Судья ВХС Украины Александр Удовиченко:

«Недоверие к судебной системе вызвано манипулированием общественным сознанием»

Во время заседания 14 января Высший совет юстиции открыл производство по обращению Министерства юстиции о нарушении требований несовместимости судьей Высшего хозяйственного суда Александром Удовиченко. Раде предлагают лишить законника должности в связи с тем, что он входил в прежний состав Совета. Сам же судья убежден, что позиция Минюста ничем не обоснована и нарушает его права. «ЗиБ» решил пообщаться с А. Удовиченом, чтобы узнать его мнение и предположения относительно будущего решения.

«Командних голосувань у нас ніколи не було»

— В інтерв’ю нашому виданню заступник голови ВРЮ Олексій Муравйов говорив, що йому може не подобатись якась норма закону, але виконати її Рада зобов’язана. Водночас ви надали ВРЮ пояснення щодо неможливості застосування до вас норм про порушення «вимог несумісності». Ви сподіваєтесь, що членів Ради вдасться переконати, чи вони ухвалять своє рішення, попри будь-які аргументи?

— До нинішнього складу ВРЮ були обрані на нових демократичних засадах професійні юристи. Багатьох з них особисто знаю і ставлюся до них з повагою.

У своїх поясненнях я посилався на норми Конституції та висновки Венеціанської комісії, яким суперечать положення закону «Про очищення влади». Недоліки цього акта ні для кого не є секретом, це усвідомлюють і члени ВРЮ, і посадовці Мін’юсту, які обіцяли європейським експертам унести зміни до документа та привести його у відповідність до міжнародних стандартів. Однак жодних кроків у цьому напрямі зроблено не було.

Чому так відбувається? На мій погляд, безвідповідальні політики експлуатують ідею звільнення суддів для того, щоб завоювати симпатії виборців. Більше їм немає чого сказати, і вони говорять про те, що знаходить відгук у людей, які недостатньо обізнані в цій ситуації. Водночас дуже показовим є опитування, яке проводилося під егідою USAID щодо довіри до судової влади. Відповідно до нього лише 10% опитаних відзначили, що безпосередньо стикалися із судами впродовж останніх 3-х років. При цьому в останніх рівень довіри до третьої гілки влади був вищий.

Чому ж тоді виникає недовіра? На мій погляд, вона викликана маніпулюванням громадською свідомістю, яке врешті-решт може призвести до правового нігілізму. Однак мені здається, що таким діям політиків і закликам кілька місяців обходитися без судів скоро дадуть відповідну оцінку.

Робота ж за таких умов стане іспитом на зрілість для ВРЮ та Вищої кваліфікаційної комісії суддів: чи вони стануть політиканами, які працюють на догоду невідомо ким висловленій «громадській думці», чи проявлять себе як державні діячі та чинитимуть відповідно до Конституції.

— Як ви діяли б під час вашого перебування у ВРЮ, якби закон передбачав звільнення суддів за певні вчинки, а, на вашу думку, таке звільнення було б протиправним?

— Підстави для звільнення судді як були, так і залишаються доволі розмитими. Тому перед ВРЮ завжди досить гостро стояло питання щодо вибору рішення.

Водночас, як би не критикували той склад Ради, в якому я працював, можу відповідально сказати: у нас командних голосувань не було. Якщо говорити про призначення суддів уперше, то в цьому питанні визначальну роль відігравала ВККС, хоча ми могли інколи критично поставитися до її висновків. Що ж стосується призначень на адміністративні посади, то ВРЮ виконувала швидше церемоніальні функції. Подивіться, кого обрали колективи судів після ухвалення закону «Про відновлення довіри до судової влади»: понад 80% тих самих очільників, яких призначала ВРЮ за поданнями рад суддів. Тобто це були не нав’язані кимось люди, а ті, хто мав повагу суддів.

«Навіть без висновку КС будь-якому грамотному юристу ситуація цілком очевидна»

— На вашу думку, чому, розглядаючи подання Мін’юсту, ВРЮ вирішила не чекати рішення Конституційного Суду, який нині розглядає «люстраційні» норми?

— Напевно, це питання краще поставити їм. Я ж уважаю, що навіть без висновку КС ВРЮ може застосовувати Конституцію, закони, європейське право. На жаль, не всі усвідомлюють, що європейське право для нашої держави є обов’язковим. Тому, коли безвідповідальні політики кажуть, що висновки Венеціанської комісії мають консультативний характер, вони вводять суспільство в оману. Якщо ж ми погоджуємося на імплементацію європейських норм, для нас це право стає частиною національного законодавства. І невиконання його норм тягне за собою відповідні наслідки і може стати підставою для деяких санкцій.

Тому навіть без висновку КС для будь-якого грамотного юриста ситуація цілком очевидна. В перших рядках закону «Про очищення влади» йдеться про індивідуальну відповідальність, це відповідає і Конституції, і європейським стандартам. Тому положення про «автоматичну» відповідальність, яке ми бачимо далі, суперечить усім базовим принципам і преамбулі цього ж закону. За таких обставин юристи, зокрема члени ВРЮ, мають вирішувати цю колізію, застосовуючи Конституцію як акт найвищої юридичної сили.

— Яким чином така позиція може бути сформульована в рішенні ВРЮ?

— Я не хотів би давати якісь «рекомендації» чи «підказки». Це виглядатиме некоректно. Але у ВРЮ є фахові юристи, які цілком можуть із цим розібратись.

Єдину загрозу я бачу лише у тиску певних політиків, які посилаються на «громадськість». Але, переконаний, громадяни не чекають розправи над фахівцями лише за те, що ті перебували на певній роботі. Люди хочуть, щоб кожен отримав по заслузі: той, хто вчиняв протиправні дії, має бути покараний, а до тих, хто їх не вчиняв, санкції не повинні застосовуватися.

Наш склад ВРЮ не працював на Президента Віктора Януковича. Я призначався суддею ще за президенства Леоніда Кучми, потім були інші очільники держави. Ми працюємо на Україну, і якщо хтось діє не на її користь — це слід довести.

Всю мою діяльність на посаді члена ВРЮ можна проаналізувати, вивчити документи, які я підписував, довідки, які готував. І якщо після цього мені скажуть, що у певних випадках вчинив не так як слід, я або доводитиму свою правоту, або погоджусь із цими доводами. Але ніхто таких аргументів не наводить.

Відкриваючи подання за зверненням Мін’юсту, ВРЮ дещо поблажливо поставилася до тих недоліків і вад, які допустило міністерство. Я порушив низку процедурних питань, що мають вагоме значення. Адже європейські інстанції розглядають справи про звільнення служителів Феміди як судовий процес, і ВРЮ в цьому разі діє як квазісудовий орган. Тому до нього висуваються підвищені вимоги щодо оцінки доводів, чистоти процедури, гарантій захисту.

— Чи плануєте ви в разі потреби звертатися до Європейського суду з прав людини?

— Сподіваюся, що в наших органів вистачить фаховості вирішити ці питання так, аби не ганьбити Україну в Страсбурзі. Але якщо, попри 17 років моєї роботи в судовій системі без жодної догани чи дисциплінарного стягнення, держава обійдеться зі мною несправедливо, звісно, я добиватимуся справедливості.

«Я не сказав би, що ВРЮ стала каральним органом»

— Чи стежите ви за роботою ВРЮ? Як оцінюєте її рішення?

— В цілому я бачу відповідальний підхід у діяльності Ради. Членам ВРЮ дуже важко у зв’язку з великим обсягом роботи, адже тривалий час у діяльності Ради була перерва, і матеріали накопичились. Фактично з кінця 2013 р. минулий склад ВРЮ не міг провести засідання через відсутність кворуму.

Новий склад Ради намагається підходити відповідально і ретельно розбиратися з усіма питаннями. Хоча можливо, інколи їм ще не вистачає досвіду. Наприклад, було змінено регламент, і він став менш громіздкий. Але водночас у нього було закладено деякі суперечності, які згодом можуть зашкодити самій ВРЮ. До того ж вони можуть стати підставою для оскарження деяких рішень.

— За часів вашого перебування у складі ВРЮ вона вносила значно менше подань про звільнення суддів. Це є свідченням того, що нинішній склад виконує каральні функції, чи, навпаки, попередній склад надто лояльно ставився до суддів?

— З урахуванням того періоду, який пройшов, і кількості внесених подань я не сказав би, що ВРЮ стала каральним органом. Унесено не так уже й багато подань про звільнення.

Я кілька разів дивився трансляцію засідань ВРЮ, і, на мій погляд, у цьому складі Ради досить відповідально ставляться до питання звільнення й ретельно розглядають усі матеріали. Я не можу говорити про конкретні випадки, пов’язані, зокрема, із судовим розглядом справ, порушених щодо учасників подій на майдані. Напевно, десь були грубі порушення, але, можливо, в деяких випадках їх не було. Тому абсолютно правильно, що ВРЮ не стала автоматично підтримувати висновків Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Раді зараз важливо підняти свій авторитет, що позитивно позначиться на довірі до всієї судової системи.