Недобросовестный поставщик

Когда первичные документы не годятся как отчетные, - позиция ВСУ

Первичные документы, выданные контрагентом, деятельность которого имела признаки фиктивного предпринимательства, не могут считаться должным образом оформленными отчетными документами. Такой вывод сделал ВСУ в постановлении №826/14268/14, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

14 червня 2016 року м.Київ №826/14268/14

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — МАРИНЧЕНКА В.Л.,
суддів: ВОЛКОВА О.Ф., ГРИЦІВА М.І., КОРОТКИХ О.А., КРИВЕНДИ О.В., ПАНТАЛІЄНКА П.В., САМСІНА І.Л., ТЕРЛЕЦЬКОГО О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФМВ «Фарфор-Фаянс» до державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління ДФС в м.Києві (правонаступник державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року товариство звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 1.09.2014 №№* та **, якими йому донараховано грошові зобов’язання з податку на додану вартість за період із жовтня 2012 до грудня 2013 року в сумі 8240862 грн. (5493905 грн. — основний платіж, 2746957 грн. — штрафні (фінансові) санкції) та податку на прибуток підприємств за IV квартал 2012 року та за 2013 рік у сумі 6707541 грн. (5366033 грн. — основний платіж, 1341508 грн. — штрафні (фінансові) санкції).

Оскаржувані рішення ДПІ прийняла на підставі акта від 8.08.2014 №1290/22-13/33501398 про результати перевірки товариства, в якому вказано на порушення останнім п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.6 ст.198 та п.200.1 ст.200 Податкового кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) унаслідок формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, на підставі первинних документів, виданих від імені ТОВ «Торенія», засновник і директор якого в ході досудового розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом ухилення від сплати податків та фіктивного підприємництва, тобто створення суб’єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, повідомив про свою непричетність до створення та діяльності цього товариства.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 20.10.2014 в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 27.01.2015 рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 29.09.2015 рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення, касаційний суд дійшов висновку про дотримання товариством визначених законом умов для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, з огляду на підтвердження фактичної поставки товару належно оформленими первинними документами, зокрема виданими ТОВ «Торенія».

Погодився суд касаційної інстанції і з висновком апеляційного суду про те, що навіть установлення факту взаємовідносин товариства з фіктивним суб’єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності в діяльності позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних відносин законодавства не ставили в залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності його контрагента і невиконання останнім податкових зобов’язань тягне настання відповідальності лише для нього та не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб’єкта господарювання.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції в подібних правовідносинах ст.9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХIV, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, пп.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, пп.201.1, 201.10 ст.201 ПК, просить скасувати ухвалені у справі судами касаційної та апеляційної інстанцій рішення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.10.2014 залишити в силі.

На обгрунтування заяви додано ухвали ВАС від 26.03.2014 (№К/9991/26540/11), 14.04.2011 (№К/20475/08), 1.09.2011 (№К-29003/09), 15.08.2013 (№К/9991/4596/12), 6.04.2016 (№К/800/41082/13), 16.02.2016 (№К/800/55597/14) та постанову цього суду від 21.10.2015 (№К/800/24885/14), в яких суд касаційної інстанції вказав на недотримання суб’єктами господарювання визначених законом №996-ХIV та законами «Про оподаткування прибутку підприємств» і «Про податок на додану вартість» умов для формування валових витрат і податкового кредиту, оскільки рішеннями в кримінальних справах було встановлено фіктивність контрагентів, тому видані від імені останніх первинні документи не можуть підтверджувати фактичне здійснення господарських операцій, а отже, й бути підставою для віднесення певних сум до валових витрат і податкового кредиту.

Заслухавши представників ДПІ й товариства, перевіривши наведені в заяві та запереченнях на неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви з огляду на нижченаведене.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст.44 ПК. Так, згідно з положеннями п.44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає закон №996-ХIV.

Згідно із чч.1 та 2 ст.9 закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату й місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції та при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Наведене кореспондує з положеннями ст.201 ПК, п.201.1 якої передбачає, що платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу складену за вибором покупця (отримувача) в один із установлених цією статтею способів податкову накладну, підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову й митну політику (п.201.2 ст.201 ПК).

На виконання зазначеної норми ПК Міністерство фінансів наказом від 1.11.2011 №1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах).

Згідно з п.1 порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Податкова накладна вважається недійсною в разі її заповнення іншою особою, ніж та, яка зазначена в цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими в п.16 порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку — продавця.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, котрі підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розд.II цього кодексу.

При цьому відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього кодексу.

Вказуючи на правомірність оскаржуваних рішень ДПІ про донарахування товариству податкових зобов’язань, суд першої інстанції виходив із того, що в ході кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 та ч.2 ст.205 Кримінального кодексу, засновник і директор ТОВ «Торенія» Особа 1, від імені якого підписані видані цим товариством позивачу первинні документи, заперечив свою участь у діяльності ТОВ «Торенія», а отже, й у підписанні будь-яких первинних документів.

Згідно з ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 26.08.2014 Особа 1 звільнений від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК, а саме — створення суб’єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, у зв’язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав.

Зазначені обставини, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВС, дають підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування товариством податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність котрого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть уважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених п.138.1 ст.138 ПК витрат є безпідставними.

Отже, висновки судів касаційної та апеляційної інстанцій про дотримання товариством визначених законом умов для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, грунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Тому відповідно до пп.«б» п.2 ч.2 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства ухвала ВАС від 29.09.2015 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 підлягають скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.10.2014 — залишенню в силі.

Відповідно до ст.8 закону «Про судовий збір» від 8.07.2011 №3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довший ніж до ухвалення судового рішення у справі.

За клопотанням ДПІ ухвалою ВС від 29.04.2016 заявнику відстрочено сплату судового збору за подання заяви про перегляд судових рішень ВС до розгляду справи Верховним Судом по суті.

За правилами ч.1 ст.98 КАС, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Керуючись ч.2 ст.88, ч.1 ст.98 та стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ДПІ в Шевченківському районі ГУ ДФС в м.Києві задовольнити.

Ухвалу ВАС від 29.09.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 скасувати, постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 20.10.2014 залишити в силі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві судовий збір за подання заяви про перегляд судових рішень ВС у розмірі 6333 грн. 60 коп. до спеціального фонду державного бюджету.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.