Охота на правосудность

ВСС никак не решится защитить себя и коллег, установив границы для прокурорского усмотрения

В Высшем специализированном суде по рассмотрению гражданских и уголовных дел продолжаются попытки согласовать проект постановления пленума ВСС по вынесению заведомо неправосудных решений. Очередное заседание рабочей группы завершилось тем, что и предыдущее: каждая сторона имеет свое видение краеугольных вопросов по квалификации такого преступления. Что же мешает кассационной инстанции открыть сезон охоты на коллег или, наоборот, поставить крест на попытках прокуратуры получить лицензию на наказание судей?

І щит, і меч

Чергове засідання робочої групи з питань підготовки до другого читання проекту постанови пленуму ВСС завершилося так само, як і минуле. Нагадаємо, що відповідний документ прийнято в першому читанні ще 25 вересня минулого року. І з того часу особливих зрушень у дискусії не спостерігалося. Або принаймні про них не повідомлялося.

Таку тривалу роботу над документом секретар пленуму ВСС Дмитро Луспеник пояснив «відсутністю єдності в ключових питаннях як з боку суддів, так і з боку науковців, зацікавлених державних органів та установ, адвокатської спільноти». Мовляв, не вдається дійти узгодженої позиції щодо деяких основних роз’яснень з приводу застосування ст.375 Кримінального кодексу. Тому доопрацювання окремих положень акта триватиме.

Як повідомили «ЗіБ» у прес-службі ВСС, свої пропозиції на засіданні робочої групи висловили як судді вищих спеціалізованих судів, так і члени науково-консультативної ради при ВСС, представники Верховного Суду, Генеральної прокуратури, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Національної школи суддів та адвокатської спільноти. Можливо, саме такий розлогий перелік консультантів і заважає досягти згоди в розумінні того, що вважати неправосудним рішенням і хто саме має встановлювати такий факт.

Свідомо чи підсвідомо кожна сторона, яка бере участь в узгодженні позицій щодо кваліфікації злочину за ст.375 КК, приміряє майбутню постанову на себе. Одні бачать у ній дієвий інструмент впливу на служителів Феміди, інші — щит від свавільних переслідувань.

Звичайно, таку постанову ухвалили б за кілька місяців, якби дивилися на норму кодексу суто правовим поглядом, не затьмареним політичною доцільністю. Або якщо касаційна інстанція віднайшла б спосіб, як розставити прапорці таким чином, аби самим не потрапити в зону полювання. А за нинішніх умов є небезпека, що меч обвинувачення, яким ВСС власноруч озброїть прокуратуру, може бути обернений проти нього. І жодного щита для захисту: підозра автоматично перетвориться на відсторонення від посади, а там і подання про затримання та арешт не забариться. Баланс розсуду

Звісно, задля підвищення довіри до судової системи можна було б погодитися (але за умови внесення відповідних змін у вигляді примітки до ст.375 КК), що ініціювати кримінальне провадження за неправосудне рішення вправі будь-хто, починаючи від глави держави та Прем’єра і закінчуючи громадським активістом. Адже нині урядовці змушені лише апелювати до Вищої ради юстиції чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів, розраховуючи на їхнє розуміння інтересів держави. Але чи зголосяться на це законодавці і як відреагують у Європі на таке ноу-хау?

Втім, якби була політична воля щодо такого остаточного приборкання норовливих, то, наприклад, Прем’єр не давав би доручення щодо перевірки законності судових рішень, а міністр юстиції не озвучував прізвища суддів, до яких є претензії високопосадовців (див. «ЗіБ» №21). Заява до прокуратури — і ключик до перемоги у справі в тебе на блюдці. Хоча з певним припущенням і сьогодні подібні доручення можна розглядати як повідомлення про злочин, передбачений ст.375 КК, оскільки наголошувалося на свідомому й незаконному блокуванні конкурсних процедур. Але чиновники також усвідомлюють, що цей меч є гострим на два кінці: розвалиться обвинувачення — доведеться відповідати за завідомо неправдиве повідомлення про злочин. Принаймні теоретично.

Можливо, тому деякі експерти залишаються на позиції, що оцінку правосудності рішень може давати ВРЮ або ВККС у межах дисциплінарного провадження. Мовляв, там, де члени колегіальних органів побачать очевидне зловживання суддівським розсудом, тільки звільнення за порушення присяги буде замало. А Генеральний прокурор, який за посадою є членом Ради, зобов’язаний відреагувати із всією суворістю наданих йому повноважень.

Однак і нинішня практика перегляду дисциплінарними органами конкретних справ та внесення на підставі власного бачення справедливості подань про звільнення суддів з посад, м’яко кажучи, викликає сумніви. Адже, як свідчать заяви високопосадовців, не виключено, що одна із шальок терезів дисциплінарної Феміди заздалегідь обтяжена інтересами держави і суспільними очікуваннями. Хоча в повноваженнях цих органів не згадані ні контроль за законністю судових рішень (з огляду на процесуальні чи матеріальні норми), ні здійснення функцій судової інстанції.

Як нагадують правники, для обгрунтування такої позиції ВСС у нагоді може стати постанова Пленуму ВС «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8. У ній прямо наголошується, що «виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством… Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення» (п.10).

Отже, всі інші ініціатори кримінальних переслідувань суддів за неправосудні рішення спочатку повинні отримати відповідні повноваження. І прокуратура — не виняток. Але, очевидно, вигадавши інструмент, за допомогою якого тримає на мушці будь-якого суддю, остання сама роззброюватися не погодиться. Але чи повинно це турбувати представників касаційної інстанції?

Їхні «верховні» колеги вже вказали на ту нитку, потягнувши за яку можна з легкістю розплутати клубок інтересів. Ідеться про постанову від 3.03.2016 №5-347кс15, якою фактично схвалено практику, коли неправосудність судового рішення констатується вищою інстанцією. Водночас суддя, чий вердикт отримав таку оцінку, наділяється правом оскаржити цей преюдиціальний факт у межах того самого провадження.

Якщо у постанові ВСС переважить ця точка зору, то прокуратура зможе порушувати кримінальне провадження за ст.375 КК виключно на підставі висновку судового органу. А її завданням стане доведення суб’єктивної сторони цього злочину (див. «ЗіБ» №15). Це забезпечить необхідний баланс між суддівським і прокурорським (або чиїмось іншим) розсудом.

Мисливці за привидами

Як повідомляв «ЗіБ», раніше розглядалася навіть радикальна пропозиція: звернутися до Конституційного Суду, аби він дав оцінку самому існуванню ст.375 КК (див. «ЗіБ» №14). Можливо, в цьому був сенс, оскільки дуже складно полювати за привидами неправосудності, які існують лише в уяві можновладців. Тим більше, якщо прийняти за точку відліку більш вузьке розуміння цього визначення — ухвалення суддею рішення поза межами своїх процесуальних повноважень (не тим складом суду, з порушенням правил підсудності, без автоматичного розподілу справи, вирішення спору за участю родича тощо). Але поки що у ВСС намагаються самотужки впоратися зі своїм завданням.

Воно ж для робочої групи сьогодні ще більш ускладнилося: постанова не повинна залишати прогалин для прокурорського розсуду її застосування. Адже послуговуватиметься нею під час візування підозр, тобто фактично даватиме оцінку правосудності рішення, зокрема, посадова особа, яка навіть не має юридичної освіти. Може, хоча б цей факт наштовхне науковців на думку щодо безглуздості залишення очільникам ГПУ можливості порушувати такі провадження за відсутності оцінки самого рішення з боку компетентного органу.

Втім, чим довше у ВСС триває узгодження позицій, тим очевиднішим стає той факт, що жоден суддя, якого нині намагаються звинуватити у скоєнні злочину за ст.375 КК, не знав і не міг знати, що саме мав на увазі законодавець під неправосудністю та процедурою її встановлення. Інакше провідним вченим та правникам не знадобилося б стільки часу, аби розтлумачити чіткі й недвозначні положення кримінального закону.

Відповідно, коли справа дістанеться Страсбурга, Європейський суд з прав людини не зможе не дати оцінки вироку з огляду на ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що забороняє покарання за вчинки, які закон прямо не визначає як злочин. Адже покарання особи за злочин, який хоч і був передбачений кодексом, але кваліфікація містила нечіткі формулювання, буде порушенням принципу правової визначеності, на чому неодноразово наголошував ЄСПЛ. Та й безсторонність таких процесів не залишиться поза увагою з огляду на намагання врахувати позицію сторони обвинувачення й довести її як орієнтир до відома місцевих судів.

Урешті-решт ті ж судді, які постановлятимуть або залишатимуть у силі вироки для колег, спираючись на постанову ВСС, мають бути убезпечені від ризику опинитися в ролі порушників, якщо неправосудність їхніх рішень установлять на європейському рівні. Адже ті, хто сьогодні намагається всіма правдами і неправдами змусити побачити в кодексі привиди прокурорського нагляду за судовою системою, залишаться осторонь і навряд чи відчуватимуть навіть докори сумління за свої поради.

Тож зміст майбутньої постанови дотично підтвердить, чи готова вітчизняна Феміда додати до своєї подоби ще й терновий вінець винної в усіх негараздах, що виникають у державі. Адже з історії добре відомо, куди приводить такий образ.

Опитування «ЗiБ»

Який орган повинен визначати факт постановлення неправосудного рішення?

1. Суд вищої інстанції під час перегляду цього рішення в межах того самого провадження.

2. Будь-який місцевий суд під час розгляду клопотання прокуратури про застосування запобіжного заходу в межах кримінального провадження за ст.375 КК.

3. Прокурор/адвокат/експертна установа у межах власного розуміння законодавства¹.

4. Вища рада юстиції/Вища кваліфікаційна комісія суддів під час розгляду скарги на суддю в межах дисциплінарного провадження.

5. Будь-який державний орган/чиновник у межах захисту державних інтересів.

6. Будь-який політик/громадський активіст у межах особистого бачення справедливості².

¹ – абсолютна більшість голосів — за експертну установу.

² – до цієї групи зараховані й голоси, які респонденти віддали за конкретних осіб: Володимира Парасюка (12) та Антона Геращенка (5).