«Если отказаться от специализированных судов, то это будет огромный шаг назад»
Представители административной юрисдикции отказываются верить в то, что у реформаторов поднимется рука на юстицию. Они надеются, что система удастся отстоять и указывают на проблемы, которые сегодня мешают админсудам работать на полную мощность. О том, чем сейчас живет админюстиции и почему без нее нельзя обойтись, «ЗиБ» поинтересовался у председателя Днепропетровского апелляционного административного суда Александра Мартыненко.
— Олександре Васильовичу, сьогодні дехто з реформаторів озвучує ідею: від адмін’юстиції потрібно відмовитися. Якими можуть бути наслідки її реалізації?
— Думаю, у відповідальних осіб держави достатньо здорового глузду, щоб цього не зробити. Бо навіть якщо відмовитися від спеціалізованих судів і повернутися до спеціалізації суддів, то це буде величезний крок назад.
Для порівняння візьмемо медицину. Наприклад, скажуть: нам не потрібна спеціалізація лікарів, нехай працюють одні терапевти. Лікувати вони будуть? Будуть. Але як? Чи зможе терапевт замінити хірурга, іншого вузького спеціаліста? Очевидно, що ні. Так само із судами.
— Противники ідеї виокремлення системи адмінсудів в автономну гілку, які виступають за об’єднання володарів мантій усіх спеціалізацій під одним дахом, для обгрунтування свого бачення розвитку судової системи використовують такий аргумент. В окремих випадках місцеві загальні суди виступають як адмінсуди, і вони справляються з розглядом адмінсправ. Ви вважаєте, це дійсно вагомий аргумент?
— Розгляд справ місцевим загальним судом як адміністративним — це був вимушений крок. Всі розуміють: такі зміни з’явилися в законі тоді, коли адмінсуди буквально були засипані соціальними спорами. Але ж ці спори не адмінсуди створили. Передусім їх створили законодавці, які приймали непродумані популістські закони, що не були підтверджені економічними можливостями держави. В результаті сотні тисяч громадян змушені були шукати захисту в суді. Зрозуміло, що один окружний суд на всю область не міг впоратися з таким валом справ. Тому їх розглядають і місцеві загальні суди як адміністративні. Ще раз повторюю: це був вимушений крок. Думаю, на сьогоднішньому етапі від такої практики потрібно відмовлятися: всі адмінсправи повинні розглядатися адмінсудами.
— Хіба якість вирішення спорів місцевими загальними судами гірша, ніж адміністративними?
— Я не сказав би, що це дуже високий рівень розгляду цих спорів. Різнобій у судовій практиці надзвичайно великий. Апеляційним судам разом з вищим виправити його все ж таки до кінця не вдалося.
Знаєте, в нас унікальна в цьому плані держава. Вона вміє породжувати проблеми. Спочатку нам дали сотні тисяч цих справ (соціальних спорів. — Прим. ред.), ми почали їх розглядати і зобов’язувати відповідні державні органи виконати певні дії. Потім виявилося: ніхто не виконує те, до чого суд зобов’язав. Вирішили ситуацію таким чином. Сказали: повернімося тепер до заміни способу виконання судових рішень. Тобто із зобов’язання на стягнення. Уявіть: усі ці сотні тисяч справ потрібно було «прокрутити» по-новому через суди! Але коштів на виплати як не було, так і немає. Незалежно від того, яким буде рішення — про зобов’язання виплатити чи про стягнення, коштів все одно немає. Тобто судова машина працює на холостому ходу.
Держава відмежувалася від цих проблем, сказала: ідіть захищати своє право в суд. А суд його не може захистити, бо в державі немає ресурсів.
На мою думку, суди не мали розглядати ці справи. Потрібно було розглянути 2—3, виробити правову позицію із цього питання й зобов’язувати саме Пенсійний фонд України, сказавши: громадяни мають право на це і це. Тому, будь ласка, забезпечте виконання цього права. Навіщо зобов’язувати кожного інспектора в кожному районі? Ще в нас існує велика проблема (на жаль, не можу сказати, з яких причин): КАС або інший закон не передбачає жодної відповідальності чиновника за прийняття неправомірного рішення. Навіть якщо суддя прийняв неправомірне, незаконне рішення, він несе відповідальність. А чиновник? Адмінсуди постійно приймають рішення, визнають неправомірною бездіяльність суб’єкта владних повноважень, його рішення, а відповідальності — ніякої. Тому чиновник і не відчуває, що несе відповідальність за результати своєї роботи.
Материалы по теме
Полномочия руководителя аппарата суда, отправка решения в ЕСИТС и другие выводы в обзоре КАС
26.03.2024
Почему не судья не может обжаловать решение ВРП о закрытии дисциплинарного производства — БП ВС
23.01.2024
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!