Конституция отдыхает ...

Парламенту разрешили на свое усмотрение устанавливать, что за чем наступает

Верховной Раде виднее, что считать следующей сессией и когда необходимо голосовать за окончательное принятие изменений в Основной Закон. Такое довольно неожиданное решение обнародовал на прошлой неделе Конституционный Суд, создав прецедент, который повлияет на развитие правовой системы страны.

Наступна непослідовність

За 20 попередніх років парламент жодного разу не ставив під сумнів ч.2 ст.155 Конституції. Наступна сесія вона і в Україні була наступною, тобто такою, яка йде відразу після попереднього голосування за законопроект щодо змін до акта найвищої юрсили. Але наприкінці третьої сесії ВР поточного скликання склалася ситуація, коли стало очевидним, що коаліційна більшість не назбирає 300 голосів за децентралізацію. Тоді й вирішили прочитати конституційну норму так, як ніхто до цього не робив. Як виявилося, аргументи авторів подання подіяли і на суддів КС.

З огляду на деякі недавні вердикти єдиного органу конституційної юрисдикції вірогідність такого рішення КС усе ж була. Хоча до останнього не вірилося, що заради політичної доцільності буде створено прецедент довільного тлумачення Основного Закону.

Для того щоб обгрунтувати наступну непослідовність, судді віднайшли у тексті Конституції положення, в яких також присутній цей прикметник, але вживається в значенні дії у невизначеному майбутньому. Із цього робиться висновок «у системному зв’язку», що, мовляв, конституцієдавець міг, а точніше — мав на увазі, що головне, аби остаточне схвалення змін до Основного Закону відбулося на черговій сесії. А яка вона буде за ліком після попереднього схвалення — неважливо.

Водночас, розуміючи, що Конституція не може містити такої невизначеності у вельми відповідальному процесі, КС робить ще один безпрецедентний висновок, наділяючи парламент правом на свій розсуд визначати, яка сесія буде наступною для завершення процедури. Суддів, які голосували за рішення від 15.03.2016 №1-рп/2016, не збентежив і той факт, що нардепи заздалегідь скористалися такою можливістю, не питаючи дозволу КС.

Між першою і другою — перерва з напругою

Фактично цим рішенням КС віддав на поталу політикам одну з наріжних гарантій стабільності правової системи в державі. Адже невипадково цей розділ захищений від волюнтаристських рішень законотворця обов’язковим схваленням змін на всеукраїнському референдумі. Та, виявляється, думку народу питати необов’язково, достатньо підправити Регламент Верховної Ради 226-ма голосами.

Тим самим відкинуто принцип правової визначеності, який забезпечується насамперед стабільністю і прогнозованістю акта найвищої юридичної сили. Адже тепер зміни до Конституції можуть вноситися за різними процедурами — залежно від потреб і складу парламентської більшості.

Більше того, аналізуючи наступні конституційні реформи, Суд буде змушений звіряти дотримання процедури із… поточною редакцією Регламенту ВР. Зокрема, коли постане питання щодо допустимості схвалення проекту, який міститиме зміни до тих самих положень, які були попередньо схвалені, але чекають черги на остаточне рішення. Хоча повинен аналізувати такі законодавчі ініціативи виключно на предмет дотримання конституційних вимог.

Очевидно, що політ правової фантазії парламенту може матеріалізуватися в доволі несподівані юридичні форми. Наприклад, нардепи зажадають установити певний проміжок часу, протягом якого законопроект про внесення змін до Конституції має голосуватися вдруге. Або, навпаки, визначити тривалу перерву між першою і другою спробами. Обидва випадки не порушують нової логіки, викладеної у рішенні №1-рп/2016.

Однак після того, як КС позбавлять права тлумачити закони, пояснити, які ж вимоги висуваються до процедури схвалення змін, узагалі буде нікому. Водночас є імовірність того, що колись самі зміни до Регламенту ВР у цій частині Суд (новий його склад) визнає неконституційними. Відповідно, під сумнівом буде й легітимність законів, що ухвалювалися в цей період.

Після дощику в четвер

Загалом чи не вперше за останні 2 роки мотивувальна частина рішення Суду виявилася більш-менш розлогою. Але від того не стала переконливішою. Принаймні доки не будуть оприлюднені матеріали справи, зокрема відповіді науковців із цього питання на запит КС.

Логіка із використанням визначення «наступність» з інших статей Основного Закону була б прийнятною, якби конституцієдавець у ст.155 вжив формулювання: «За умови наступного схвалення на черговій сесії». Але він указав саме на послідовність цих сесій, а не на дію, що має відбутися у майбутньому. Свою логіку він продовжив й у наступній статті, встановлюючи часові застереження щодо повторного подання проекту змін до розд.I, III і XIII Конституції з одного й того самого питання.

Зрозуміло, що нинішньому главі держави було вкрай необхідно зберегти теоретичну можливість проведення децентралізації, аби пояснити на міжнародному рівні причини зволікання українського парламенту із цим питанням. Але чи повинен КС перейматися політикою? Адже тепер ніщо не завадить парламенту, наприклад, записати у Регламенті ВР, що зміни до Конституції повинні остаточно схвалюватися «після дощику в четвер». Або не раніше, ніж за рік (два/три/чотири) після попереднього голосування.

За великого бажання і застосованого КС підходу «наступність» можна зрозуміти формально: саме як дію в майбутньому (у системному й цільовому зв’язку). Тоді «наступним скликанням» ВР для цілей ч.2 ст.156 Конституції нардепи можуть визначити такий склад парламенту, що формується виключно на чергових виборах або наступає через 5—10 років після поточного. Врешті-решт одне слово не може мати одночасно два значення: і наступна (за ліком), і така, що має відбутися. З цілком логічним посиланням на необхідність поміркованого ставлення до Основного Закону й забезпечення його стабільності. Тим самим блокуючи конституційний процес доти, доки не зміниться глава держави, який погодиться підписати зміни до Регламенту ВР у цій частині.

Є й інші способи використання парламентської творчості. Зокрема, аби на певний час унеможливити зміни до Конституції, можна попередньо схвалити кілька проектів (хоч до всіх статей!) і не виносити їх на друге голосування. Тоді наступному парламенту доведеться спочатку завершити процедуру, але новий проект він зможе зареєструвати лише через рік (а то й через 5 років, якщо йдеться про захищені референдумом розділи Основного Закону). І байдуже, що тим самим блокується право Українського народу як єдиного джерела влади: конституцієдавець може відпочивати, бо цього вимагала поточна ситуація.

Дуже цільове тлумачення

Експерти звертають увагу й на інші негаразди, що можуть виникнути на практиці після цього рішення. Наприклад, можна поставити під сумнів чинність будь-якого нормативно-правового акта, в якому вказано, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Адже тепер невідомо, який конкретно день мав на увазі законодавець. Цей прийом може стати в пригоді в тих галузях права, де прямо вказано, що будь-які сумніви повинні тлумачитися на користь особи (платника податків, обвинуваченого тощо).

Також фахівці радять відмовитися від використання словосполучень з прикметником «наступний» у правочинах. Бо колись контрагент з посиланням на рішення КС переконає суддю, що час настання його права чи обов’язку вчинити певну дію прямо не визначений, оскільки наступний день (період, рік) ще «має відбутися».

Колишній суддя КС, нині покійний Олександр Мироненко назвав період після «помаранчевої революції» роками «конституційного юридизму». Тоді навіть змінена Конституція настільки заважала перерозподілу сфер впливу, що кожен вищий орган влади намагався витлумачити її гарантії на свою користь. І лише КС залишався тим осередком, який не давав зазіхати на додаткові повноваження, а також права громадян чи гарантії незалежності суддів.

Невідомо, як назвуть дослідники ці роки діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції. Можливо, періодом «цільового тлумачення», можливо — конституційного волюнтаризму. Але від того, як довго він триватиме, залежатиме, чи не доведеться ухвалювати геть нову Конституцію, аби повернути її нормам дійсно пряму дію та почати усе із чистого аркуша.