С какими рисками сталкиваются клиенты финансовых учреждений при заключении договоров?
Недостаточное владение пользователями информации о финансовых услугах, которые им предоставляют, может в дальнейшем привести к невозможности защиты нарушенных прав в суде. Обобщения по этому вопросу подготовил Апелляционный суд Черниговской области.
Скарг більшає
Відповідно до ч.4 ст.42 Конституції «держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт». Розгляд зазначеної категорії справ здійснюють суди загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства. Право подати позовну заяву мають споживачі, які використовують або мають намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб.
У період фінансової кризи питання захисту прав користувачів фінансових послуг в Україні є особливо актуальним, про що свідчить значне зростання кількості справ за позовами таких осіб у 2013—2015 роках.
У зв’язку з неоднаковою судовою практикою при вирішенні спорів про фінансові послуги Конституційний Суд у рішенні від 10.11.2011 у справі №15-рп/2011 роз’яснив: положення пп.22, 23 ст.1, ст.11 закону «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем і позичальником за договором про надання споживчого кредиту, котрі виникають під час як укладення, так і виконання такого договору.
Безперспективні спори
Незважаючи на законодавче закріплення прав користувачів фінансових послуг, в Україні не повною мірою дотримується, наприклад, право на достовірну інформацію про послугу та умови договору. Громадяни не мають ані достатньої інформації про фінансові послуги, які їм надають, ані необхідних знань, щоб зрозуміти їх суть. Люди не завжди здатні оцінити рівень ризиків і можливі наслідки набуття додаткових фінансових зобов’язань та порівняти умови надання послуг, що пропонуються різними установами.
Практика розгляду справ зазначеної категорії свідчить про те, що захист прав користувачів фінансових послуг у суді видається для них складною та, як правило, безперспективною процедурою, оскільки в переважній більшості випадків позовні вимоги залишаються без задоволення. Як приклад можна навести цивільну справу Новозаводського районного суду м.Чернігова за позовом Р.Р. до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки.
Звернувшись до суду, позивачі посилалися на те, що 17.07.2006 з банком було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту в сумі $22500 для придбання у власність житлового будинку, що на той момент було еквівалентно 113625 грн. за офіційним курсом Національного банку. Громадяни стверджували, що кредитний договір суперечить приписам законодавства, оскільки містить несправедливі умови для них та укладений із застосуванням відповідачем нечесної підприємницької практики. Крім того, у позові зазначено, що позикодавець порушив принцип рівності сторін договору. Його умовами на позичальника було покладено обов’язок укласти договір страхування предмета іпотеки лише в акредитованій відповідачем страховій компанії, що, на думку позивачів, є несправедливими умовами.
Крім зазначеного, стверджувалося, що п.3.3 кредитного договору передбачено нарахування відсотків за користування коштами, виходячи з 360 календарних днів, а не 365, що ввело позичальника в оману, оскільки фактично ставка за користування кредитом виявилася більшою, ніж передбачено умовами угоди.
Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 2.07.2015 позовні вимоги задоволено. Суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір не містить детального розпису загальної вартості кредиту, що негативно вплинуло на права споживача як під час укладення угоди, так і під час її виконання.
Зазначене рішення Апеляційний суд Чернігівської області скасував і постановив нове, яким позивачам було відмовлено в задоволенні вимог. Зазначено, що відсутність у кредитному договорі суми орієнтовної сукупної вартості кредиту жодним чином не вплинуло на свідомий вибір Р.Р. при вирішенні питання про укладення цієї угоди. Тому відсутні підстави вважати, що підприємницька практика відповідача є такою, що ввела споживача в оману. Твердження позивачів про несправедливість умов договору щодо покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти та про необхідність на цій підставі визнати договір недійсним визнано помилковими, оскільки відповідно до п.3 ст.3 та ст.627 ЦК сторони є вільними в укладенні договорів і визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.12.2015 рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22.09.2015 залишено без змін.
Переважну кількість цивільних справ, що надійшли для узагальнення, суди Чернігівської області розглянули з урахуванням наведених позицій.
Відсутність індивідуальної ліцензії
В окремих цивільних справах громадяни при зверненні з позовами зазначали як одну з підстав для їх задоволення надання кредиту в іноземній валюті за відсутності в банку індивідуальної ліцензії на здійснення таких операцій.
Приміром, у цивільній справі Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області за позовом О. проти ПАТ «Укрсиббанк» вимогу про визнання кредитного договору недійсним було заявлено через відсутність у банку індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 22.05.2015 у задоволенні позовних вимог О. було відмовлено, а ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 9.07.2015 вказане рішення залишено без змін.
Суди дійшли висновку, що використання іноземної валюти, а також відповідних платіжних документів при здійсненні розрахунків на території України за вказаними зобов’язаннями допускається з огляду на положення стст.192, 533 ЦК, ст.5 декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 №15-93, Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою КМ від 14.10.2004 №483, за змістом яких надання кредиту в іноземній валюті станом на 2007 рік за наявності в банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є правомірним.
Надання неоднозначної інформації
В стст.18 і 19 закону «Про захист прав споживачів» передбачені підстави для визнання договору недійсним: укладення його на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Поняття «нечесна підприємницька практика» означає будь-яку діяльність або бездіяльність суб’єкта господарювання, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям і впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.
Згідно з п.2 ч.1 ст.19, ч.2 ст.19 закону «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика може бути такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається в нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Аналіз справ, які надійшли для узагальнення, дає підстави для висновку про те, що в їх переважній більшості позивачі, користуючись правовим інструментарієм, наведеним вище, посилалися на порушення банками зазначених правових норм, не згадуючи про порушення конкретних прав позивачів у зв’язку з недотриманням вимог законодавства при укладенні договорів та про наявність причинно-наслідкового зв’язку між зазначеними обставинами.
Апеляційний суд Чернігівської області 14.05.2015 скасував рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 8.12.2014 про задоволення позовних вимог у цивільній справі за позовом Ш.Ш. проти ПАТ «Укрсиббанк» про захист прав споживачів і визнання договорів недійсними. Обґрунтовуючи своє рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з аналізу умов договору та графіка платежів. Одночасно не дав належної оцінки тій обставині, чи призвели наявні порушення при укладенні договору до порушення прав позивачів.
Натомість апеляційний суд з’ясував, що банк у письмовій формі надав позивачу вичерпну інформацію про умови кредитування в іноземній валюті, попередив про валютні ризики під час виконання зобов’язань, покладених на позичальника, зробив розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки. Наведеними обставинами повністю спростовується висновок суду першої інстанції про відсутність у договорі орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг, детального розпису загальної вартості кредиту, встановлення жорстких обов’язків позивача та бланкетного характеру зобов’язання надавача банківських послуг, дискримінаційних умов зміни відсоткової ставки, що призвело до порушення прав користувача банківської послуги.
Апеляційний суд виходив з того, що відповідно до положень стст.15, 16 ЦК, стст.1, 3 ЦПК в порядку цивільного судочинства підлягає захисту порушене право, а тому під час розгляду справи в суді слід доводити не лише факт порушення норм матеріального права, а й порушення прав позивача.
Положення ст.18 закону «Про захист прав споживачів» для визнання умов договору несправедливими, а відповідно, недійсними також передбачають сукупність таких ознак, як: порушення принципу добросовісності, істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків сторін, завдання шкоди споживачеві. Положення наведеної норми закону «Про захист прав споживачів» узгоджуються з положеннями стст.15, 16 ЦК, стст.1, 3 ЦПК щодо необхідності доведення порушення прав споживача та встановлення причинно-наслідкового зв’язку з недотриманням вимог законодавства під час укладення договору.
Застосування судами області положень стст.11, 19 закону «Про захист прав споживачів» про визнання недійсними договорів споживчого кредитування, укладених із застосуванням нечесної підприємницької практики, можна навести в цивільній справі за позовом Б.Н. до ПАТ «Омега банк», ПАТ «Дельта банк» про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки.
Звернувшись до суду, позивачі посилалися на те, що пп.1.3, 6.1.2 кредитного договору для позивача Н. було встановлено дискримінаційні правила зміни відсоткової ставки, оскільки вони передбачають таку зміну в разі зміни економічних умов і вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу. Таке формулювання умов договору, на думку позивачів, уводить позичальника в оману, дає банку можливість визначати та змінювати розмір відсоткової ставки на власний розсуд, а тому на підставі стст.11, 19 закону «Про захист прав споживачів» договір підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики.
Апеляційний суд Чернігівської області 2.10.2015 скасував рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 27.05.2015 про задоволення позову та ухвалив нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив. Апеляційна інстанція виходила з того, що приписами п.2 ч.1 ст.19 закону «Про захист прав споживачів» до нечесної підприємницької практики віднесено будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману, встановлено заборону на неї.
З’ясовано, що кредитним договором була встановлена зі згоди сторін можливість зміни відсоткової ставки в бік збільшення в разі зміни економічних умов та вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу. Однак позивачі не надали суду доказів про фактичне підвищення відсоткової ставки за користування кредитними коштами без погодження з позичальником та про порушення його прав через збільшення обсягу його зобов’язань, як того вимагають положення стст.57, 58 ЦПК.
Зміна курсу
Суди області розглядали спори за участю користувачів послуг та фінансових установ небанківського сектору. Як приклад слід навести справу Деснянського районного суду м.Чернігова за позовом Є. проти ТОВ «Порше мобіліті» про визнання недійсним п.1.3.1 загальних умов кредитування, графіка погашення кредиту, кредитного договору №*, договору застави транспортного засобу. Позивач мотивував свої вимоги тим, що 25.02.2013 між ним та названим ТОВ укладено договір про надання споживчого кредиту для придбання автомобіля в сумі 92929,89 грн. під 9% річних та додатковий кредит для оплати страхових платежів у сумі 27971,35 грн. з тією ж платою за користування.
У зв’язку з визначенням у договорі та його складових еквівалента зобов’язань в іноземній валюті розмір щомісячних платежів позивачеві обраховувався, виходячи з курсу долара США, що призвело до істотного збільшення щомісячних виплат позивача за кредитним договором та свідчило про порушення його прав як споживача.
Рішенням районного суду в задоволенні позовних вимог Є. відмовлено.
Апеляційний суд скасував зазначене рішення та ухвалив нове — про визнання недійсним договору в частині визначення грошового еквівалента суми кредиту та суми додаткового кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за договором за відповідним обмінним курсом, що застосовував до еквівалента суми кредиту в доларах США, визнано недійсним графік погашення кредиту та п.1.3.1 додатку до угоди під заголовком «Загальні умови кредитування».
Друга інстанція виходила з того, що внаслідок дії положень чч.1, 5 ст.11, чч.2, 4, 5 ст.18 закону «Про захист прав споживачів», чч.1, 3 ст.203, ч.1 ст.215, стст.1054, 10561 ЦК позовні вимоги підлягають задоволенню. Позивач мав статус слабкої сторони, у договір споживчого кредитування, всупереч принципу добросовісності, відповідач включив умови про визначення грошового еквівалента суми кредиту та суми додаткового кредиту, які позивачеві було надано в гривнях, в іноземній валюті, тоді як приписами абз.3 ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» з 2011 року надання споживчих кредитів у валюті на території України заборонено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.12.2015 рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24.06.2015 скасовано, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 6.05.2015 залишено в силі. ВСС наголосив, що визначення в договорі еквівалента зобов’язання в іноземній валюті відповідає вимогам ст.533 ЦК, однак при цьому сплата за таким зобов’язанням має здійснюватись у гривнях за офіційним курсом НБУ на дату оплати.
При прийнятті позовних заяв у справах зазначеної категорії суди області надавали позивачам пільги щодо сплати судового збору відповідно до норм ст.22 закону «Про захист прав споживачів», оскільки ст.5 закону «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку таких пільг.
Укладаючи кредитний договір, громадяни мають уважніше вивчати його умови, щоб уникнути подальших ризиків.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!