Реалии виртуального бумажника

Судебная перспектива спора относительно электронных денег сомнительна. Ситуация может измениться через пару лет

Электронные деньги давно приобрели большую популярность в мире. Это удобный инструмент для оплаты товаров, работ, услуг через мировую сеть, а объемы интернет-торговли постоянно растут. Украина в этом вопросе пока плетется в хвосте. И проблема в значительной мере заключается в недостаточной законодательной регуляции соответствующих отношений. Ситуацию могут исправить уже до 2019 года. Впрочем, не из-за пылкого желания действующей власти, а из-за обязательства Украины в рамках соглашения об ассоциации с Евросоюзом.

Споживач не захищений

Восени минулого року набув чинності закон «Про електронну комерцію» (від 3.09.2015 №675-VIII). Він, зокрема, передбачає, що розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися й з використанням електронних грошей. Однак поняття «електронні гроші» чітко не визначене в законодавстві, що породжує неоднозначне його трактування. Відповідно до положення «Про електронні гроші в Україні», затвердженого постановою правління Нацбанку від 4.11.2010 №481, вони є «грошовими зобов’язаннями емітента, якими можуть розраховуватись інші суб’єкти». При цьому право випускати такий платіжний засіб мають виключно банки.

Наразі причинами, що гальмують популяризацію в Україні електронних грошей, а отже, й електронну комерцію, можна назвати обмежене коло їх емітентів, недостатнє правове визначення цього платіжного інструмента, прогалини в законодавстві щодо обігу електронних грошей, зокрема в Податковому кодексі, тощо. Та чи не найважливіша перешкода — недостатня захищеність споживачів послуг, які придбавають товар за електронні кошти.

На це, зокрема, звернула увагу старший радник з юридичних питань ПрАТ «Київстар» Ганна Савченко під час відкритої дискусії «Тенденції та проблеми розвитку ринку електронних грошей в Україні». Її організували спільно комітети Асоціації правників України з банківського, фінансового та страхового права і з питань телекомунікацій, інформаційних технологій та Інтернету. Так, Г.Савченко зауважила, що в цій ситуації слід з’ясувати, наскільки захищені права споживача, якщо договір купівлі-продажу укладається з використанням електронних грошей. А також чи можна в подальшому змінити таку угоду, яким чином гарантувати її виконання в повному обсязі тощо. А головне — слід звернути увагу на доказову базу в разі оскарження таких угод у судовому порядку.

З другого боку, експерт відзначила, що використання електронних грошей ставить питання про ризики використання цього інструмента для легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Адже власник електрон-ного гаманця анонімний і, скажімо, формально може збирати до нього по 1 грн., а в підсумку мати багатомільйонну суму.

Позов до аноніма

Зокрема, учасників дискусії цікавило питання: які перспективи отримання судового рішення про відновлення прав особи, яку ошукали з використанням електронних грошей?

Одна з проблем полягає в анонімності електронного гаманця: його можна зареєструвати на номер телефону, електронну адресу тощо. Отже, в разі звернення до суду невідомо, кому пред’являти позов. З другого боку, відповідач може заявити, що не використовував свого номера чи e-mail для укладання угоди в електронній формі, мовляв, його зламали, скористалися без відома власника тощо.

Керівник юридичного управління Global Money Оксана Пранципал уважає, що насправді питання з приводу анонімності спірне. Адже законодавство не містить вимоги щодо ідентифікації користувача гаманця, але й не забороняє такої ідентифікації. «Тобто якщо користувач хоче себе якимось чином персоніфікувати, він може це зробити, надавши якісь дані», — пояснила вона. Крім того, додала, що в системі завжди є якісь відомості про користувача: номер мобільного телефону, електронна пошта, набір цифр, алгоритм і т.ін.

Натомість Г.Савченко зазначила, що в телекомунікаційних мережах є співзвучні проблеми: «Трафік — це повітря. І все, що пов’язано з такими повітряними віртуальними технологіями, доказується складно». Проте, за її словами, тут «однозначно є проблема з ідентифікацією». Експерт підкреслила, що там, де існує анонімність, немає суб’єкта. В цьому випадку йдеться про реєстрацію особи, яка не врегульована нормативно. Тому тут є великий ризик, що користувач внесе недостовірні дані. «А з ким судитись, якщо особа свідомо внесла недостовірні дані? Просто написала Іванов Іван Іванович?» — поцікавилася представниця мобільного оператора.

На цю проблему звернув увагу й голова комітету АПУ з питань телекомунікацій, інформаційних технологій та Інтернету, координатор ІТ-практики ЮФ Sayenko Kharenko Микита Полатайко. Він навів випадок із практики, про який говорили на круглому столі щодо закону «Про електронну комерцію», котрий комітет проводив разом із суддями господарських та адміністративних судів у січні цього року. Так, трансакція була підписана електронним підписом (навіть не електронним цифровим). І директор підприємства визнав, що використовувався його комп’ютер, його підпис, але заявив, що, підписував не він. Суддя в справі зазначила, що, оскільки звернення до правоохоронних органів з приводу втручання до інформаційної системи не було, «виходимо з наявного». Щоправда, додав М.Полатайко, в цьому випадку в договорі компанії з банком було зазначено, що директор сам несе відповідальність за використання його підпису.

Водночас експерт звернув увагу й на «інший бік медалі». Адже завтра особі можуть привезти холодильник і вимагати за нього 20 тис. грн., хоча особа товар не замовляла. «Скажете: я його не замовляв! — А ось у нас e-mail… І далі йде розгляд. А якщо включать колекторів, то іноді легше віддати гроші, ніж вплутуватись у спори», — зауважив М.Полатайко.

Безправна «валюта»

Є й проблеми, пов’язані з недостатнім законодавчим регулюванням електронних операцій. За словами експерта-консультанта WebMoney.UA Олексія Тітова, закон «Про електронну комерцію» значно розширив можливості для захисту прав у суді щодо відповідних угод. Навіть до ст.207 Цивільного кодексу внесли зміни, згідно з якими укладена в електронній формі угода вважається письмовою формою правочину. При цьому електронний документ має бути підписаний електронним підписом (необов’язково ЕЦП). М.Полатайко наголосив, що коли читати формально, то будь-які дані, призначені для ідентифікації та пов’язані з текстом документа, є електронним підписом. І цього достатньо для виникнення прав та обов’язків сторін за договором.

Однак, з другого боку, електронні гроші не є повноцінними коштами і нормативна база не містить вимог до документів, які підтверджують операції з використанням такої «валюти», як, наприклад, до банківських, розрахунково-касових документів, до первинної документації тощо. Проте О.Пранципал зазначила, що певна процедура прописується в правилах тієї чи іншої системи електронних грошей. Але невідомо, чи прийме суд виписку з таких правил як доказ. Тому, на її думку, треба спробувати надати суду документ, що підтверджує узгодження таких правил, і подивитися на його реакцію. Адже відповідної судової практики немає.

Однак, на думку О.Тітова, в подібних ситуаціях слід виходити з того, що електронні гроші — це не кошти, а зобов’язання емітента. Отже, операції з використанням цього інструмента не можна вважати розрахунковими. Натомість це обмін права на вимогу до емітента на товар, послугу тощо. При цьому відбувається певний обмін електронними повідомленнями, посвідченими електронними підписами. Тому, припустив експерт, якщо одна сторона в результаті обміну такими електронними документами в оферті пообіцяла відвантажити товар, але цього не зробила, то суд має розглядати, а з одного боку, зобов’язання, що виникли у сторін, а з другого — причини їх невиконання. «Теоретично це все може розглядатись. Але практики немає», — сказав експерт. При цьому, на його думку, суд має розглядати такі справи по суті, якщо сторони нададуть «грамотні докази», що доводять обмін електронними повідомленнями певним чином.

А вимагати що?

В подібних спорах постає ще одне питання: якими мають бути позовні вимоги? Адже за договором «розрахунок» відбувається в електронних грошах, натомість законодавство не містить визначення такого інструмента. «Що вимагати: електронні гроші в гривневому еквіваленті чи щось інше, може, якісь майнові права, яку суму боргу?» — поцікавилася Г.Савченко. На думку керівника юридичного відділу MoneXy, члена комісії громадської ради НБУ з питань платежів фізичних осіб Марини Масло, якщо сплачено електронні гроші, але товар не отримано, то й повертати слід електронні гроші, тому й вимоги мають бути в цій «валюті». Але яким чином їх може виконати суд? Водночас, уважає експерт, проблему можна розв’язати. «Немає практики, ми не знаємо, як вирішити це питання, але способи його вирішення, безперечно, існують», — зазначила вона.

Юрист також звернула увагу на проблему, з якою стикнулася система MoneXy та, відповідно, її клієнти. Емітентом тут виступало ПАТ «Фідобанк», нещодавно фінустанову було визнано неплатоспроможною. Постало питання: як людям, що мали гаманці в цій системі, тепер отримати свої гроші. «На сьогодні користувач не захищений від ситуації з ліквідацією банку», — зазначила М.Масло. За її словами, власники електронних гаманців у черговості задоволення вимог кредиторів стоять у 7-й черзі, що робить погашення такої заборгованості фактично нереальним. Хоча, за законодавством, банк має резервувати кошти під випуск електронних грошей. Отже, залишається сподіватися, що системі вдасться знайти нового емітента, який візьме на себе зобов’язання попереднього.

Європа підштовхне

Нині можна сподіватися, що в найближчому майбутньому згадані проблеми будуть розв’язані на законодавчому рівні. Втім, такі надії дає не стільки чинна влада, скільки зобов’язання, що взяла на себе Україна в рамках угоди про асоціацію з Євросоюзом. Зокрема, наша країна має імплементувати положення директиви 2009/110/ЄС Європейського парламенту та Ради від 16.09.2009 щодо започаткування та проведення діяльності установами — емітентами електронних грошей та пруденційного нагляду за ними. Згідно з планом, що міститься в розпорядженні Кабміну від 17.09.2014 №847-р, проект відповідних змін до законодавства має бути розроблений вже до січня 2017 року, а система електронних грошей повноцінно повинна запрацювати до грудня 2019-го.

Керівник юридичного управління ПАТ «Альфа-Банк» Вероніка Пучкова розповіла, що над відповідним проектом працює Національний банк. За її словами, він передусім має передбачити надання права емітувати електронні гроші не тільки банкам, а й іншим учасникам ринку: кредитним, поштовим установам та іншим, передбаченим директивою. Також необхідно дати визначення поняття «платіжна система електронних грошей», прописати умови для отримання необхідної ліцензії тощо. Крім того, проект НБУ передбачатиме можливість сплачувати податки електронними грошима. Ймовірно, така ідея подобається фіскалам, які давно хочуть контролювати фінансові потоки у всесвітній мережі.

За підсумками дискусії партнер МЮФ Baker & McKenzie Ukraine, член ініціативної робочої групи із впровадження PayPal в Україні Ігор Олехов запропонував учасникам заходу надати до АПУ свої пропозиції. Їх планується передати профільним держорганам від імені асоціації, оскільки, як свідчить практика, напрацювання окремих гравців ринку можуть сприйматися чиновниками як лобіювання інтересів компаній. Утім, очевидно, що те, наскільки в проекті регулятора будуть ураховані зауваження ринку, значною мірою залежатиме від активності його гравців.