Судья ОАСК Руслан Арсирий:

«Судейское большинство в ВСП приведет к тому, что им не будут приниматься «целесообразные решения»

Как появление представителя окружного админсуда в составе Высшего совета правосудия может повлиять на деятельность этого органа? Каких изменений ожидают обладатели мантий после того, как ХIV съезд судей изберет 6 новых членов ВСП? На эти и другие вопросы ответил «ЗиБ» один из кандидатов в состав этого конституционного органа — судья Окружного административного суда г.Киева Руслан АРСИРИЙ. Также он рассказал, почему нашу страну могут вспомнить европейские издания, как ВСП лишиться репутации карательного органа и на кого оставит дела в ОАСК в случае избрания в Совет.

 «У складі ВРП обов’язково повинен бути представник місцевого суду»

— Руслане Олександровичу, недавно був організований захід, на якому претенденти на крісла ВРП розповідали про себе. Якщо можна так сказати, проводили «передвиборну агітацію». Вас там не було…

— Дійсно, не було. Не сказав би, що там проводили агітацію. Як я зрозумів із запрошення на цей захід, була пропозиція розповісти суспільству про себе, а не агітувати за свою кандидатуру. Тим більше що обирати будуть делегати з’їзду, а на заході їх майже не було.

Знайомство з претендентами відбулося 22 лютого, це була середа. Середа та четвер — ті дні, коли ми домовилися розглядати колегіальні справи. Плануємо цей розгляд заздалегідь, повідомляємо сторони, готуємо для використання зал.

Оскільки в окружному суді з 50 суддів із повноваженнями тільки 11, зрозуміло, яку кількість колегій можна утворити із цих осіб. Чесно кажучи, нам соромно за державу, коли доводиться говорити сторонам, що розгляд справи ми можемо відкладати лише на вересень. Судді ОАСК ніяк не можуть пришвидшити вирішення всіх тих справ, які розглядаються колегіально.

Про таку незручність я повідомив організаторів зустрічі з кандидатами, пояснив, що зробив вибір на користь сторін, які очікують розгляду справ у суді.

Добре, що ВРП вже зробила перший крок — внесла подання Президентові стосовно призначення 5 суддів ОАСК. Але навіть тоді, коли їх призначать, кількість суддів із повноваженнями стане такою, якою була до 24 січня 2017 р., коли в п’ятьох моїх колег закінчився строк повноважень. Отже розгляд справ не пришвидшиться.

— Тобто в ОАСК велика нестача кадрів, а ви вирішили залишити колектив і стати членом ВРП?

— Не залишити, а перенести все те добре, що я здобув у цьому колективі, до ВРП.

— Але ж якщо вас оберуть до ВРП, на 4 роки підете з ОАСК.

— Ви так говорите, наче я є батьком для всіх суддів (посміхається). Дійсно, серед колег у мене найбільший стаж роботи в суді. Втім, і ті судді, які працюють трохи менше, ніж я, теж досвідчені. Якщо я піду на 4 роки, колектив не розпадеться.

— У мотиваційному листі ви, як і інші претенденти, зауважили: сподіваєтеся, що досвіду та стажу роботи достатньо, аби вирішувати важливі справи у ВРП. Чим усе ж таки керувалися, приймаючи рішення претендувати на посаду члена ВРП?

— Мені здається, що розумію проблеми, які є в судовій системі, в столичному суді всі вони найбільше виявляються. Робота в колективі мені до душі, я її вивчив ізсередини. Мабуть, саме тому в мене є бачення того, що потрібно робити, аби покращити ситуацію, яка склалася.

— Ви працювали в Раді суддів адміністративних судів, нині є членом РСУ. Чому хочете піти до ВРП?

— На жаль, органи суддівського самоврядування позбавлені ефективних важелів для належного захисту незалежності суддів. Але не можна сказати, що робота в РСУ є менш важливою, ніж у ВРП. На мою думку, саме органи самоврядування мають вирішувати найважливіші проблеми судової системи. Хто, як не судді, краще знає, які зміни потрібні для покращення роботи судів та суддів. Тому вважаю, що між повноваженнями органів суддівського самоврядування та ВРП має бути певний баланс, у тому числі й закріплений законодавчо.

На мою думку, до ВРП потрібно піти суддям із судів різних інстанцій та юрисдикції. Судді, які працюють у вищих судах і претендують на посади членів ВРП, безперечно, дуже досвідчені, але забули, що відбувається в місцевих судах. А саме тут суддя безпосередньо стикається з громадянами, які приходять за правосуддям і доносять до нього проблеми, що є в суспільстві. Тобто у складі ВРП обов’язково повинен бути представник місцевого суду.

Коли я працював ще в Господарському суді Донецької області, один з моїх наставників з Вищого господарського суду на нараді сказав, що в судовій системі є тільки суддя місцевого суду, всі інші — адміністратори від судової системи. Цей вислів я досі пам’ятаю. У ньому є певний зміст. Специфіка роботи судді місцевого суду будь-якої юрисдикції полягає в тому, що він має зібрати первинні докази, осягнувши зміст конфлікту, переданого на вирішення суду. У подальшому суди працюватимуть тільки з тим, що зібрав суддя першої інстанції. Від того, наскільки сумлінно він підійде до виконання своїх обов’язків, залежить і те, як і в який строк вирішиться справа.

— Тобто, на вашу думку, представник місцевого суду у ВРП буде говорити колегам, як ту чи іншу проблему потрібно розв’язувати? Виходить, якщо до Ради потрапить володар мантії з місцевого суду, то стане захисником колег?

— Питання не про тиск на інших членів із тією чи іншою метою. Члени ВРП самі будуть звертатися до такого судді й запитувати, як би він оцінив певні факти. Це не означає, що суддя впливатиме на думку колег, він просто даватиме їм найбільш об’єктивну інформацію. Якщо бракує різних думок, звужується обсяг об’єктивних даних. У такому разі не завжди можна прийняти законне та обґрунтоване рішення.

«Я не йду до ВРП, щоб тихо та спокійно там просидіти 4 роки»

— Навіщо особисто вам посада у ВРП саме тепер, коли до цього органу прикута увага суспільства, чиниться тиск громадськості? Робота в Раді за таких умов, мабуть, не приноситиме задоволення…

— Якби я обирав комфортні місця для роботи, такі, де все легко та просто, де не виникає жодних труднощів, то, напевно, і в ОАСК не працював би. Адже наш суд розглядає безліч резонансних справ. І щодо оскарження рішень центральних органів влади, і щодо справ, де бере участь громадськість.

Буває й так, що позивач має можливість вибору підсудності, але їде до Києва. От щойно вийшов із судового засідання (розглядався позов до Державної фіскальної служби), приїхав представник з віддаленого району Одеської області. Я поцікавився: навіщо він приїхав до столиці, адже в Одесі є окружний адмінсуд? Чоловік відповів, що хотів, аби справа слухалася саме в ОАСК. У нього дійсно є таке право. Мабуть, у деяких учасників процесу складається враження, що краще, аби справа розглядалася саме в столичному адмінсуді.

З одного боку, це підкуповує, але у зв’язку із цим до ОАСК прикута увага більшої кількості громадян, ніж до будь-якого іншого суду. Це, а також велика кількість резонансних справ, які є предметом розмов, призводить до того, що під судом регулярно проходять мітинги, прізвища суддів ОАСК не зникають із газетних шпальт, постійно згадуються в соціальних мережах. Особисте життя поглинула робота. Тож у складних, некомфортних умовах ми звикли працювати.

Я ж не йду до ВРП, щоб тихо та спокійно там просидіти 4 роки. Думаю, в мене є і досвід, і сили, аби щось змінити на краще.

— Що саме?

— Передусім, мабуть, слід змінити ставлення до судової системи. Адже, якщо воно не зміниться, ми зруйнуємо не тільки судову систему, а й усі інші державні інституції. Особи, які проводять реформи заради реформ, не прогнозують своїх дій на крок уперед. Вони не розуміють, що, зруйнувавши судову систему, втратять й інші складові держави. Тому, напевно, це перше, про що потрібно подбати.

— Думаєте, за 4 роки це реально зробити?

— Якщо не робити, то й узагалі жодних зрушень у цьому питанні не буде.

«Можливо, з приходом 6 суддів позиція ВРП з багатьох питань зміниться»

— Чи немає побоювань, що, ставши членом ВРП, заплямуєте свою репутацію? Адже нині деякі володарі мантій сприймають цей орган як каральний, а не такий, що захищає їх.

— У судовій системі можна почути різні думки. Дійсно, ви праві, іноді ВРП сприймається як каральний орган, як через надані ще Вищій раді юстиції повноваження, так і через певні рішення. Проте вважаю: той, хто прийде із суду адмін’юрисдикції, зможе відкрити інший бік діяльності цього органу.

У чому перевага адмін’юрисдикції? По-перше, ми захищаємо осіб, які позиваються з державними органами. По-друге, адмінсуди, хоча на це багато хто й не звертає уваги, займаються управлінськими питаннями щодо органів виконавчої влади, перевіряючи їхні рішення, дії чи бездіяльність за позовами громадян. ВРП теж має займатися такими проблемами, але в межах судової системи. Хто ж, коли не представники адмін’юстиції, знають, як їх розв’язати.

Потрібно діями, рішеннями доносити до свідомості суддів думку, що ВРП — не каральний орган, що вона здатна всебічно та повно розбиратися в усіх обставинах будь-якої справи. Одних піар-заходів у цій ситуації недостатньо.

— Якими саме діями? Адже складається враження, що ВРП приймає рішення, керуючись суспільною необхідністю чи відповідаючи на політичні запити…

— Наша держава намагається створити ВРП таким чином, щоб якнайбільше дотриматися рекомендацій Венеціанської комісії, висновків Комітету міністрів Ради Європи за рішенням у справі «Олександр Волков проти України». У цьому органі має бути більшість суддів, обраних самими суддями. Нинішній склад ВРП не відповідає цим вимогам. Після 14—15 березня, коли відбудеться з’їзд суддів, є надія, що Рада поповниться 6 членами, які складуть присягу перед з’їздом. Можливо, з приходом 6 суддів позиція ВРП з багатьох питань зміниться.

— Хочете сказати, що грядуть великі зрушення?

— Суддівська спільнота так думає. Напевно, коли делегати з’їзду обиратимуть членів ВРП, то оцінюватимуть кандидатури, зокрема й можливість претендента змінити ситуацію відповідно до їхніх очікувань. Але це не означатиме, що заплющуватимуться очі на порушення, які скоюють несумлінні судді. Ні. Суддівська більшість у ВРП призведе до того, що дисциплінарні справи розглядатимуться виваженіше, що не будуть прийматися «доцільні рішення». Рішення, навіть якщо вони не збігаються з думкою певної частини суспільства, мають бути обґрунтованими. У той же час громадянам потрібно пояснювати, чому прийнято таке, а не інше рішення. Саме тому воно має бути обґрунтованим.

— Тобто свою репутацію забруднити не боїтеся?

— Не боюся. Вже намагалися забруднити, але нічого із цього не вийшло. Не пристає бруд (посміхається).

— Якщо після 4-річного строку ви повернетеся до ОАСК, а колеги вам скажуть: ніяких змін за цей час не відбулося; висуватимуть певні претензії…

— Узагалі вважаю, недоцільно чекати 4 роки, коли в члена ВРП закінчаться повноваження. Запропонував би на кожному з’їзді суддів заслуховувати звіт обраних до ВРП про те, чого вони досягли. Бо якщо ти не можеш пояснити свої рішення, то не маєш бути тим, хто представляє суддівську спільноту в цьому конституційному органі. За власну діяльність треба бути готовим нести відповідальність. Я от уже не пам’ятаю, скільки в реєстрі є прийнятих мною судових рішень, але за жодне мені не соромно.

«Невідомо, як буде застосований принцип верховенства права поряд з вимогами закону, що обмежують право на оскарження»

— Один із кандидатів до ВРП, суддя Вищого адміністративного суду у відставці Михайло Цуркан, уважає, що Рада має поділитися своїми повноваженнями, бо нині в неї їх дуже багато. Наприклад, слід бодай в апеляційних округах створити дисциплінарні колегії або палати, які розглядали б «дрібні» справи на місцях. На вашу думку, ВРП, так би мовити, абсолютизувала владу?

— Так, у ВРП зосереджено великий обсяг повноважень, частина з них перейшла від РСУ, Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Але як ділитися цими повноваженнями? ВРП — конституційний орган. Повноваження, передбачені в Основному Законі, їх уже ніяк не можна віддати іншому органу. Хіба що знову змінювати Конституцію. ВРП не може створювати регіональні осередки, делегувати свої повноваження без унесення суттєвих змін до законодавства.

Звичайно, варто подумати й про те, що говорить Михайло Іванович. Одначе на певному етапі будемо змушені працювати з тим законодавством, що є. Хоча, напевно, це викликатиме певні складнощі. Проблема в тому, що до судової реформи ніхто не підходить системно, не прораховує на кілька кроків наперед наслідки змін.

— Як ви ставитеся до того, що рішення ВРП можна буде оскаржити лише з підстав порушення процедури розгляду? До чого призведе те, що ВРП фактично буде першою та останньою інстанцією у вирішенні деяких питань суддівської кар’єри?

— Потрапимо на шпальти європейських газет. Розглядаючи справи, ми використовуємо практику Європейського суду з прав людини, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Неможливість захистити права на національному рівні призводить до звернення до ЄСПЛ. Тобто шлях до Євросуду полегшився: отримавши рішення ВРП, відразу можна звертатися до страсбурзької установи.

— Виходить, і національним судам зменшили обсяг роботи…

— Коли суд розглядає справу щодо оскарження рішень таких органів, як ВРП, з’являються певні труднощі. У тому числі й політичні, але до змін у законодавстві це питання вирішувалося. Вважаю, що й тепер можна було виробити більш виважений механізм. Але зверніть увагу: національні суди не висловились із цього приводу. Невідомо, як буде застосований принцип верховенства права поряд з вимогами закону, що обмежують право на оскарження. Думаю, попереду багато несподіванок.