Аграрная самооборона

Юристы выразили недовольство механизмами регулирования бизнеса и объяснили, как проще продвигать инициативы

Проблемы, с которыми сталкивается аграрный бизнес, подобные тем, которые имеют почти все предприниматели страны. Это, в частности, чрезмерная зарегулированность, сложность получения простых услуг, запутанность законодательства и, как следствие, судебной практики. Решить же свои проблемы, похоже, может только сам бизнес.

Легкі відповіді

Організований Асоціацією правників України аграрний форум розпочався із, здавалося б, «особистісного» конфлікту, який, проте, може багато чого сказати про діяльність парламенту. Планувалося, що запрошений на захід нардеп Вадим Івченко (фракція ВО «Батьківщина») розповість про законодавче забезпечення аграрних реформ. Водночас для ілюстрації проблем на ринку землі він сказав, що 100% суддів мають власний бізнес і вони можуть вкладати ці кошти у землю. Таким чином, уважає парламентар, володітимуть ділянками не прості фермери, а ті, хто має фінансові ресурси.

В.Івченко не врахував, що в залі були присутні судді. До того ж — не готові пропустити образу повз вуха. Так, Марина Бояринцева із Окружного адміністративного суду м.Києва наголосила, що такі заяви не відповідають дійсності, а тому зажадала почути від парламентаря вибачення. Підтримав її й Михайло Чорногуз із Київського апеляційного господарського суду. Він наголосив, що приїхав на конференцію громадським транспортом і жодного бізнесу не має.

Зустрівши опір суддів та присутніх у залі правників, які підтримали слова законників оплесками, нардеп був змушений вибачитись. Можливо, до цієї ситуації слід поставитися як до звичайного курйозу. Мовляв, сплутав парламентар аудиторію — з ким не буває. Проблема лише в тому, що В.Івченко — заступник голови Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин, а ці слова віддзеркалюють його бачення проблем аграрного сектору. Точніше — пошук винних у цьому.

Нерегульована зарегульованість

Ускладнює ситуацію й низька якість законодавства. Як відзначив партнер KesarevConsulting Олександр Ільков, недоліки актів, що регулюють сільгоспдіяльність, полягають в їх безсистемності й взаємосуперечливості. «Я досить давно в аграрній сфері, але періодично дізнаюся про закони, про існування яких раніше не чув. Наприклад, «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність». Є закони, які взагалі не працюють», — розповів експерт.

Підтверджує цю думку й радник SayenkoKharenko Андрій Заблоцький. За його словами, в агросекторі налічується 1369 регуляторних актів, включаючи закони, постанови і накази, які впливають на бізнес. Із них більш як 150 документів — чинні акти Радянського Союзу. «Мені одного разу потрапила до рук інструкція 1969 р. щодо перевантаження зерна. Я підійшов до представників сільгоспінспекції й запитав, як її трактувати. Вони відповіли: там, де написано про СРСР — не читайте, далі — читайте».

Коли ж представники політичних сил намагаються просунути свої ініціативи, часто це зводиться до формальної дерегуляції або бездумного копіювання нормативних документів ЄС. Але зарубіжний досвід, уважає О.Ільков, далеко не завжди приносить ті самі результати, що й в країнах Заходу.

Нечіткість норм законодавства призводить до розбіжностей і в судах. Навіть Верховний Суд, який має уніфікувати практику, у своїх рішеннях іноді по-різному роз’яснює одну й ту саму норму. Так, старший юрист АО «Спенсер і Кауфманн» Максим Максименко звернув увагу на проблеми застосування ст.33 закону «Про оренду землі», що визначає 6 умов для двох способів поновлення договору оренди землі.

Згідно з першим варіантом для реалізації переважного права орендаря на укладення договору на новий строк необхідно, аби:

— орендар належно виконував обов’язки за договором;

— орендодавець був повідомлений не пізніше як за місяць до спливу строку договору;

— разом з повідомленням орендар надав проект додаткової угоди;

— у місячний строк орендодавець розглянув повідомлення, узгодив істотні умови, уклав додаткову угоду або направив орендарю заперечення.

Другий варіант продовження користування ділянкою передбачає 2 умови:

— орендар продовжує користуватися ділянкою після закінчення строку договору;

— за відсутності заперечення орендодавця протягом місяця після закінчення строку договору останній уважається поновленим.

Саме таке роз’яснення ст.33 закону про оренду землі містить постанова ВС від 25.02.2015 у справі №6-219цс14. Втім, через рік ВС дав інше тлумачення: згідно з його постановою від 23.03.2016 (у справі №6-146цс16) для продовження користування земельною ділянкою за другим варіантом необхідно, аби орендар також належно виконував обов’язки за договором, повідомив орендодавця, а також надіслав додаткову угоду не пізніше як за місяць до спливу строку договору. І якщо він не отримав від орендодавця письмових повідомлень про відмову, лише в такому разі договір уважатиметься поновленим.

Разом легше

Очевидно, що в разі більш чіткого законодавчого регулювання виникало б значно менше проблем і під час розгляду судових справ. Але навряд чи політики зможуть оперативно відреагувати на ці труднощі.

Водночас О.Ільков переконаний, що аграрії мають можливість впливати на органи влади й просувати потрібні їм зміни, адже сільське господарство стало локомотивом економіки і на нього змушені зважати. При цьому, вважає експерт, представники бізнесу набагато краще розуміють проблеми сфери, в якій працюють, ніж «кабінетні політики».

На його думку, найпростіше просувати ініціативи, коли вони виходять від профільних асоціацій та об’єднань, оскільки в такому випадку влада принаймні розуміє, з ким має справу. Хоча все одно доведеться долати недовіру до будь-яких пропозицій. «За кожною законодавчою ініціативою чиновник бачить чиїсь інтереси. Чиїсь, але точно не його. Із цим буває важко боротися», — відзначив О.Ільков.

Пряма мова

— Про проблеми законодавчого регулювання аграрного бізнесу слід говорити в контексті загальних проблем бізнесу. Аграрний сектор так само страждає від недолугостей у діяльності Верховної Ради, як і будь-яка інша галузь. Тому проблеми мають розв’язуватися на системному рівні.

Для того щоб підприємці могли просувати власні ініціативи, нам потрібен закон про лобізм. На жаль, сама назва має для більшості громадян негативний окрас, але це те, що потрібно, щоб увести у правове русло ті процеси, які на практиці вже застосовуються.

В цілому ж, якщо держава дійсно вважає агарний сектор локомотивом української економіки, то має ухвалювати закони для його підтримки. Механізми ж такої допомоги можуть бути різноманітні