Член ВСЮ, судья ВС Николай Гусак:

«Снимаю шляпу перед теми судьями ВАС, решение которых не пахнут предательством права и справедливости»

В последнее время можно заметить противостояние между Высшим советом юстиции и Высшим административным судом, который отменил ряд решений коллегиального органа. Если раньше оговорки касались процессуальных моментов, то с недавних пор судьи начали анализировать решения Совета «по сути». Как в ВСЮ оценивают позицию законников, каким образом планируют реагировать на нее и должен ли ВАС иметь соответствующие полномочия? «ЗиБ» решил обсудить эти вопросы с членом ВСЮ, судьей Верховного Суда Николем ГУСАКОМ..

«Головне розчарування — хоч і поодинока, але непослідовність власної практики»

— Миколо Борисовичу, чому ви вирішили висунути свою кандидатуру під час виборів членів ВРЮ? Які були ваші плани та сподівання?

— Мені здавалося, що я зможу бути корисним у наведенні новою владою порядку в питаннях, які належать до компетенції ВРЮ, що маю моральне право на це. Тут збігаються і мотивація, і плани, і сподівання.

— Ваші очікування виправдалися? Що ви можете назвати найбільшим успіхом у роботі Ради, а що стало розчаруванням?

— Частково виправдалися. Відомо, що люди планують, а Бог розпоряджається нашими справами, результатами намірів, планів. Найбільше досягнення, успіх — ми ще працюємо. Дай Боже сили та розуму не допустити речей, які скомпрометують нас як владу, як суддів, як громадян.

Слід віддати належне людям, причетним до формування нинішнього складу ВРЮ, адже інтелектуальна, професійна складова у Раді достатньо висока. Люди самодостатні, амбітні. А від спільної роботи збагачуєшся.

Головне розчарування — хоч і поодинока, але непослідовність власної практики, а також колективне «запаморочення», коли більшість бачить порушення там, де його немає, і навпаки. Хибність такого підходу інколи підтверджує й суд. Ідеться не про систематичність полярності в прийнятті рішень, а про окремі справи, де не вдалося досягти єдності, зокрема, в правовій оцінці дій. Не завжди позицію меншості поділяють суди, в яких переглядаються наші рішення. А у випадках незгоди з відмовою в порушенні дисциплінарної справи таке рішення взагалі не підлягає оскарженню, але єдності немає й на цій стадії.

«У складі ВРЮ більше суддів, ніж у колегії ВАС»

— Недавно було опубліковане рішення Вищого адміністративного суду, яким визнано неправомірною позицію ВРЮ щодо внесення подання про звільнення судді Шевченківського райсуду м.Києва за порушення присяги. При цьому у ВАС звернули увагу не на процедурні моменти (як, наприклад, строк притягнення до відповідальності), а на підстави звільнення й дали їм власну оцінку. На вашу думку, це входить до повноважень ВАС чи при перегляді він мав би обмежуватися процесуальними питаннями?

— Думаю, що стан нинішнього регулювання не дає підстав для звуження повноважень судів, які перевіряють законність наших рішень. Інша справа, чи правильне це регулювання? У складі ВРЮ більше суддів, ніж у колегії ВАС. Частина членів Ради добре знайома з особливостями діяльності адміністративної юрисдикції. Є серед членів ВРЮ два авторитетні та відомі в наукових колах доктори наук, кілька кандидатів наук.

Також зверну увагу, що в деяких європейських країнах дисциплінарні справи розглядаються однією інстанцією, наприклад дисциплінарним судом, рішення якого є остаточним.

— Очевидно, що, винісши перше таке рішення, ВАС створив певну практику й може дійти аналогічних висновків у інших справах. Яким чином ВРЮ планує реагувати на цю ситуацію?

— Не певен, що рішення ВАС створили нову практику. На мою думку, практика цього суду, на жаль, дає підстави для висновку, що не завжди правильні правові позиції обов’язково дублюються в майбутньому у справах стосовно дисциплінарної відповідальності суддів.

У тих випадках, коли наша позиція не збігається з рішенням ВАС, ВРЮ реагує завжди адекватно правовому регулюванню: оскаржує прийняте рішення та шукає нові аргументи та слова для обгрунтування своєї позиції у нових вердиктах.

— У своєму рішенні ВАС указав, що ВРЮ «не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обгрунтованості рішення». Де проходить межа між перевіркою діяльності судді й перевіркою самого рішення?

— Найменше хотілося б торкатися судового вердикту у справі, в якій перевіряється рішення ВРЮ. Особливо того, в прийнятті якого я брав участь. Практика як критерій істини інколи змушує людей змінювати негаразди у створених ними системах, конструкціях, правилах. Видається, що регулювання, за яким є можливість оскарження дій суддів, наприклад касаційного суду до ВРЮ, а потім рішення Ради до того ж касаційного суду, є нелогічним, нерозумним, нераціональним.

Наявність у цьому ланцюзі ще однієї ланки — Верховного Суду цього механізму не реабілітує, замкненого кола суперечностей не усуває, хоча і дозволяє у деяких випадках відстояти позицію Ради. За це колегам з ВС подяка. Принагідно знімаю капелюха і перед тими суддями ВАС, рішення яких не пахнуть зрадою права і справедливості. Хочеться сказати спасибі колегам, що зберегли вірність тим ідеалам, які спонукали нас свого часу обрати цю професію. Їхня професійність, чесність та непідкупність і сьогодні вселяють хоч якусь надію в пошук Правди.

Можливість перевірки ВРЮ дотримання присяги суддями, які ухвалювали згадане рішення, не дає мені права вичерпно відповідати на поставлене вами запитання. Висловлення мною якоїсь певної оцінки, судження у цій справі гіпотетично може призвести до заяви про мій відвід у разі подання скарг на дії згаданих суддів ВАС.

Де проходить межа між перевіркою дій судді й перевіркою судового рішення? Там, де проходить межа між добром і злом, між правдою і брехнею. Це світоглядна межа, сутнісна, ціннісна. Юридичним є лише оформлення, аргументування зробленого вибору — висновку, твердження, судження. У рішеннях ВРЮ, скасованих ВАС, з якими я знайомився, важко знайти підтвердження виходу Ради за межі компетенції або зазіхання на компетенцію суду. ВРЮ не скасовувала рішень судів, не переоцінювала доказів, а в більшості випадків опиралася на рішення апеляційного суду.

«Рада має діяти з дотриманням передусім принципу верховенства права, а не лише закону»

— На одному зі своїх останніх засідань ВРЮ вирішила не застосовувати заходи, передбачені законом «Про очищення влади», до судді, який колись служив у КДБ. Вказавши, що Рада не зобов’язана прямо виконувати норми закону, а може їх трактувати, вона тим самим не перевищила своїх повноважень?

— Переконаний, що Рада не порушила вимог закону, не проявила свавілля. Як квазісуд (суд над суддями) вона має діяти з дотриманням передусім принципу верховенства права, а не лише закону. Тому таке рішення без перебільшення можна зарахувати до найбільших успіхів у роботі ВРЮ. Я пишаюся колегами. Рішення переконливо мотивоване.

Ми маємо запроваджувати й далі (у належних для цього випадках) незастосування закону без його визнання неконституційним. Це природна необхідність, потреба. Це шлях до побудови авторитетної судової влади з людським обличчям. Без цього руху вперед не буде. Позбавлення суду такого інструмента здебільшого через консервативність старших колег, за відсутності зацікавленості інших гілок влади, створення відповідного наукового супроводу призвело до того стану правосуддя, який не міг забезпечити розвиток держави.

Ми станемо свідками того, що відродження держави, її соціальної та правової спрямованості відбудеться лише зі зростанням авторитету суду. Без справедливого незалежного суду в тілі держави — гниття. Лише сильний суд, який буде забезпечувати реальний контроль за справедливістю державних органів, законністю рішень інших гілок влади, забезпечить невідворотність покарання, зможе зробити Україну сильною, монолітною, бажаним місцем проживання. Якщо пояснювати у зрозумілих кожному категоріях, то це означатиме, наприклад, що вже сьогодні суд може тлумачити законодавство стосовно пенсійного забезпечення на користь людини, а не бюджету.

— Рішення Ради не ускладнить застосування люстраційного закону? Адже тепер кожен зможе вимагати, щоб ВРЮ довела його протиправні дії, а не лише виконувала норму закону. А довести, наприклад, що колишні члени Ради сприяли «узурпації влади» чи обмеженню свобод, буде досить проблематично.

— Думаю, що ні. Обов’язок довести протиправні дії, обмеження свобод чи інші обставини, у ВРЮ є і зараз. Тому зайве вимагати в конституційного державного органу те, що вже є його обов’язком. Інша справа, коли особа може про це нагадати.

«Є багато розумних суддів, які не мають необхідної мужності та рішучості»

— Ви разом з двома колегами висловили окрему думку до рішень Ради, якими вона відмовилася від унесення подань про звільнення Миколи Чауса, Богдана Саніна та кількох інших суддів. Рада вирішила залишити їх на посадах із певних політичних мотивів чи у вас з іншими членами ВРЮ просто розійшлися погляди на трактування дій законників?

— Хочеться вірити, що політичні мотиви тут ні до чого. Не можу достеменно знати, чому колеги голосували інакше. Оцінку діям судді я даю як суддя, перед яким не один раз поставало питання, як учинити у подібних ситуаціях.

Суддя має бути самодостатньою, сильною, незалежною, справедливою особистістю як у житті, так і при прийнятті рішень. Я знаю таких суддів. Водночас є багато красивих, розумних, освічених суддів, які не мають необхідної мужності, рішучості, інших потрібних рис. Бувають такі красиві білі гриби, а візьмеш у руки — вони розвалюються, всередині гнилі. На жаль, є серед суддів і такі натури.

— Чи можемо ми говорити про те, що Рада розділилася на два «крила», одне з яких наполягає на більш суворому застосуванні санкцій, а інше готове ставитися до дій суддів лояльніше?

— Говорити про якийсь сталий, сформований поділ я не став би. Про певні тенденції говорити можна. Як правило, меншість, яка виступає за суворість покарання під час голосування за відмову у притягненні суддів до відповідальності, істотно не змінюється. Хоча певне переміщення голосів як в один бік, так і в інший відбувається. Очевидно, що при голосуванні на кожного з нас впливають особистий досвід, власні життєві принципи, система цінностей, розуміння добра, справедливості, інтересів правопорядку тощо. Вони об’єктивно не можуть бути у всіх однакові. Звідси очевидні результати голосування.

«Краще не створювати дурних ситуацій, бо з них не завжди знаходяться розумні виходи»

— Вже найближчим часом замість ВРЮ почне діяти Вища рада правосуддя. Як ви оцінюєте ухвалені парламентом новації, як зміниться ваша робота?

— Наша робота ускладниться не тільки з переданням певних нових для ВРЮ повноважень і з необхідністю розгляду величезної кількості скарг. Крім наявних, скарги перейдуть до нас ще й з Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Сподіваюся, що впораємося. Необхідно буде працювати у двох форматах: у складі дисциплінарних палат та ВРП, яка розглядатиме скарги на рішення перших, колегіально вирішуватиме інші питання, зокрема ті, що передаються з компетенції Верховної Ради.

— Для того щоб почала працювати ВРП, необхідно буде ухвалити спеціальний закон. Які норми ви запропонували б унести до нього, а від яких ініціатив застерегли б парламент?

— Проект потребує детального прогностичного аналізу. Наприклад, я вже зараз не рекомендував би законодавцю приймати ст.23 проекту в запропонованій редакції. В ній передбачено «пакетний» порядок обрання голови ВРП та його заступника: якщо голова — із суддів, то заступник — з інших юридичних цехів, а якщо голова не із суддів, то із суддів заступник. Це художній свист. Раціонального, корисного тут мало. Шкоди багато. Не слід обмежувати можливості обирати кращих залежно від цеху, який вони представляють.

Можна уявити ситуацію, коли представники юридичної як більшості, так і меншості не будуть мати бажання або змоги перебувати на адміністративній посаді або голова з «квотним» заступником «ходять до різних церков». Знову зміни до закону вносити? Краще не створювати дурних ситуацій, бо з них не завжди знаходяться розумні виходи. Встановивши запропоноване регулювання, ми породимо сумнів у незалежності членів ВРП від осіб, які перебувають на адмінпосадах. На мій погляд, це питання взагалі не є предметом регулювання на рівні закону.