Чиновника заказывали?

К чему может привести распространение института частного обвинения на отдельные служебные преступления

Уже в течение почти 3 лет продолжаются дискуссии о положительных и отрицательных моментах нового УПК. К «серьезным» дебатам нередко присоединяются лица, которые не только не имеют ничего общего с юриспруденцией, но даже кодекс не держали в руках. Но еще хуже, когда еще и все стремятся «усовершенствовать» уголовный процесс, примером чего является законопроект №2512а.

Позитиви нового КПК

Нагадаємо, що під час розробки КПК 2012 року провідними науковцями нашої держави та фахівцями-практиками враховувався світовий досвід забезпечення прав та свобод людини з метою належного правосуддя. Зокрема, це й кардинально інший підхід щодо застосування запобіжних заходів — визначення застави при застосуванні тримання особи під вартою за виключенням окремих випадків, запровадження інституту негласних слідчих (розшукових) як певної альтернативи оперативно-розшуковим заходам, поява інституту угод та інші. Позитив в прийнятті КПК неодноразово відзначався як міжнародними інстанціями, так й різними інституціями нашої держави.

Не можна не згадати і про деякі моменти, що потребували доопрацювання задля забезпечення як прав учасників процесу, так і ефективної протидії злочинності. Це і зобов’язання сторони обвинувачення вручати копію протоколу обшуку, без чого неможливим був захист прав осіб, яких стосувався обшук, і запровадження з третьої спроби інституту спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень. Останній, до речі, як і певні інші «нововведення», потребує доопрацювання.

Більш детально зупинимося ще на одному важливому правовому механізмі, який останнім часом плідно обговорюється в ЗМІ й навіть підготовлено законопроект щодо його «удосконалення», — на інституті приватного обвинувачення, який був закріплений в КПК 1960 року. В 2012 році його трансформовано в інститут кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, який кардинально відрізняється від попереднього.

Відмінності приватного обвинувачення

Зокрема, початок такого провадження здійснюється виключно за заявою потерпілого до органу досудового розслідування, а не безпосередньо до суду, як було визначено КПК 1960 року. Впевнений, що розробники КПК 2012 року правильно акцентували на тому, що початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення повинен здійснюватися органом досудового розслідування, а не судом. Адже за умови змагальності кримінального процесу суд не вправі починати кримінальне провадження та виконувати функції обвинувачення.

Основна відмінність провадження публічного та приватного обвинувачення полягає в тому, що під час останнього здійснювати досудове провадження у справі орган досудового розслідування може виключно за заявою потерпілого, якому заподіяно шкоду.

Аналогічна практика в країнах європейської спільноти апробована та визнана такою, що відповідає нормам міжнародного права. З огляду на це, в КПК правильно закріплено процедуру здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення шляхом обов’язкового проведення досудового розслідування виключно уповноваженими державою органами та на підставі зібраних доказів. Тому, на відміну від деяких правників, уважаю, що повністю неефективним було б здійснення судового розгляду за заявами, поданими безпосередньо до суду, оскільки потерпілі не є фаховими юристами та не повною мірою можуть застосувати всі наявні засоби доказування винуватості особи у вчиненні злочину.

Крім цього, принцип, закріплений ст.62 Конституції, зумовлює необхідність доведення обвинувачення у визначеному законом порядку, тобто уповноваженими органами, а не окремими особами, як пропонується у проекті «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення порядку здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення» (№2512а).

Заявник замість потерпілого?

Запровадження до КПК особливого порядку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення щодо окремих складів злочинів у пропонованому проектом вигляді є юридично необгрунтованим та таким, що суперечить нормам Конституції і не узгоджується з положенням КПК.

Статтею 477 КПК передбачено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо визначених законом складів злочинів. Юридична сутність такого провадження полягає в тому, що воно ініціюється лише потерпілим від злочину, його законним представником чи представником. Крім того, потерпілий займає сторону обвинувачення, використовуючи для цього всі процесуальні можливості, надані законом.

Роль держави у такому провадженні полягає у проведенні досудового розслідування та здійсненні правосуддя. Передбачені у ст.477 КПК норми особливої частини кримінального закону визначають відповідальність за злочини, якими перш за все потерпілому спричинено моральну, фізичну чи матеріальну шкоду. Тож у зазначеній нормі цілком виправдано відсутні склади злочинів, передбачені стст.364—368, 3682, 379 Кримінального кодексу.

З проекту ж випливає, що потерпілий, а також заявник, якому відповідно до змін пропонується надати широкі повноваження, аналогічні з правами потерпілого (хоча, як усім відомо, відповідно до ст.60 КПК заявник не є потерпілим), можуть ініціювати провадження у формі приватного обвинувачення щодо кримінальних правопорушень, передбачених стст.364—368, 3682, 379 КК, тобто в усіх кримінальних провадженнях, де суб’єктом злочину виступає службова особа.      

Переконаний, що жодного приватного обвинувачення стосовно запропонованих проектом складів злочинів в даному випадку бути не може, оскільки кримінальне провадження щодо злочинів, передбачених цими статтями, може бути виключно публічним. Адже вони пов’язані з використанням наданих особі службових повноважень у зв’язку з зайняттям відповідної посади.

Крім цього, родовим об’єктом зазначених складів злочинів є виконання владних повноважень суб’єктами державного апарату, апарату управління органами місцевого самоврядування, державних чи комунальних підприємств, установ, організацій. Лише в окремих випадках додатковим об’єктом виступають права та свободи окремих фізичних та юридичних осіб. Тому запропоновані зміни та намагання їх «вписати» в приватне обвинувачення є нелогічними, містять системні суперечності, а здійснення особливого порядку нібито приватного обвинувачення щодо окремих категорій злочинів, не узгоджуються із загальними положеннями про кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення.

У випадку прийняття таких змін, в практичній діяльності щодо протидії корупції позитивних змін не виникне, а навпаки, утворяться штучні перешкоди в здійсненні кримінальних процесуальних заходів протидії корупції.

Автоматично обвинувачений

Викликають занепокоєння запропоновані зміни щодо статусу особи, стосовно якої клопотання про приватне обвинувачення передане до суду. Відповідно до змін таку особу вважатимуть обвинуваченою з усіма правовими наслідками.

Отримання статусу обвинуваченого автоматично після передання клопотання до суду порушує права особи та суперечить положенням як КПК, так і міжнародно-правових актів. Адже навіть уповноважені державні органи та їх посадові особи не вправі без доказів оголосити особі про підозру чи скласти обвинувальний акт.

Відповідно до ст.62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. У зв’язку з цим визнання особи обвинуваченою (підсудною) на підставі думки потерпілого чи заявника, які є зацікавленими учасниками процесу та не є уповноваженими державою особами, є недопустимим. Переконаний, що надання заявнику чи потерпілому права щодо визнання конкретної особи обвинуваченою на власний розсуд, без урахування положень щодо необхідності наявності доказів вчинення злочину, є абсурдним, оскільки зумовить ситуацію навмисного звернення окремих осіб до органу досудового розслідування (а після закриття кримінального провадження — до суду) з клопотанням про приватне обвинувачення з будь-яких мотивів.

Надання таких прав зумовить законний (легальний) вплив окремих осіб на державного службовця, аби спонукати його прийняти необхідне ініціатору або замовнику рішення.

Безапеляційне оскарження

Також проектом пропонується надати потерпілому та заявнику можливість, у випадку здійснення кримінального провадження за фактами вчинення злочинів, передбачених стст.364—368, 3682, 379 КК, ініціювати приватне обвинувачення після винесення слідчим або прокурором постанови про закриття провадження. При цьому остання вважатиметься скасованою з моменту подання до суду клопотання про приватне обвинувачення. Така пропозиція є неприйнятною та суперечить положенням чинного кримінального процесуального законодавства.

Статтею 283 КПК передбачені форми закінчення досудового розслідування, однією з яких є закриття провадження. Недопустимим є звернення до суду із клопотанням про приватне обвинувачення після закриття провадження уповноваженими посадовими особами, адже будь-яке обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення має здійснюватися у межах провадження. У разі незгоди потерпілого із рішенням про закриття провадження на підставі ст.284 КПК, воно може бути оскаржене у порядку, передбаченому стст.303—313 КПК.

Надання потерпілому та заявнику можливості здійснювати кримінальне переслідування у формі приватного обвинувачення щодо передбачених проектом складів злочинів викличе масові звинувачення суддів та посадових осіб державних органів. Адже, наприклад, державні службовці протягом багатьох років виносять значну кількість рішень (вироків, ухвал, постанов тощо), якими, як правило, одна зі сторін незадоволена. Найбільше це стосується суддів, прокурорів та слідчих.

Невдоволення прийнятим рішенням може стати і, як свідчить адвокатська практика, нерідко стає підставою для звернення заявника чи потерпілого до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення злочину, хоча об’єктивних доказів у вказаних осіб може і не були. За умови внесення запропонованих проектом №2512а змін можливість ініціювання кримінального провадження у формі приватного обвинувачення у випадку закриття провадження за будь-якою з підстав, передбачених ч.1 ст.284 КПК, може призвести до повного руйнування системи органів державної влади. Адже у такий спосіб окремі зацікавлені особи чинитимуть тиск на службовців, аби спонукати їх до виконання чи невиконання відповідних незаконних дій.

Як приклад, одна зі сторін подала заяву до прокуратури про одержання суддею неправомірної вигоди, оскільки рішення, прийняте за результатами розгляду цивільної справи, винесене не на користь заявника. Після винесення постанови про закриття провадження у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення особа, яка подала заяву, оскаржила постанову слідчого у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції. Якщо умовно змоделювати аналогічну ситуацію, то у випадку прийняття за пропонованих змін особа в жодному разі не оскаржувала б постанову в процесуальному порядку, а звернулася б із клопотанням про приватне обвинувачення. Відповідно, суддя автоматично отримав би статус обвинуваченого, а постанова про закриття кримінального провадження вважалася б скасованою. В правовій державі такі випадки недопустимі.

Дискредитація на замовлення

Викликає занепокоєння можливість зловживань у разі зацікавленості ініціатора приватного обвинувачення щодо дискредитації окремого державного службовця або можливості усунути його на певний час від виконання своїх обов’язків. За таких умов можливі різні варіанти розвитку подій.

Наприклад, особа може за окрему плату замовити безпідставне звернення до правоохоронних органів щодо вчинення держслужбовцем злочинів, визначених проектом. При цьому чітко усвідомлюючи, що орган досудового розслідування за відсутності доказів винуватості прийме рішення про закриття провадження. Після отримання постанови заявник не оскаржуватиме її в порядку стст.303—307 КПК, а звернеться до суду із клопотанням про приватне обвинувачення, тим самим досягне поставленої мети.

Саме тому, пропонуючи такі зміни до процесуального кодексу, авторам логічно було хоча б передбачити й механізм кримінального покарання за завідомо безпідставне «звинувачення», що, на жаль, взагалі не враховане. Але кожне безпідставне обвинувачення особи у злочині, який вона не вчиняла, не має залишатися безкарним.

Заслуговують на критику й пропозиції щодо можливості представляти заявника у такому провадженні особі, яка має право бути захисником. Про яке «приватне обвинувачення» може йтися, якщо кримінальне переслідування фактично здійснюватиме адвокат (що, загалом, не узгоджується з його правовим статусом, визначеним законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або працівник юридичної особи, який, у першу чергу, захищатиме інтереси своїх роботодавців?!

Методи протидії злочинності повинні бути ефективними, проте перекладати обов’язок держави з протидії корупції на окремих, у більшості випадків, юридично неосвічених людей, або навпаки, на фахових адвокатів, які виконуватимуть не притаманні їм функції сторони обвинувачення, неприпустимо. Такий підхід зумовить й так доволі значні в юридичній практиці випадки провокації злочину щодо службових осіб, а безальтернативний судовий розгляд при поданні клопотання про приватне обвинувачення є не чим іншим, як узаконеною можливістю впливу на окремих добросовісних державних службовців. Тому проект №2512а потребує грунтовного доопрацювання, оскільки містить значні недоліки та не може бути прийнятий.