Ближе к защите

Как мера содержания в зале суда может повлиять на справедливость слушания

Недавно Старобельский районный суд Луганской области позволил обвиняемому во время заседаний находиться не в стеклянной кабине под охраной, а рядом со своими защитниками. При этом были учтены правовые позиции Европейского суда по правам человека. Рассмотрим, на чем основывались такие выводы ЕСПЧ и какие обстоятельства пребывания подсудимого в зале заседаний следует принимать во внимание национальным судам.

Заміна огорожі порушень не усуває

У справі «Ярослав Бєлоусов проти Росії» (рішення від 4.10.2016) Євросуд, крім іншого, вперше розглянув питання сумісності перебування підсудних у залі засідань у скляній кабіні з вимогами ст.3 («Заборона катування») і ст.6 («Право на справедливий суд») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Пославшись на попередню прецедентну практику, викладену у справах «Ходорковський проти Росії» та «Свинаренко і Сляднєв проти Росії» (2014 р.), ЄСПЛ висловив припущення, що скляні кабіни були призначені на заміну металевих кліток, проте обвинувачені, як і раніше, систематично розміщуються в металевих клітках та скляних кабінах, допоки перебувають під вартою (п.146).

Крім того, ЄСПЛ констатував, що перебування заявника в переповненій скляній кабіні становить порушення ст.3 конвенції. А тому «буде важко примирити поводження відповідача в ході судового розгляду, яке принижує гідність, із поняттям справедливого судового розгляду, беручи до уваги важливість рівності сторін, презумпції невинуватості й довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості, насамперед обвинуваченим» (п.126 рішення). Звідси випливає, що протягом перших двох місяців слухання у справі заявника були проведені з порушенням ст.6 конвенції.

Євросуд зазначив, що «розміщення підсудних за скляними перегородками або в скляних кабінах саме по собі не виключає елементу приниження, достатнього для досягнення мінімального рівня жорстокості, як у випадку з металевими клітками. Цей рівень може бути досягнутий, однак, якщо враховувати обставини в цілому, призведе до їх страждання або труднощів, інтенсивність яких перевищує неминучий рівень страждань, властивий триманню під вартою».

Далі констатується, що 10 обвинувачених перебували в скляній кабіні площею 5,4 м², тому не залишилося практично жодного місця між ними. Вони мали брати участь у судовому засіданні в цих умовах протягом кількох годин 3 дні на тиждень упродовж двох місяців. Крім того, судовий процес проти заявників набув значного резонансу в суспільстві, тому за його перебігом уважно стежили як національні, так і міжнародні ЗМІ, тож заявники постійно перебували під пильною увагою широкого загалу. Ці елементи стали достатніми для висновку про те, що умови в скляній кабіні принижують гідність, є поводженням на порушення ст.3 конвенції (що автоматично спричинило порушення ст.6).

ЄСПЛ з посиланням на рішення у справах «Де Куббер проти Бельгії» (1984 р.) та «Свинаренко і Сляднєв проти Росії» сказав, що «важко примирити приниження гідності заявника під час судових засідань з поняттям справедливого судового розгляду, беручи до уваги важливість рівності сторін, презумпції невинуватості й довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості, перш за все обвинуваченому». Що стосується їх подальшого тримання в скляній кабіні, то ЄСПЛ зазначає, що розташування двох кабін дозволило заявнику мати не менше  ніж 1,2 м² особистого простору, що дозволяє уникнути незручності та приниження переповненістю.

Незважаючи на те що в подальшому проблема переповненості скляної кабіни була вирішена, перешкоди на шляху участі підсудних у судовому процесі та надання їм правової допомоги залишалися. Таким чином, Суд розглянув питання, чи спричинило істотну шкоду справедливості судового засідання те, що заявник був поміщений у скляну кабіну в цей період, навіть незважаючи на відповідність такого розміщення вимогам ст.3 конвенції. У зв’язку із цим ЄСПЛ повторював, що міра тримання в залі суду може вплинути на справедливість слухання, гарантованого ст.6 конвенції, зокрема на можливість реалізації обвинуваченим права брати ефективну участь у розгляді його справи та отримувати практичну й ефективну правову допомогу (п.134 рішення у справі «Свинаренко і Сляднєв проти Росії»).

З посиланням на рішення у справі «Сахновський проти Росії» (2010 р.) підкреслювалося, що право обвинуваченого спілкуватися зі своїм адвокатом без ризику підслуховування третьою стороною є однією з основних вимог справедливого судового розгляду в демократичному суспільстві; в іншому випадку правова допомога втратить значну частину своєї корисності (пп.147—149).

Адвокат на відстані

У наведеному контексті практичний інтерес становить і правова позиція, яку Євросуд виклав у рішенні у справі «Сахновський проти Росії».

У 2001 році заявник був засуджений за вбивство до позбавлення волі. У 2002 р. Верховний суд РФ відхилив його скаргу. У 2007 р. Президія ВС РФ задовольнила його наглядову скаргу, скасувала касаційну ухвалу й повернула справу на новий розгляд, установивши, що право заявника на правову допомогу було порушено на касаційній стадії.

Під час нового розгляду касаційної скарги заявник брав участь у засіданні за допомогою відеозв’язку, перебуваючи в ізоляторі, оскільки ВС РФ відхилив його клопотання про особисту участь. До початку засідання йому представили нового адвоката за призначенням, котрий був присутній в залі суду. Їм було відведено 15 хв. конфіденційної бесіди за допомогою відеозв’язку.

Заявник спробував відмовитися від допомоги цього захисника на тій підставі, що ніколи не зустрічався з нею особисто. ВС РФ відхилив цю відмову як нерозумну, зазначивши, що заявник не просив призначити нового захисника або дозволити йому залучити захисника самостійно. Окремою ухвалою ВС РФ відмовив у прийнятті нової касаційної скарги заявника й вирішив розглянути його позицію на підставі доводів, поданих колишнім захисником на попередньому засіданні суду касаційної інстанції у 2002 р. У той же день ВС РФ розглянув скаргу по суті й залишив вирок, постановлений 2001 р., без змін.

Щодо відмови від правової допомоги, то у 2007 р. заявник висловив невдоволення тим, як ВС РФ організував її надання для нього й відмовився від послуг щойно призначеного адвоката. Дійсно, він не просив призначити йому іншого захисника або відкласти засідання, але з урахуванням того, що чоловік не мав юридичної освіти, від нього не можна було очікувати висунення конкретних правових вимог. Відповідно, на думку ЄСПЛ, невчинення ним цих дій не може розглядатись як відмова від юридичної допомоги.

Разом з тим Суд у цій справі розглянув і питання ефективності правової допомоги. Очевидно, що для влади справа була досить складною, а тому потребувала допомоги професійного адвоката. Хоча новопризначений захисник був кваліфікованим і, на перший погляд, готовим для надання допомоги, ці фактори не мали вирішального значення. Заявник мав можливість спілкування з адвокатом протягом тільки 15 хв., одразу після початку засідання. З урахуванням складності й серйозності справи можна зробити висновок, що відведеного часу було явно недостатньо для обговорення, аби переконатися в тому, що знання захисником справи та правова позиція є прийнятними. Крім того, сумнівним видається те, що спілкування за допомогою відеозв’язку забезпечувало необхідну конфіденційність. Заявник мав використовувати систему відеоконференції, що встановлена й обслуговується державою. Він міг відчувати незручність при обговоренні справи із захисником.

Держава-відповідач роз’яснила, з якої причини інші способи організації правової допомоги були неможливі. Дійсно, етапування заявника до Москви для зустрічі з адвокатом уявлялося тривалим і досить витратним заходом. З огляду на особливу значущість ефективної правової допомоги ЄСПЛ повинен був розглянути питання про те, чи вжила держава-відповідач у зв’язку із цією конкретною перешкодою заходів, які достатньою мірою компенсували б обмеження прав заявника.

У рішенні зауважено, що ніщо не перешкоджало владі організувати хоча б телефонну розмову заявника з його захисником до початку засідання. Можна також було призначити захисника з міста, де тримали заявника. Такий адвокат міг би відвідати підсудного в ізоляторі й перебувати з ним під час засідання.

Крім того, неясно, чому ВС РФ не доручив представляти інтереси заявника адвокатові, який вже захищав його в суді першої інстанції та склав первісну касаційну скаргу. Нарешті, ВС РФ міг відкласти засідання за своєю ініціативою, щоб надати заявнику достатньо часу для обговорення справи з новим захисником.

Із цього висновується, що заходи, вжиті ВС РФ, були недостатніми й не забезпечили ефективної правової допомоги під час другого розгляду справи судом касаційної інстанції. Відповідно, другий розгляд не усунув недоліків першого: ні у 2002, ні у 2007 р. заявник не зміг скористатися ефективною правовою допомогою, що в кінцевому рахунку призвело до порушення ст.6 конвенції.

Міркування безпеки

Повертаючись до «справи Я.Бєлоусова», ЄСПЛ з посиланням на п.131 рішення у справі «Рамішвілі та Кохреїдзе проти Грузії» (2009 р.) зазначив, що слід брати до уваги й міркування безпеки, особливо в резонансних і делікатних справах. Наголошувалося на важливості того, що безпека в залі є умовою справедливого судового розгляду. Однак з огляду на значення, яке надається правам захисту, будь-які заходи, що обмежують участь обвинуваченого під час судового розгляду або накладають обмеження на нього чи його відносини з адвокатами, повинні бути застосовані, тільки доки це необхідно, і мають бути пропорційні ризикам у кожному конкретному випадку (також див. п.58 рішення у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів» (1997 р.) і п.102 рішення у справі «Сахновський проти Росії»).

До речі, саме в п.58 рішення у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів» ЄСПЛ узяв до уваги те значення, яке має в демократичному суспільстві право на справедливе правосуддя, і сказав: будь-які заходи, що обмежують права захисту, повинні бути зумовлені суворою необхідністю. Якщо заходу, який має, так би мовити, менш обмежувальний характер, буде достатньо, то саме він і повинен бути застосований.

Натомість у «справі Я.Бєлоусова» заявник і його односправники були відокремлені від решти зали склом, фізичним бар’єром, який певною мірою обмежував їхні можливості безпосередню брати участь у судовому засіданні. Крім того, таке розташування унеможливило конфіденційні контакти з адвокатом, з яким заявник міг говорити лише через мікрофон і в безпосередній близькості від поліцейських охоронців. Крім того, кабіна не була обладнана належним чином, щоб дозволити заявникові працювати з документами або робити нотатки (див. пп.150—151).

ЄСПЛ уважає, що національні суди — у кращому становищі порівняно з ним, аби обирати найбільш відповідну систему безпеки для конкретного випадку, беручи при цьому до уваги інтереси правосуддя, право на справедливий суд і презумпцію невинуватості. Вони повинні одночасно забезпечити права обвинуваченого ефективно брати участь у розгляді справи та отримувати практичну й ефективну правову допомогу.

У цьому випадку використання заходів безпеки не виправдано будь-якими конкретними загрозами безпеці або питаннями забезпечення порядку в залі суду, але було рутинною справою.

Як випливає з матеріалів, наданих сторонами, суд першої інстанції не мав права ухвалити рішення про розміщення заявників поза кабіною, хоча це могло б змінити зал суду на інший, з великою кількістю місць. Суд першої інстанції, схоже, не визнав впливу цих механізмів на право заявника на захист і не вжив жодних заходів для компенсації цих обмежень.

Такі обставини переважали протягом усього часу слухання справи в суді першої інстанції, яке тривало понад 8 місяців, що негативно позначилося на справедливості розгляду в цілому. Звідси випливає, що під час слухання справи в суді першої інстанції права заявника на ефективну участь у розгляді та на отримання практичної та ефективної правової допомоги були обмежені. Ці обмеження не були ні необхідними, ні пропорційним. А тому ЄСПЛ дійшов висновку, що розгляд судом кримінальної справа проти заявника проведений з порушенням §1 та пп.«b» і «с» §3 ст.6 конвенції.

***

Насамкінець зауважимо, що рішення у «справі Я.Бєлоусова» ухвалено палатою Євросуду. За інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті ЄСПЛ, Росія звернулася з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати. Проте на момент публікації цієї статті Велика палата ще не вирішила питання щодо такого клопотання. Тобто наразі рішення в цій справі не стало остаточним.