити комунікацію із суспільством?

— Суддям я хотів би порадити частіше давати експертні висновки з питань, які цікавлять громадськість. Не зайвим буде брати участь у телевізійних ефірах для проведення відкритого діалогу.

Важливим також є демонстрація відкритості суду для школярів і студентів. Мінімум один раз на місяць варто влаштовувати такі зустрічі та ознайомлювати представників навчальних закладів із роботою суду. Всі перераховані вище заходи дадуть гарний результат і підвищать довіру як до суддів, так і до судової системи в цілому.