Уличная регуляция

Пытаясь расширить права митингующих, нардепы оставляют место для ограничений

В парламенте зарегистрированы два проекта, направленные на регулирование мирных собраний. На первый взгляд, они содержат разные подходы. Однако их объединяет наличие замечаний Венецианской комиссии, а также возможность применения властных полномочий для ограничения прав граждан.

Давно чекаємо

Закон, що регулюватиме мирні зібрання, — один з тих, якого в нашій країні чекають, мабуть, найдовше. Їх проведення гарантується п.1 ст.39 Конституції, який передбачає, що «громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування». Разом з тим організація таких зібрань детально не прописана.

Як відзначають у Європейській комісії «За демократію через право», досі в Україні не було прийнято жодного акта, що регулює проведення зборів. Так само не було внесено ніяких поправок до чинного законодавства з метою встановлення чітких рамок для таких ситуацій.

Натомість у 1991 р. Верховна Рада прийняла постанову про тимчасове застосування деяких законодавчих актів Радянського Союзу, яка визначала: до того, як в Україні будуть прийняті закони, для регулювання відповідних відносин застосовуватиметься законодавство СРСР. Як наслідок, деякі аспекти права на свободу зібрань регулюються указом президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зібрань, мітингів, вуличних походів і демонстрацій у СРСР», ухваленим ще в 1988 р.

Два проекти

Для того щоб нарешті усунути цю проблему, парламентарі підготували відразу 2 документи, спрямовані на регулювання мирних зібрань (законопроекти №№3587 і 3587-1). Обидва акти внесли групи народних обранців, у кожній з яких є представники як провладних, так і опозиційних фракцій.

У проекті №3587 автори пропонують установити, що організатором мирного зібрання може бути фізична особа, яка є громадянином України, іноземцем або особою без громадянства, юридична особа, а також громадське об’єднання.

Окремо народні депутати визначають, що організатори зібрання мають право без спеціального дозволу встановлювати намети, сцени та інші тимчасові споруди. Але лише якщо вони не перешкоджають руху транспорту і не перекривають доступ до будівель.

Також передбачається, що про намір провести мирне зібрання організатор письмово повідомлятиме відповідний орган виконавчої влади або місцевого самоврядування не пізніше як за 48 год. до його початку.

Визначено і випадки обмеження реалізації права, зокрема, якщо мета зібрання — ліквідація незалежності України, зміна конституційного ладу, територіальних меж чи перешкоджання діяльності Збройних сил. А також якщо є реальна небезпека застосування сили учасниками заходу.

Окремо прописано, що не можуть бути підставами для обмеження чисельність учасників, одночасне проведення іншого мітингу чи будь-якого масового заходу.

Отже, цей документ залишає чинними багато правил організації мирних зібрань. Разом з тим у проекті №3587-1 пропонується більш радикальний підхід. Зокрема, в ньому визначено, що орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повідомлятимуть про проведення зібрання тільки в тому випадку, якщо його організатор вважатиме за необхідне «забезпечити безпеку учасників зібрання». Інакше кажучи, на власний розсуд.

Проте в цьому проекті передбачено випадки обмеження свободи мирних зібрань. Але лише якщо це «необхідно в демократичному суспільстві». І хоча в акті визначено, що «заборона проведення зібрання застосовується як винятковий захід — у разі неможливості досягнути законних цілей обмеження в інший спосіб», фактично підстави для недопущення проведення мітингу існують і можуть трактуватись по-різному.

Стороння експертиза

Проаналізувавши документи, експерти Венеціанської комісії висловили зауваження до обох. Так, вони вказали, що проект №3587 містить вимогу про те, що органи влади слід повідомляти про «цілі зібрання». Однак «венеціанці» переконані, що таку норму варто прибрати. Також вони наголошують, що негативні наслідки для реалізації права на свободу мирних зібрань може мати неправильна інформація в повідомленні про кількість учасників і тривалість зібрання. А цього допустити теж не можна.

Ще один ризик, на який іде законодавець, — передбачення можливості «спонтанного зібрання». Разом з тим, уважають фахівці, якщо й давати зелене світло такому варіанту мітингів, то слід максимально чітко пояснити, чим він відрізняється від інших. Адже може виникнути ситуація, коли учасники вважатимуть свій захід спонтанним, а правоохоронці та органи влади дотримуватимуться протилежної думки. І це може спричинити конфлікт.

Водночас проекту №3587-1 «перепало» за надмірне спрощення процедури мирних зібрань. А саме — за можливість їх проведення взагалі без повідомлення «належних інституцій». «Необов’язковий характер повідомлення суперечить ст.39 Конституції, яка вимагає попереднього повідомлення про проведення зборів», — нагадали у Венеціанській комісії. Тому, за словами експертів, якщо автори ініціативи наполягатимуть саме на такому формулюванні, вони мають потурбуватись і про внесення змін до Основного Закону.

До того ж, нагадують «венеціанці», мета повідомлення полягає в тому, щоб дозволити державі вжити заходів для забезпечення свободи зібрань та охорони громадського порядку. «Навіть якщо зібрання з великою кількістю учасників не викликає питань безпеки, воно все ще може спричинити порушення правил дорожнього руху та прав інших осіб, котрі можуть зажадати вжиття заходів для визначення альтернативних маршрутів», — ідеться у висновку. До того ж, наголошують експерти, незрозуміло, хто дбатиме про необхідність повідомлення заради «забезпечення безпеки учасників».

Є застереження до ініціатив і у вітчизняних фахівців. Скажімо, правозахисник Михайло Лебідь звертає увагу на загрозу узаконення силового розгону мітингів. Так, відповідно до проекту №3587 правоохоронці отримають можливість визначити, що зібрання «втратило мирний характер», і назвати термін, упродовж якого учасники акції мають розійтись. Якщо ж громадяни відмовляться виконувати таке розпорядження — силовики зможуть розігнати мітинг. А також затримувати протестувальників.

Складається враження, що автори документа, хоча й намагалися розширити права громадян на участь у мирних зібраннях, залишили представникам влади «чорний хід» для припинення таких заходів. Можливо, вони побоюються мітингів сепаратистського характеру, блокування військових частин під час бойових та інших подібних дій. Разом з тим у можновладців не будуть зв’язані руки в питаннях обмеження протестів. Надто багато залежатиме від людського фактору: було б бажання, а порушення і підстави для заборони знайдуться.