Существенность — в факте

(Закінчення. Початок у №7)

3. Постановлення апеляційним судом ухвал про призначення нового розгляду в суді першої інстанції з підстав, не передбачених ч.1 ст.415 Кримінального процесуального кодексу

Статтею 415 КПК передбачено вичерпний перелік випадків, коли рішення суду підлягає обов’язковому скасуванню із призначенням нового судового розгляду. Таке повноваження апеляційної інстанції пов’язане винятково із встановленням істотних порушень кримінального процесуального закону.

Однак аналіз практики здійснення апеляційним судом процесуального повноваження щодо призначення нового розгляду свідчить про існування випадків скасування судового рішення суду першої інстанції з призначенням нового судового розгляду з підстав, прямо не передбачених згаданою вище нормою процесуального законодавства.

1. Однією з поширених підстав скасування рішень суду першої інстанції із призначенням нового судового розгляду є встановлення судом апеляційної інстанції невідповідності обвинувального акта вимогам закону.

Відповідно до ухвал судів апеляційної інстанції скасування судового рішення у цьому випадку обґрунтовується так.

Згідно з п.5 ч.2 ст.291 КПК формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень п.«а» §3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення проти нього.

Про право обвинуваченого на отримання докладної інформації щодо суті та причин обвинувачення, висунутого проти нього, наголошується у рішеннях ЄСПЛ у справах «Маттоціа проти Італії» від 7.03 та 4.07.2000 та «Ващенко проти України» від 26.06.2008, в яких зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».

У рішенні від 25.07.2000, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» §3 ст.6 конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».

Так, ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 4.02.2015 скасовано вирок Каланчацького районного суду Херсонської області від 18.11.2013 щодо Д., оскільки формулювання обвинувачення за ч.5 ст.191 КК є неконкретним та таким, що не відповідає вимогам ст.291 КПК, що, у свою чергу, позбавило обвинуваченого можливості захищатися від пред’явленого обвинувачення, а також в цілому унеможливлювало дослідження обґрунтованості цього звинувачення під час судового розгляду.

З аналогічних підстав Апеляційним судом Запорізької області скасовано вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27.11.2014 стосовно Ф.; Апеляційним судом Київської області скасовано судові рішення у провадженнях №№375/880/15-к, 359/11219/14-к, 362/629/14-к тощо.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 15.04.2015 скасовано вирок Новотроїцького районного суду Херсонської області від 23.01.2015, оскільки в обвинувальному акті слідчим допущена недопустима натуралізація опису обставин вчиненого злочину проти статевої свободи та недоторканості потерпілої Ф.

Недоліки обвинувальних актів, як правило, стосуються викладу об’єктивної та суб’єктивної сторони злочину, кваліфікації дій обвинуваченого, неналежного встановлення розміру шкоди, заподіяної злочином.

Деякі апеляційні суди в таких випадках скасовують не лише вирок суду, а й ухвалу про призначення кримінального провадження до судового розгляду, постановлену за наслідками підготовчого провадження, хоча така практика є неправильною.

Так, ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 23.02.2015 скасовано вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 28.11.2014 щодо С., С., Б., обвинувачених за ч.1 ст.249 КК. Суд не звернув уваги на те, що згідно з п.7 ч.2 ст.291 КПК в обвинувальному акті не зазначено обов’язкової ознаки об’єктивної сторони злочину — незаконного добувного рибного промислу, що характеризує ці дії як злочин, це заподіяння істотної шкоди, яка визначається у своїй сукупності з вартістю, аналізу екологічної цінності та кількості добутого, розміром шкоди, заподіяної довкіллю, та які негативні наслідки настали внаслідок цього. Отже, без оцінки і дослідження судом залишені обставини, які мають значення для правильного вирішення обставин кримінального провадження.

Оскільки судом першої інстанції під час підготовчого провадження не з’ясовувались обставини, на які вказано в цій ухвалі вище, колегія суддів уважає за необхідне скасувати також ухвалу про призначення судового розгляду від 15.09.2014.

З підстав неконкретності обвинувачення, яке порушує право особи на захист і є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, ухвалою ВСС від 12.03.2015 скасовано вирок Хмельницького міськрайонного суду від 29.05.2014 та ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 25.07.2014 стосовно Н. за ч.1 ст.286 КК.

Як вбачається зі змісту обвинувального акта, досудовим слідством не сформульовано обвинувачення Н. у вчиненні злочину за ч.1 ст.286 КК, що є порушенням вимог ст.291 КПК, згідно з якими в обвинувальному акті має бути викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Натомість у обвинувальному акті щодо Н. в порушення вимог кримінального процесуального закону викладено зміст підозри у скоєнні злочину за ч.1 ст.286 КК, що не підтверджує доведеність його винуватості на стадії досудового розслідування.

Із матеріалів справи вбачається, що після вручення Н. повідомлення про підозру органом досудового розслідування проводився цілий ряд слідчих дій щодо з’ясування обставин як на підтвердження, так і на спростування підозри.

Окрім того, згідно з чинним кримінальним процесуальним законом обвинувачений має право знати, у чому він обвинувачується, а обвинувальний акт повинен бути конкретним за своїм змістом. Із зазначених підстав вирок місцевого суду й ухвала апеляційної інстанції були скасовані.

У контексті оцінки наведеної підстави для призначення нового судового розгляду слід враховувати таке. По-перше, як зазначалось вище, враховуючи відсутність аналізованої умови у відповідному переліку, передбаченому ст.415 КПК, скасування судового рішення суду першої інстанції та призначення нового розгляду за обставин, не передбачених процесуальним законодавством, означає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі визначених законом повноважень, що є недопустимим.

По-друге, невідповідність обвинувального акта вимогам КПК може бути підставою для повернення цього процесуального документа винятково на етапі проведення підготовчого судового засідання судом першої інстанції. Саме тому правильність формулювання обвинувачення як одна з вимог обвинувального акта має перевірятись лише судом першої інстанції в порядку, визначеному ст.314 КПК, яка і визначає процесуальні наслідки неправильності, у тому числі неповноти сформульованого в обвинувальному акті обвинувачення. З огляду на положення ст.337 КПК саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта має бути проведено судовий розгляд.

По-третє, застосування з метою вирішення цього питання згаданих на початку підрозділу рішень ЄСПЛ, зокрема «Ващенко проти України», не можна визнати релевантним, оскільки предметом відповідних справ, які розглядались ЄСПЛ, не було ані питання повноважень суду апеляційної інстанції крізь призму ст.6 конвенції, ані питання судового розгляду кримінального провадження крізь призму точності сформульованого провадження. Так, у справі «Ващенко проти України», констатуючи порушення §1 ст.6 конвенції, ЄСПЛ зазначив, що «період, який має братись до уваги при визначенні тривалості кримінального провадження, починає перебіг із дня пред’явлення особі «обвинувачення» в автономному та фактичному значенні цього терміна», а «поняття «обвинувачення» для цілей §1 ст.6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру». З огляду на наведене обґрунтування судом апеляційної інстанції свого рішення щодо виходу за межі повноважень, передбачених ст.415 КПК, через неточність формулювань обвинувального акта не може здійснюватись шляхом застосування зазначеного вище рішення ЄСПЛ.

Це ж саме стосується і рішення у справі «Маттоціа проти Італії», детальний аналіз обставин якої дає підстави для висновку й про його нерелевантність у контексті аналізованого питання.

Таким чином, за результатами аналізу судової практики скасування вироку суду першої інстанції з призначення нового розгляду з підстави невідповідності обвинувального акта вимогам закону можна дійти висновку про її необґрунтованість.

Наведене узгоджується з положеннями, викладеними у постанові ВСУ від 24.11.2016 №5-328кс16.

2. За результатами узагальнення встановлено, що значна кількість вироків скасована з призначенням нового судового розгляду через недотримання судами першої інстанції вимог ст.349 КПК (процедури спрощеного провадження).

Відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Обставини справи не оспорюються сторонами у випадку, коли обвинувачений повністю визнає свою вину в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор, потерпілий не висловлюють жодних заперечень проти встановлених обставин.

Неприпустимим є розгляд судом кримінального провадження за скороченою процедурою щодо особи, яка може неправильно зрозуміти відповідні обставини, чи щодо особи, яка не визнала свою вину.

Апеляційним судом Хмельницької області скасовано вирок Хмельницького міськрайонного суду стосовно П. З огляду на наявні у П. психічні та поведінкові розлади і відсутність захисника, розгляд провадження судом за скороченою процедурою суперечить вимогам ч.3 ст.349 КПК, обов’язковою умовою якої є правильне розуміння обвинуваченим змісту обставин, які ніким не оспорюються (провадження №11-кп/792/229/15).

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 16.02.2015 скасовано вирок Корсунь-Шевченківського районного суду від 24.09.2014 щодо Ш. Суд не мав права розглядати справу у спрощеному порядку, оскільки Ш. свою вину не визнав та від дачі показань на підставі ст.63 Конституції відмовився.

Розгляд кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК неможливий, якщо захисник обвинуваченого заперечує проти цього.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 9.06.2015 скасовано вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31.03.2015. Так, суд першої інстанції розглянув дане провадження за скороченою процедурою, хоча захисник обвинуваченого заперечував проти цього та просив провести допит свідків, в повному обсязі дослідити матеріали провадження, оскільки обвинувачений перебував на стаціонарному лікуванні в обласному наркологічному диспансері через психічні та поведінкові розлади, а тому є сумніви в добровільності його позиції.

Якщо розгляд кримінального провадження здійснюється за спрощеною процедурою, суддям судів першої інстанції, у разі згоди учасників кримінального провадження про недоцільність дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, та після з’ясування судом правильності розуміння вказаними особами змісту цих обставин і відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, слід забезпечити належне фіксування цих обставин. Якщо після допиту обвинуваченої особи відповідно до ч.4 ст.349 КПК суд установить, що з її показань не можна зробити висновок про повне визнання особою своєї вини, суду необхідно згідно із ч.2 ст.349 КПК ставити на обговорення питання про зміну обсягу доказів, які будуть досліджуватись, щоб унеможливити завідому неповноту судового розгляду.

Крім того, судам апеляційної інстанції, з огляду на положення ст.28 КПК щодо здійснення кримінального провадження у розумні строки, а також, беручи до уваги положення ч.3 ст.404 КПК, яка визначає право суду апеляційної інстанції, зокрема, на повторне дослідження обставин кримінального провадження та дослідження доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, слід насамперед забезпечувати реалізацію цього свого права за умов, якщо недотримання процесуальних вимог щодо розгляду кримінального провадження за спрощеною процедурою унеможливило належне встановлення обставин кримінального провадження. Таким чином, в першу чергу судам апеляційної інстанції слід використовувати процесуальні можливості самостійного виправлення відповідних недоліків, а відтак забезпечувати розгляд кримінального провадження, а не створювати умови для його повторного розгляду судом першої інстанції.

Апеляційний суд, на відміну від касаційного, є судом права і факту, а тому шляхом дослідження доказів може встановлювати й інші фактичні обставини, ніж у вироку суду першої інстанції.

3. Також під час проведення узагальнення встановлено випадки скасування судових рішень із призначенням нового судового розгляду через порушення судом першої інстанції вимог ст.337 КПК, що визначає межі судового розгляду.

Відповідно до чч.1, 3 ст.337 КПК судовий розгляд в суді першої інстанції проводиться в межах висунутого особі обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Апеляційним судом Львівської області скасовано вирок Галицького районного суду м.Львова від 9.09.2015 щодо П., оскільки суд першої інстанції вийшов за межі висунутого П. обвинувачення, зазначивши в обвинувальному вироку вартість майна, яка перевищила відповідну вартість, зазначену в обвинувальному акті (провадження №461/8524/15-к).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22.12.2015 скасовано вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 2.02.2015 щодо К., оскільки у тексті ухвали про поновлення судового розгляду для з’ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначив про наявність у діях обвинуваченого ще й складу більш тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ст.153 КК, чим вийшов за межі судового розгляду (провадження №500/5132/13-к).

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 10.08.2015 скасовано вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 9.04.2015 з призначенням нового судового розгляду. З обвинувального акта вбачається, що обвинуваченим Б. та Г. інкримінувалося вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.365 КК за ознаками перевищення влади.

Разом із тим у мотивувальній частині вироку суд визнав Б. та Г. винними у перевищенні як влади, так і службових повноважень, що не відповідає диспозиції ч.2 ст.365 КК, виходить за межі пред’явленого обвинувачення та є порушенням права обвинувачених на захист.

Також під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачені вину в інкримінованому злочині не визнавали в повному обсязі та зазначали, що до потерпілого П. фізичну силу не застосовували і діяли в межах наданих їм повноважень. Обґрунтовуючи висновок щодо доведеності вини обвинувачених, суд у вироку зазначив, що не бере до уваги показання обвинувачених щодо обставин справи, вважаючи їх засобом уникнути кримінальної відповідальності. Разом із тим суд зазначив, що їх показання нічим не спростовуються та підтверджуються висновками судово-медичної експертизи. Тобто висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності щодо доведеності вини обвинувачених, що є порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, мотивувальна частина вироку не місить викладення показань кожного з обвинувачених, які вони надали суду першої інстанції. У вироку суд лише зазначив, що обвинувачені дали аналогічні показання, тоді як згідно зі звукозаписом судового засідання їх пояснення суду містять розбіжності щодо обставин правопорушення.

Аналогічну помилку допущено судом і при викладенні у мотивувальній частині вироку показань свідків П. та Н. Суд також зазначив, що свідки дали показання, аналогічні показанням потерпілого П., що доводить вину обвинувачених у вчиненні інкримінованого правопорушення, проте не вказав, що саме пояснили ці свідки.

Призначаючи обвинуваченим покарання, суд першої інстанції також допустив порушення вимог закону, не дотримався принципів індивідуалізації покарання та вимог ст.374 КПК, зокрема в частині необхідності призначення покарання кожному обвинуваченому окремо.

У резолютивній частині вироку суд визнав винними обвинувачених Г. та Б. за ч.2 ст.28, ч.2 ст.365 КК та призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі кожному, тобто призначив одночасно одне покарання обом обвинуваченим, що суперечить вимогам кримінального закону.

У цьому контексті слід враховувати, що суд апеляційної інстанції відповідно до ч.2 ст.404 КПК вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. Тому висновок колегії суддів про необхідність скасування вироку суду першої інстанції з призначенням нового розгляду є передчасним, адже для зміни вироку в даному випадку апеляційний суд не має ніяких процесуальних перешкод.

З метою належного дотримання вимог процесуального законодавства судам апеляційної інстанції слід ретельно визначатись із повноваженням, яке ними реалізується при перегляді та скасуванні судових рішень, насамперед вироків. Так, відповідно до повноважень, передбачених ч.1 ст.407 КПК, суд апеляційної інстанції може, зокрема, змінити вирок, а також скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок. Саме тому, встановлюючи порушення процесуального законодавства, які допущені судом першої інстанції та які полягають у формулюванні обвинувачення, що не відповідає матеріалам кримінального провадження, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути таке порушення, змінивши вирок.

З оглядом на наведене скасування вироків із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції через недотримання меж судового розгляду слід визнати необґрунтованим.

4. Результати аналізу судової практики свідчать про існування випадків скасування судових рішень з аналізованої підстави при неповноті судового розгляду і невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст.415 КПК неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, а тому у випадку їх виявлення суд апеляційної інстанції зобов’язаний усунути допущені судом першої інстанції прогалини під час апеляційного розгляду. Однак результати аналізу судової практики свідчать про протилежне.

Відповідно до звіту за формою №21-1 найбільша кількість скасованих вироків із призначенням нового розгляду у зв’язку з неповнотою судового розгляду у Харківській області — 53 вироки, — у Дніпропетровській області — 22 вироки, у Київській області —21 вирок (Додаток №2).

Апеляційним судом Львівської області скасовано вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.10.2014 з таких підстав. Під час судового розгляду суд першої інстанції не з’ясував з достатньою повнотою даних про особу засудженого, зокрема про наявність у нього захворювання на активну форму туберкульозу, і недослідив обставин застосування чи не застосування щодо нього закону «Про амністію у 2014 році» та звільнення його від покарання, призначеного вироком Дрогобицького міськрайонного суду від 19.12.2012.

Зазначені обставини мали істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки впливали на призначення обвинуваченому покарання.

Згідно з вказаним звітом найбільша кількість вироків, скасованих через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, — у Дніпропетровській області — 25 вироків, у Київській області — 24 вироки, у Миколаївській області — 22 вироки (Додаток №2).

Так, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23.01.2015 скасовано вирок Личаківського районного суду м.Львова від 22.09.2014, оскільки висновки, викладені у вироку суду першої інстанції, містять істотні суперечності. Так, розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК, тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і у зв’язку з цим перекваліфікував дії обвинуваченої з ч.1 ст.115 КК на ч.2 ст.121 КК. Проте суд у фабулі мотивувальної частини вироку фактично описав кваліфікуючу ознаку вбивства.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 1.10.2015 скасовано вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 9.07.2015, яким Д. обвинувачений за ч.2 ст.190, ч.2 ст.185 КК. Неповнотою судового розгляду за матеріалами кримінального провадження щодо Д. є залишення без уваги і, відповідно, без розгляду угоди між обвинуваченим та потерпілими про примирення.

Під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою обвинуваченого Д. суд мав би вирішити питання про затвердження угоди між обвинуваченим Д. та потерпілими про примирення або про відмову в затвердженні і залежно від прийнятого рішення відповідно до стст.474, 475 КПК ухвалити вирок про затвердження угоди, скасувавши при цьому вирок суду, або відмовити в затвердженні угоди, залишивши вирок суду без зміни.

Для вирішення апеляційних вимог таким чином колегія суддів не мала ніяких процесуальних перешкод, у зв’язку з чим висновок колегії суддів про необхідність скасування вироку суду першої інстанції з призначенням нового судового розгляду є сумнівним щодо його законності.

Таким чином, у контексті скасування судових рішень із призначенням нового розгляду із цієї підстави судам апеляційної інстанції слід враховувати, що така практика не відповідає вимогам КПК, а тому не може вважатись допустимою.

5. Результати аналізу судової практики свідчать про існування випадків необґрунтованого скасування судових рішень з аналізованої підстави при істотному порушенні судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, що не належить до підстав призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Порушення кримінального процесуального закону, що не вплинули і не могли вплинути на законність вироку або ухвали, не визнаються істотними і не тягнуть за собою зміну або скасування судового рішення.

Так, результати аналізу відповідних ухвал судів апеляційної інстанції свідчать про існування випадків призначення нового розгляду у суді першої інстанції внаслідок констатації «істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону», у тому числі щодо формулювання та викладення мотивувальної чи резолютивної частин обвинувальних вироків.

Згідно з даними звіту за формою №21-1 найбільша кількість скасованих вироків із призначенням нового розгляду у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, — у Дніпропетровській області — 318 вироків, у Харківській області — 307 вироків, у Запорізькій області — 232 вироки (Додаток №2).

Так, Апеляційним судом Сумської області скасовано вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23.09.2015 щодо С. з підстав істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону. Призначаючи новий судовий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд не навів у своїй ухвалі жодних мотивів призначення нового судового розгляду та неможливості ухвалення свого вироку.

Апеляційним судом Волинської області скасовано вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.08.2015 щодо К.В.П. і К.Д.В. Так, судом першої інстанції допущено суперечності у резолютивній та мотивувальній частинах вироку щодо кваліфікації дій обвинувачених. Міськрайонний суд не обґрунтував у вироку питання щодо незастосування ним обов’язкового додаткового покарання, передбаченого ч.5 ст.185 КК, — конфіскації майна, не навів належних доводів застосування стст.69 і 75 КК, а, призначаючи покарання К.Д.В. за сукупністю злочинів, застосовуючи принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, застосував закон, а саме — ст.72 КК, який не підлягає застосуванню (провадження №161/10063/15-к).

6. Також у судовій практиці існують випадки скасування апеляційним судом судового рішення та призначення нового судового розгляду без належного правового обґрунтування.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 2.02.2015 скасовано вирок Великолепетиського районного суду Херсонської області від 13.08.2014 щодо Д., яким останній засуджений за ч.3 ст.185 КК до обмеження волі строком на чотири роки. На підставі ст.75 КК звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки з покладенням обов’язків, передбачених пп.3, 4 ч.1 ст.76 КК.

Вирок оскаржений прокурором із підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність. В апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок та постановити новий, яким Д. визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК, призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки. Відповідно до ст.75 КК звільнити Д. від відбування призначеного покарання з встановленням іспитового строку на три роки. На підставі пп.3, 4 ст.76 КК зобов’язати засудженого повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтись для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

Частково задовольняючи апеляційну скаргу, колегія суддів указала, що суд першої інстанції без достатніх підстав призначив Д. основне покарання у вигляді обмеження волі строком на чотири роки та не застосував ст.69 КК. Таким чином, суд призначив йому основне покарання у вигляді обмеження волі в розмірі, меншому від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.3 ст.185 КК (хоча фактично суд призначив йому покарання, яке взагалі не передбачено санкцією ч.3 ст.185 КК).

Разом із цим апеляційний суд зазначив, що розгляд кримінального провадження та ухвалення вироку без належного дослідження наданих стороною обвинувачення доказів при відсутності клопотання про повторне їх дослідження у положеннях КПК не врегульовано, а саме — відсутнє однозначне врегулювання процесуальних відносин, які виникли під час розгляду даного кримінального провадження. За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне застосувати загальні засади кримінального провадження, передбачені ч.1 ст.7, ч.6 ст.9 КПК, призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Такий підхід до реалізації повноважень суду апеляційної інстанції є сумнівним з точки зору його відповідності положенням процесуального закону. Застосування у цьому випадку ч.6 ст.9 КПК при наявності у суду апеляційної інстанції повноваження з перевірки застосування норм матеріального права, зокрема тих, які регламентують призначення покарання, не можна визнати обґрунтованим. Так, поряд із такими підставами для скасування чи зміни судового рішення, як призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону про кримінальну відповідальність, та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, КПК визначає таку підставу, як незастосування закону, який підлягає застосуванню. В аналізованому прикладі таке незастосування виявилось у незастосуванні санкції статті закону про кримінальну відповідальність.

Також варто звернути увагу, що ч.6 ст.9 КПК зобов’язує суди застосовувати загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК. Разом із тим необхідно враховувати існування переліку таких засад у ч.1 ст.7 КПК, а тому, приймаючи рішення про застосування ч.6 ст.9 КПК, судді повинні зазначати, яка із загальних засад ними застосовується для вирішення відповідного процесуального питання. Судові рішення, в яких суддя обмежується згадкою про таку норму, не відповідають вимогам щодо мотивованості судових рішень.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 3.11.2014 засуджено К. за ч.1 ст.185 КК до одного року позбавлення волі, на підставі ст.71 КК частково приєднано невідбуте покарання у вигляді позбавлення волі за вироком Дніпровського районного суду м.Херсона від 13.06.2013 та остаточно для відбування визначено два роки позбавлення волі у кримінально-виконавчій установі закритого типу.

На вирок подана апеляційна скарга потерпілою О.Н.В., яка просила вирок скасувати, а провадження закрити у зв’язку із примиренням з обвинуваченим.

Прокурор в апеляційній скарзі, не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій, просив вирок суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості.

В апеляційній скарзі обвинувачений просив звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Скасовуючи вирок і призначаючи новий судовий розгляд, колегія суддів указала, що О.Н.В. визнано потерпілою особою та стягнуто на її користь 3100 грн. у рахунок відшкодування матеріальних збитків. Однак у вказаному кримінальному провадженні злочином завдано майнову шкоду О.М.В., оскільки викрадена кредитна картка «ПриватБанку» емітована на його ім’я, з якої через банкомат обвинуваченим викрадено 3100 грн., про що було зазначено в обвинувальному акті. Також саме О.М.В. 20.01.2014 звернувся з письмовою заявою до Чаплинського РВ УМВС у Херсонській області про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення. Так, згідно з положеннями ч.4 ст.26 КПК кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Хоча О.Н.В. з письмовою заявою про залучення її до провадження як потерпілої не зверталася, однак суд першої інстанції під час винесення вироку не звернув уваги на цей факт.

Таким чином, єдиною підставою для призначення нового судового розгляду колегія суддів назвала порушення порядку залучення до провадження потерпілої особи, про що в апеляційних скаргах не йшлося. Поза увагою колегії суддів залишилось те, що ця обставина сама по собі не є підставою для скасування вироку із призначенням нового судового розгляду. Крім того, О.Н.В. була визнана потерпілою не судом, а слідчим, і, яким чином суд при новому судовому розгляді має усунути це порушення, колегія суддів в ухвалі не зазначила.

Разом із цим у мотивувальній частині ухвали колегія суддів указала, що вирок підлягає скасуванню також у зв’язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання за вчинене кримінальне правопорушення, жодним чином не мотивувавши таких висновків, не зазначивши, в чому саме виявилось неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність і який закон слід було застосувати.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17.07.2015 скасовано вирок Лубенського міськрайонного суду від 22.05.2015 стосовно Л., засудженого за ч.1 ст.122 КК, з призначенням нового розгляду.

Скасовуючи вирок, колегія суддів послалась на те, що у повідомленні Л. про підозру не зазначено, за якими ознаками визначена тяжкість тілесних ушкоджень, завданих потерпілому С. В той же час суд вийшов за межі обвинувачення, вказавши на наявність у нього переломів двох ребер, що останньому не інкримінувалось.

Наведені обставини, як було проаналізовано вище, не давали підстав для скасування вироку з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, оскільки вони не можуть бути усунуті судом при новому розгляді провадження, а отже, рішення у зв’язку з неправильним застосуванням закону мав прийняти суд апеляційної інстанції. Крім того, в ухвалі відсутні будь-які доводи на спростування або підтримку доводів апеляційної скарги захисника, хоча вона задоволена частково.

Разом із тим у судовій практиці мали місце випадки обґрунтованого скасування судового рішення із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції із підстав, які прямо не передбачені ст.415 КПК. Це стосується, зокрема, випадків, коли порушення вимог процесуального законодавства, допущені судом першої інстанції, є істотними, тобто такими, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Такий висновок апеляційного суду у відповідному судовому документі повинен бути вмотивованим.

Це мало місце, зокрема, при скасуванні Апеляційним судом Хмельницької області ухвали Чемеровецького районного суду Хмельницької області щодо Н. з таких підстав. Перекваліфіковуючи дії обвинуваченого, суд першої інстанції постановив ухвалу, а не вирок, що суперечить вимогам п.2 ч.3 ст.374 КПК (провадження №687/2060/14-к).

Також обґрунтованим було призначення нового розгляду з не передбачених у ст.415 КПК підстав, що було здійснене Апеляційним судом Львівської області, яким скасовано вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 20.07.2015 щодо Г., оскільки суд, постановивши ухвалу про усунення описок, виніс рішення, яким по суті змінив резолютивну частину вироку і заново призначив обвинуваченій покарання, допустивши істотні суперечності між самим вироком та формулюванням його резолютивної частини (провадження №455/710/15-к).

Аналогічний підхід було обґрунтовано застосовано судом апеляційної інстанції при констатації того, що судом першої інстанції шляхом постановлення обвинувального вироку було засуджено не ту особу, якій пред’явлено обвинувачення.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 27.04.2015 скасовано вирок Білогірського районного суду Хмельницької області від 20.02.2015 щодо І.Є.О., оскільки суд першої інстанції після отримання обвинувального акта в підготовчому судовому засіданні належним чином не перевірив відповідність змісту обвинувального акта відомостям про злочин, унесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Так, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості, згідно з якими 7.06.2014 до слідчого відділення надійшли матеріали, з яких вбачається, що І.О.Г. на своїй присадибній ділянці посіяв та вирощував рослини, схожі на рослини конопель. Натомість 26.06.2014 старшим слідчим СВ Білогірського РВ УМВС в Хмельницькій області іншій особі, а саме І.Є.О. повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.310 КК за незаконний посів та вирощування конопель, і щодо нього 5.12.2014 слідчим був складений обвинувальний акт, затверджений прокурором прокуратури Білогірського району, в якому йому сформульовано обвинувачення у вчиненні вказаного злочину (провадження №669/1462/14-к).

З аналогічних підстав ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 20.05.2015 скасовано вирок Цюрупинського районного суду від 2.03.2015.

Апеляційним судам при скасуванні судових рішень з наведених підстав слід посилатися на загальні засади кримінального провадження, передбачені ст.7 КПК.

До порушень, які не можуть бути усунені судом апеляційної інстанції, за результатами узагальнення судової практики слід віднести такі: при судовому розгляді у суді першої інстанції порушена таємниця нарадчої кімнати (ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 2.12.2015 скасовано вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 11.06.2014 щодо М., оскільки згідно з витягом з Єдиного державного реєстру судових рішень суддя, незважаючи на перебування у нарадчій кімнаті, в період з 9.06.2014 до 10.06.2014 приймав судові рішення (провадження №569/19509/13-к)); непідписаний вирок чи ухвала (ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19.10.2015 у кримінальному провадженні №11-кп/772/809/2015 вирок Хмільницького міськрайонного суду від 26.06.2015 скасовано та направлено справу на новий судовий розгляд, оскільки ухвала, постановлена за наслідками проведеного підготовчого судового засідання, не підписана головуючим суддею); судом не призначено покарання; обвинувальний акт не був підписаний прокурором, на що суд не звернув увагу; здійснення судового провадження за відсутності перекладача (ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18.08.2015 вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2015 відносно Б. та інших скасовано, оскільки підготовче судове засідання було проведено за відсутності перекладача, хоча ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.10.2013 суд першої інстанції визначив необхідність залучення перекладача (провадження №11-кп/772/774/2015)); судом безпідставно, без жодного на те законного обґрунтування, замінено потерпілого у кримінальному провадженні, внаслідок чого визнано потерпілою особу, яка до цього органом досудового розслідування визнана свідком, натомість особа, яка є потерпілою, у подальшому протягом судового провадження мала статус свідка (відповідно, порушені права потерпілого: не вручено відповідну пам’ятку, не роз’яснено права потерпілого, позбавлено можливості участі у судових дебатах тощо).

У наведених вище випадках судом першої інстанції було допущено порушення вимог процесуального законодавство, яке могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення і при цьому відповідне порушення не могло бути усунене судом апеляційної інстанції, а тому скасування із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції з підстав, не передбачених у ст.415 КПК, у таких випадках є обґрунтованим.

4. Процесуальні підстави постановлення ухвал про призначення нового розгляду в суді першої інстанції за результатами скасування виправдувальних вироків

Згідно з ч.1 ст.373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пп.1 та 2 ч.1 ст.284 цього кодексу.

Відповідно до звіту за формою №21-1 найбільша кількість скасованих виправдувальних вироків із призначенням нового розгляду у Київській області — 40 вироків, Дніпропетровській області — 30 вироків, Тернопільській області — 19 вироків, Харківській області — 19 вироків (Див. табл. на стор.7).

Результати аналізу судової практики свідчать, що судом апеляційної інстанції виправдувальні вироки скасовуються з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції з тих же підстав, що й обвинувальні вироки.

Так, процесуальними підставами скасування апеляційним судом виправдувальних вироків є порушення судом першої інстанції вимог, передбачених ч.1 ст.415 КПК, зокрема:

1. Незаконний склад суду. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 10.06.2015 скасовано виправдувальний вирок Олевського районного суду Житомирської області від 12.03.2015 щодо К. та Г., оскільки судове рішення ухвалено незаконним складом суду, а саме за наявності обставин, що Г. обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, вирок був постановлений професійним суддею одноособово (провадження №287/248/14-к);

2. Порушення таємниці нарадчої кімнати. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 5.01.2015 скасовано виправдувальний вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30.09.2014 щодо К. через порушення таємниці наради суддів — суддя, знаходячись у нарадчій кімнаті, розглянув цивільну справу, а також порушення вимог ч.4 ст.107 КПК у зв’язку з відсутністю в матеріалах провадження носія інформації із записом судового засідання та журналу судового засідання від 27.05.2014 (провадження №11-кп/778/1481/14);

3. Відсутність потерпілого, належним чином не повідомленого про розгляд провадження. Апеляційним судом Вінницької області щодо К. скасовано виправдувальний вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 17.02.2015 з призначенням нового розгляду, оскільки судове засідання проводилось за відсутності потерпілого, який не повідомлявся про розгляд провадження (провадження №11-кп/772/384/2015);

4. Судові засідання належним чином не зафіксовані на технічному носієві інформації. Так, Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано виправдувальний вирок Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14.09.2015 щодо К. із призначенням нового розгляду через те, що підготовче судове засідання 4.09.2014, судові засідання 10.09.2014 та 14.08.2015 належним чином не зафіксовані на технічному носієві інформації, оскільки під час прослуховування неможливо з’ясувати будь-які дані та неможливо встановити хід і послідовність всіх процесуальних дій, які суд проводив в межах цих засідань, чим порушено вимоги КПК (провадження №11-кп/774/2002/15).

Водночас результати проведеного узагальнення свідчать про випадки скасування вироків суду першої інстанції з підстав, не передбачених ст.415 КПК.

Так, апеляційними судами досить часто скасовувались виправдувальні вироки судів першої інстанції з підстави невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Так, Апеляційним судом Закарпатської області скасовано виправдувальний вирок Ужгородського міськрайонного суду від 3.03.2015 щодо К. та призначено новий судовий розгляд. Підставою скасування стало недотримання судом першої інстанції вимог ст.373, п.1 ч.3 ст.374 КПК, внаслідок чого допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Так, на порушення вимог пп.2, 3 ч.1 ст.411 КПК суд першої інстанції у вироку не вмотивував свої висновки про прийняття одних і відхилення інших доказів, не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Поза увагою суду залишився і той факт, що К. під час судового розгляду в суді першої інстанції частково визнав свою вину, а в судових дебатах та останньому слові свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та просив суворо його не карати.

При цьому обґрунтованою є практика апеляційних судів, відповідно до якої, встановивши підставою для скасування судового рішення невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, суд відповідно до положень КПК скасовував виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалював, за наявності для того підстав, обвинувальний вирок.

Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 6.02.2014 скасовано вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 29.10.2013 за таких обставин.

Суд апеляційної інстанції констатував, що судом першої інстанції не дотримані вимоги кримінального процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення, а саме: визнаючи Л. невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК, суд допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам кримінального провадження, безпідставно не взявши до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

Так, поза увагою районного суду залишилися покази свідка С., яка була безпосереднім очевидцем вказаних обставин (відповідно до вироку від 29.10.2013 показання цього свідка не були покладені в основу доказів, оскільки вона є співмешканкою потерпілого і дає протилежні показання та не змогла достовірно і точно показати, куди саме було завдано удар), а також висновок судово-медичної експертизи №1226 від 26.09.2013, відповідно до якого при огляді 21.09.2013 у В. було виявлено тілесні ушкодження у вигляді забою з крововиливом обличчя в ділянці нижньої щелепи, та протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілого В. від 24.09.2013, під час якого потерпілий детально показав куди та як саме Л. наніс йому удар.

На зазначені докази у справі суд першої інстанції належної уваги не звернув: покази свідка С. безпідставно не визнав доказом у справі, висновку судово-медичної експертизи та протоколу слідчого експерименту взагалі не надав оцінку, хоча вони могли б істотно вплинути на його висновки.

З огляду на наведене виправдувальний вирок було скасовано із ухваленням обвинувального вироку.

Результати узагальнення судової практики свідчать про випадки скасування виправдувальних вироків із підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Так, ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 2.06.2016 скасовано виправдувальний вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 4.02.2016 у кримінальному провадженні стосовно Особи 7 за ч.2 ст.307 КК та призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Проте в порушення вимог КПК при постановленні вироку суд першої інстанції врахував фактично лише показання самого обвинуваченого як доказ його невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, безпідставно визнавши такими, що заслуговують на увагу, його свідчення, що він виготовив наркотичний засіб один раз на пропозицію Особи 10. Інше обвинувачення залишилось в судовому порядку не перевіреним.

Всупереч вимогам ст.99 КПК судом залишено поза увагою та визнано недопустимими доказами у провадженні дані матеріалів проведення оперативної закупки наркотичних засобів у Особи 12, зокрема: постанови про проведення оперативної закупки від 9.12.2014, якою начальник СКР Корсунь-Шевченківського РВ УМВС в порядку, передбаченому законом «Про оперативно-розшукову діяльність», доручив легендованій Особі 10 провести оперативну закупку наркотичного засобу в Особи 12.

Крім того, в резолютивній частині вироку будь-якої з підстав для виправдання, передбачених чинним кримінальним процесуальним законом, судом першої інстанції взагалі не наведено (справа №699/295/15-к).

Окремо слід наголосити на тому, що результати аналізу судової практики свідчать про існування поодиноких випадків скасування виправдувальних вироків судом апеляційної інстанції у разі встановлення цим судом недоліків обвинувального акта.

При цьому суди апеляційної інстанції не враховують вимог процесуального законодавства, оскільки згідно із вимогами ст.314 КПК після отримання обвинувального акта суд не пізніше п’яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання. У підготовчому судовому засіданні суд у випадку, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК, має право повернути його для усунення недоліків. Таким чином, повернення обвинувальних актів після початку судового розгляду не допускається.

Всупереч наведеним вимогам суди апеляційної інстанції скасовують виправдувальні вироки з підстав встановлення недоліків обвинувальних актів та призначають новий розгляд судом першої інстанції.

Апеляційним судом Київської області скасовано вирок Ірпінського міського суду Київської області від 27.03.2015, оскільки обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК (провадження №11-кп/780/589/15).

Разом з тим у контексті скасування виправдувальних вироків судам слід враховувати положення щодо недопустимості погіршення становища особи, стосовно якої ухвалено виправдувальний вирок. Зокрема, не відповідатиме таким положенням скасування із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції виправдувального вироку з підстав незабезпечення права на захист чи таких процесуальних порушень, як ненадання останнього слова обвинуваченому, якщо такі підстави обґрунтовують апеляційну скаргу сторони обвинувачення.

Отже, підставами для скасування виправдувальних вироків із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції загалом є сукупність порушень кримінального процесуального закону, допущених органами досудового розслідування та судами, в ході розгляду кримінального провадження та при постановленні вироку.

Саме від належного виконання вимог кримінального процесуального закону залежить вирішення проваджень із дотриманням розумних строків та постановлення законних і обґрунтованих вироків. Разом з тим, як і при скасуванні обвинувальних вироків, не будь-яке встановлене судом апеляційної інстанції порушення, допущене при розгляді справи місцевим судом, зумовлює призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

5. Мотивованість ухвал про призначення нового розгляду в суді першої інстанції, якість формулювання висновків, які мають бути враховані судом при новому розгляді

Скасовуючи судові рішення з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, апеляційний суд у більшості проваджень постановляє ухвали відповідно до вимог КПК, із посиланням на виявлені порушення, які зумовлюють безумовне скасування оскаржуваного вироку, з зазначенням пункту, частини і статті процесуального закону, якими передбачено таке порушення, та правові наслідки їх виявлення.

Згідно з ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст.419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції складається з вступної, мотивувальної та резолютивної частин. Відповідно до ч.3 цієї статті при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов’язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Порушення права на справедливий розгляд за ст.6 конвенції буде мати місце у випадках: відмови суду розглядати в своєму рішенні доводи, основані на конвенції, які до того ж були ясно і повно викладено; відмови суду оцінювати доводи заявника, основані на Конституції; відмови суду касаційної інстанції в задоволенні скарги заявника без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення в судовій ухвалі тексту рішення суду нижчого рівня (рішення ЄСПЛ у справах «Гарсія Руїс проти Іспанії», «Іро Баланіт проти Іспанії», «Проніна проти України», «Хелле проти Фінляндії», «Татішвілі проти Росії»).

Наведені вимоги стосуються судових рішень, прийнятих як у формі ухвали, так і у формі вироку. Так, насамперед вмотивованими повинні бути судові рішення у формі ухвали щодо обмеження основоположних прав і свобод людини: про затримання особи; про проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку; про позбавлення або обмеження права власності тощо.

Вартими уваги в контексті мотивованості вироку є правові положення, викладені в окремих рішеннях ЄСПЛ. Так, у рішенні «Ярошовець та інші проти України» ЄСПЛ встановив порушення §1 ст.5 конвенції у зв’язку з триманням заявників під вартою впродовж апеляційного провадження, тривалість якого перевищувала строк позбавлення заявників волі, та порушення §1 ст.6 конвенції, оскільки дійшов висновку, що основною причиною затримок у провадженні були неодноразові повернення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з процесуальними порушеннями, відповідальність за які несли суди.

1. Загалом ухвали апеляційного суду достатньо вмотивовані, з чітким формулюванням висновків, що мають бути враховані судом першої інстанції при новому розгляді.

Так, Апеляційним судом Запорізької області скасовано вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 3.11.2014 щодо М. через порушення судом вимог пп.4, 7 ч.2 ст.412 КПК. Колегія суддів зазначила в ухвалі, що в ході нового судового розгляду необхідно дотримуватись вимог КПК, ретельно перевірити зібрані у справі докази, доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника, у разі необхідності призначити експертизи, допитати експертів, свідків на підтвердження або спростування наведених у скаргах доводів, надати належну оцінку всім доказам та ухвалити законне, обґрунтоване та належним чином мотивоване рішення (провадження №11-кп/778/161/15).

Апеляційним судом Харківської області скасовано вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 23.04.2015 з підстав порушення вимог п.3 ч.2 ст.412 КПК, оскільки підготовче провадження від 14.04.2015 було здійснено судом за відсутності обвинуваченого П., а також потерпілого С. При цьому, будь-які відомості про належне і своєчасне повідомлення вказаних осіб про день, час та місце судового засідання в матеріалах справи були відсутні.

Мотивуючи прийняте рішення про скасування вироку з призначенням нового розгляду, колегія суддів врахувала важливість питань, що вирішує суд під час підготовчого провадження, вимоги ст.314 КПК, яка передбачає здійснення підготовчого судового засідання в суді першої інстанції за участю прокурора, обвинуваченого, захисника, потерпілого та інших учасників процесу, а також те, що зазначене порушення КПК є істотним та таким, що суттєво обмежило право обвинуваченого на захист.

2. Разом з тим з проведеного аналізу судової практики вбачається, що є випадки прийняття апеляційним судом ухвал про призначення нового розгляду в суді першої інстанції без належного їх мотивування.

Так, Апеляційним судом Полтавської області скасовано вирок Комсомольського міського суду від 26.12.2014 щодо І. з призначенням нового розгляду, оскільки допит потерпілого С. проведений судом першої інстанції в режимі відеоконференції без з’ясування причин його неявки в судове засідання, згоди на проведення допиту в даному режимі, а технічне зображення було неякісним (відсутність зображення для однієї з сторін) (провадження №534/103/14-к).

Враховуючи, що апеляційне провадження проводилось за апеляційними скаргами захисника про закриття провадження з мотивів, зокрема, обмови обвинуваченого потерпілими, та прокурора про м’якість покарання, колегія суддів мала підстави повторно дослідити показання потерпілого та дати їм належну оцінку, не призначаючи повторного розгляду провадження. Тому вказівки суду апеляційної інстанції на необхідність перевірки доводів захисту та обвинувачення щодо правильності встановлення об’єктивної істини у справі позбавляє можливості суд першої інстанції при новому розгляді провадження посилити покарання обвинуваченому, а отже, доводи апеляційної скарги прокурора фактично не розглянуті.

Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано вирок Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30.12.2015 щодо К. із призначенням нового розгляду, оскільки судом першої інстанції під час судового розгляду не було залучено перекладача, адже обвинувачений не володіє мовою судочинства. Разом із тим суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок, у мотивувальній частині ухвали зазначив, що при підтвердженні обвинувачення призначене обвинуваченому покарання не слід вважати м’яким, тим самим колегією суддів наперед вирішується питання про обґрунтованість апеляційної скарги прокурора.

Апеляційний суд, скасовуючи вирок із призначенням нового судового розгляду у суді першої інстанції, не повинен вдаватися до обговорення обґрунтованості апеляційних скарг учасників кримінального провадження щодо призначеного покарання обвинуваченим, оскільки відповідно до ч.2 ст.415 КПК такі вимоги не можуть бути вирішені судом апеляційної інстанції наперед.

Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24.02.2015 щодо К., оскільки судове провадження здійснено без участі захисника, тоді як відповідно до п.1 ч.2 ст.52 КПК його участь є обов’язковою, адже обвинувачений К. вчинив кримінальне правопорушення у неповнолітньому віці. Суд першої інстанції, встановивши, що досудове слідство проведене без участі захисника, повинен був вирішити питання щодо відповідності обвинувального акта та даних реєстру, що доданий до нього, вимогам ст.291 КПК і надати оцінку, чи відповідає зміст та форма кримінального провадження загальним засадам кримінального провадження, зазначеним в ст.7 КПК, до яких, зокрема, відносяться законність і забезпечення права на захист.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.87 КПК істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод є порушення права особи на захист. Докази, отримані внаслідок істотного порушення прав й свобод людини, визнаються судом недопустимими, тому повернення обвинувального акта з цих підстав у порядку, передбаченому ст.291 КПК, не допускається.

Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано вирок Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 4.03.2015 щодо С. із призначенням нового розгляду у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону через те, що судом першої інстанції не були досліджені у судовому засіданні докази, на які є посилання у вироку. Разом із тим суд апеляційної інстанції в ухвалі вказує, що у разі підтвердження обсягу обвинувачення, пред’явленого С., та кваліфікації його діяння з урахуванням думки потерпілого доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо суворості призначеного йому покарання є необґрунтованими.

Такі вказівки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам ч.2 ст.416 КПК.

6. Дотримання суддями апеляційної інстанції встановлених ч.2 ст.415 КПК вимог щодо недопустимості вирішення наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону про кримінальну відповідальність та покарання

Скасовуючи судове рішення та призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону про кримінальну відповідальність та покарання.

Вказівки суду апеляційної інстанції у вигляді висновків і мотивів, з яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи, оскільки вони надані в межах компетенції та права суду вищого рівня.

Разом із тим суд апеляційної інстанції вправі давати вказівки лише в такій формі, щоб вони не вирішували наперед висновків суду першої інстанції.

Апеляційним судом Запорізької області скасовано вирок Василівського районного суду Запорізької області від 18.11.2014 щодо Б. та призначено новий судовий розгляд. В ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив, що обмежує вмотивування свого рішення лише викладеними висновками і за доводами апеляційних скарг не висловлюється щодо форми вини, мотивів і мети, способу, стадії вчинення, кількості епізодів злочинної діяльності, ролі кожного зі співучасників, характеру і ступеня тяжкості наслідків, що настали. При цьому апеляційний суд звернув увагу суду першої інстанції, що при новому розгляді у вироку необхідно зазначити про засудження особи, а не про ухвалення проти неї судового рішення; при визначенні частки суми застави, яку було внесено в інтересах Б., врахувати, що при задоволенні слідчим суддею клопотання слідчого про взяття Б. під варту умови застави, як запобіжного заходу, були порушені. У цій частині рішення суду про повернення заставодавцю суми застави належним чином не вмотивовано; з метою дотримання строків розгляду провадження при здійсненні розгляду дотриматися вимог кримінального процесуального закону, зокрема стст.323, 329, 330 КПК.

Вказівки суду апеляційної інстанції за змістом повинні бути такими, щоб могли не тільки забезпечити виправлення помилок, допущених судом першої інстанції, а й сприяти чіткому дотриманню принципів незалежності суддів та підкоренню їх лише закону, гарантованих Конституцією.

Обов’язковість вказівок апеляційного суду не означає, що вони можуть обмежувати право суду при новому судовому розгляді оцінювати докази за своїми внутрішніми переконаннями, що базуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження в сукупності, керуючись законом (ст.94 КПК).

Скасовуючи вироки з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, судові колегії в більшості проваджень у своїх ухвалах посилаються на виявлене порушення, яке зумовлює скасування оскаржуваного вироку, зазначають норму процесуального закону, якою передбачено таке порушення, і правові наслідки їх виявлення.

Апеляційним судом Харківської області скасовано вирок Дзержинського районного суду м.Харкова від 11.03.2014 щодо Т. Скасовуючи вирок із підстав, передбачених п.7 ч.2 ст.412 та ч.2 ст.415 КПК, апеляційна інстанція в мотивувальній частині ухвали зазначила: що стосується вимог апеляційної скарги прокурора про скасування вироку ще й у зв’язку з невідповідністю призначеного Т. покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного, то ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки положення ч.2 ст.415 КПК передбачають, що суд апеляційної інстанції, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, не має права вирішувати наперед питання, зокрема щодо застосування судом першої інстанції того чи іншого закону про кримінальну відповідальність (провадження №638/9754/14к).

Висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді, якщо вони надані в межах повноважень і не порушують заборону, встановлену ч.2 ст.415 КПК.

При проведенні узагальнення виявлено випадки неоднакового тлумачення суддями апеляційного суду норми ч.2 ст.416 та ч.2 ст.415 КПК.

Так, відповідно до ч.2 ст.415 КПК, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Апеляційним судом Запорізької області скасовано вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 27.01.2015 щодо П. із призначенням нового розгляду, оскільки в матеріалах провадження, на порушення вимог ст.316 КПК, відсутня ухвала про призначення його до судового розгляду, відсутні журнали судових засідань за 3.10 і 29.10.2014, а також за 19.12.2014, замість них в матеріалах провадження містяться довідки секретаря судового засідання про збій у роботі комплексу технічної фіксації «Оберіг». При цьому судова колегія відповідно до ч.2 ст.415 КПК не вдається до обговорення питань доведеності чи недоведеності обвинувачення, достовірності чи недостовірності доказів, переваг одних доказів над іншими тощо (провадження №335/6074/14-к).

Разом із цим згідно з ч.2 ст.416 КПК при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Погоджуючись із доводами апеляційної скарги прокурора або потерпілого про необхідність застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин або про призначення більш суворого покарання, апеляційний суд не має права визначати конкретну кваліфікацію злочину або визначати конкретне покарання при новому судовому розгляді, а лише може зазначити про порушення закону в частині кваліфікації діяння (погодитись з апеляційними доводами про неправильність кваліфікації) і зробити висновок про м’якість призначеного покарання.

Тобто, незважаючи на заборону при призначенні нового розгляду у суді першої інстанції вирішувати наперед питання про правильність кваліфікації дій обвинуваченого та законність призначення відповідного покарання (ч.2 ст.415 КПК), ч.2 ст.416 КПК вказує на необхідність висловлення в ухвалі позиції апеляційного суду при скасуванні вироку із призначенням нового судового розгляду щодо необхідності при новому судовому розгляді застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Ця норма КПК на практиці викликає неоднаковий підхід суддів до розгляду кримінальних проваджень в апеляційному порядку.

Так, в одних випадках, коли в апеляційних скаргах прокурора та/або потерпілого йдеться про необхідність посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин, скасовуючи вирок суду з підстав істотного порушення вимог КПК відповідно до ч.2 ст.412 КПК, судді викладають свою позицію з приводу поданих апеляційних скарг і вказують, що при новому розгляді при встановленні тих самих обставин та такого самого обсягу обвинувачення, тих саме даних про особу засудженого призначене покарання слід вважати м’яким або достатнім, що є правильним.

Так, Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 щодо П., оскільки обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо П. не відповідає вимогам ст.291 КПК. При цьому судом апеляційної інстанції в ухвалі зазначено, що у разі повторного судового розгляду при підтвердженні обвинувачення П. у тому ж обсязі призначене йому покарання у вигляді штрафу у мінімальному розмірі слід вважати надто м’яким, таким, що не відповідає ступеню тяжкості скоєного та особі обвинуваченого. Суду слід врахувати ставлення обвинуваченого до скоєного, те, що потерпіла є інвалідом, збиток їй не відшкодовано.

В інших випадках апеляційний суд не висловлює своя думки безпосередньо з приводу поданих апеляційних скарг (щодо кваліфікації та покарання), а зазначає лише про виявлені під час апеляційного розгляду істотні порушення вимог КПК, передбачені ч.2 ст.412, ч.1 ст.415 КПК, що не відповідає вимогам закону (ст.419 КПК), адже ухвала суду вказаної інстанції має містити відповіді на усі апеляційні доводи.

Апеляційним судом Херсонської області скасовано вирок Каланчацького районного суду Херсонської області від 4.12.2014, оскільки в матеріалах провадження відсутній технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції від 8.12.2014, що відповідно до п.7 ч.2 ст.412 та ст.415 КПК є безумовною підставою для скасування вироку і призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

При цьому в порядку ч.3 ст.415 КПК  колегія суддів не вирішує питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, застосування закону про кримінальну відповідальність та покарання, оскільки ці питання належить вирішити при новому розгляді судом першої інстанції, під час якого необхідно дотримуватися вимог стст.103, 107, 108, 343, 352, 370, 374 КПК, всебічно, повно дослідити всі зібрані у справі докази, в тому числі перевірити викладені в апеляційних скаргах доводи обвинуваченого в частині дотримання вимог ст.65 КК при призначенні йому покарання, потерпілих і прокурора щодо правильності виправдання обвинуваченого за ч.1 ст.289 КК, дати зібраним доказам належну юридичну оцінку з точки зору законності, належності, достатності, допустимості й постановити законне та обґрунтоване судове рішення (провадження №11-кп/791/198/15).

Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.11.2014. Судом апеляційної інстанції в ухвалі зазначено, що при новому розгляді кримінального провадження суду першої інстанції з дотриманням прав учасників кримінального провадження та вимог кримінального процесуального закону слід вирішити питання про відповідність обвинувального акта вимогам ст.291 КПК та детально перевірити доводи сторони захисту та обвинувачення, викладені в апеляціях, ухваливши у справі законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення.

При новому розгляді справи суду в разі визнання обвинуваченого винним слід призначити обвинуваченому покарання з дотриманням вимог стст.50 та 65 КК (провадження №185/10689/14-к).

Висновки

Проведений аналіз судової практики свідчить, що підставами для скасування як обвинувальних, так і виправдувальних вироків із призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції загалом є сукупність порушень кримінального процесуального закону, допущених при судовому розгляді кримінального провадження у місцевому суді.

Поширеною підставою для скасування вироків і ухвал суду першої інстанції з призначенням нового розгляду є ухвалення судового рішення незаконним складом суду.

У зв’язку з порушенням судами вимог щодо повного фіксування судового провадження було скасовано абсолютну більшість вироків та ухвал суду першої інстанції, оскільки у практиці судів апеляційної інстанції зазначена підстава тлумачиться широко, що призводить до скасування судового рішення не тільки за умови фізичної відсутності журналу та технічного носія, а й у випадках їх наявності, однак неповноти записів, що може виявитись у частковій відсутності запису судового засідання, неможливості його відтворення тощо.

Водночас обґрунтованою є практика суддів, які, надаючи оцінку відсутності технічного носія інформації, беруть до уваги такі обставини, як вплив зазначеного фактору на судовий розгляд. Це унеможливлює формальне скасування судових рішень у тих випадках, коли відсутність журналу чи технічного носія не перешкоджає реалізації завдань кримінального провадження.

Поодинокими є випадки скасування судового рішення через порушення правил підсудності. Разом із тим окремі помилки щодо застосування правил підсудності допускались при об’єднанні кримінальних проваджень.

Результати аналізу судової практики свідчать про те, що суди по-різному вирішують питання правових наслідків неявки обвинуваченого у підготовче судове засідання, а тому судам необхідно дотримуватись процесуальних вимог щодо участі обвинуваченого не тільки під час судового розгляду, а й під час усього судового провадження, у тому числі підготовчого судового засідання.

Судам слід мати на увазі, що положення КПК щодо обов’язкової участі захисника стосуються як безпосередньо судового розгляду, так і підготовчого судового засідання, тобто незабезпечення участі захисника у підготовчому судовому засіданні, коли його участь є обов’язковою, може бути підставою для скасування судових рішень, навіть якщо в подальшому захисник брав участь у судовому розгляді.

Поряд із забезпеченням участі захисника судам апеляційної інстанції відповідно до практики ЄСПЛ слід оцінювати ефективність захисту, забезпечення основних гарантій права на захист на усіх стадіях кримінального провадження.

Вимоги КПК щодо участі потерпілого в судовому засіданні стосуються усіх потерпілих, які беруть участь у кримінальному провадженні. Неналежне повідомлення хоча б одного з них є підставою для скасування судового рішення. У випадку наявності заяв потерпілого, згідно з якими він просить провести окремі судові засідання без його участі, недоцільно здійснювати на підставі цих заяв увесь судовий розгляд без участі потерпілого.

За результатами аналізу судової практики скасування вироку суду першої інстанції з призначення нового розгляду з підстав невідповідності обвинувального акта вимогам закону, недотримання меж судового розгляду слід визнати необґрунтованим. Це ж саме стосується процедури спрощеного провадження (ст.349 КПК).

Апеляційний суд відповідно до процесуального законодавства шляхом дослідження доказів може встановлювати й інші фактичні обставини, ніж у вироку суду першої інстанції. Таким чином, в першу чергу судам апеляційної інстанції слід використовувати процесуальні можливості самостійного виправлення відповідних недоліків, а відтак забезпечувати розгляд кримінального провадження, а не створювати умови для його повторного розгляду судом першої інстанції.

Аналіз практики свідчить про існування випадків скасування судових рішень з аналізованої підстави при неповноті судового розгляду і невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Така практика апеляційного суду не відповідає вимогам КПК, а відтак не може вважатись допустимою.

З метою зменшення кількості скасованих вироків та ухвал суду першої інстанції і скорочення часу розгляду провадження по суті з ухваленням законного і обґрунтованого судового рішення судам слід:

— чітко дотримуватись Інструкції про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання) та зобов’язати місцеві суди перед передачею кримінального провадження до апеляційного суду обов’язково проводити перевірку компакт-диска з робочою копією фонограми засідання місцевого суду на предмет його справності та наявності на ньому всіх записів проведених судових засідань, про що зазначати в супровідному листі. За відсутності технічного носія інформації, запису судового засідання чи у разі його неналежної якості судовим колегіям апеляційного суду слід запровадити практику витребування з місцевого суду дубліката робочої копії технічного носія інформації;

— забезпечити неухильне дотримання вимог кримінального процесуального закону щодо обов’язкової участі у підготовчому судовому засіданні обвинуваченого та належного повідомлення про час і місце розгляду провадження потерпілої особи. У випадку встановлення під час підготовчого засідання обставин, які зумовлюють обов’язкову участь у справі захисника, рекомендувати судам оголосити в даному судовому засіданні перерву і в подальшому провести підготовче засідання за обов’язкової участі захисника;

— ретельно перевіряти у підготовчому судовому засіданні відповідність обвинувального акта вимогам законодавства;

— звернути особливу увагу місцевих судів на відповідність ухвалених ними вироків вимогам ст.374 КПК, зокрема викладенню ними формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням доказів на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотивів неврахування окремих доказів, їх аналіз.