Экономия субъекта хозяйствования на надлежащем обеспечении условий труда трактуется судами в пользу непутевого работника
В подавляющем большинстве случаев вред, нанесенный работником имуществу субъекта, возмещается частично или в полном объеме. Однако есть случаи, когда суд принимает сторону нарушителя и отказывает работодателю в иске.
Підстави відповідальності
У Барському районному суді Вінницької області узагальнили практику застосування статей законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю.
Матеріальна відповідальність — один із видів юридичної відповідальності, що має двосторонній, взаємний обов’язок працівника й власника або уповноваженого ним органу компенсувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі й порядку.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу «майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала».
Суб’єктом матеріальної відповідальності може бути тільки той працівник, що перебуває в трудових відносинах з підприємством, якому заподіяна шкода. При цьому вік працівника не має юридичного значення. Проте письмові договори про повну матеріальну відповідальність із неповнолітніми працівниками (до 18 років) укладатися не можуть.
За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов’язків (компенсація шкоди, заподіяної їхньому майну, здоров’ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.
Встановивши при розгляді справи, що шкоду завдано з вини не тільки працівника, до якого пред’явлено позов, а й службових осіб підприємства, установи, організації, суд вирішує питання про притягнення їх до участі в справі як співвідповідачів.
Пряма дійсна шкода
Характерними рисами матеріальної відповідальності працівників є таке:
• у більшості випадків розміри відшкодування встановлюються залежно від заробітної плати працівника (а не від розміру матеріальної шкоди);
• стягненню підлягає тільки прямий дійсний збиток;
• працівник не несе відповідальності за шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику.
Підставою матеріальної відповідальності є наявність збитку, заподіяного роботодавцю. Умовами настання матеріальної відповідальності є:
• наявність прямої дійсної шкоди;
• протиправність дії або бездіяльність;
• причинний зв’язок між протиправним порушенням обов’язку і майновою шкодою;
• вина працівника.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або здійснення зайвих, тобто викликаних унаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошових виплат. Згідно зі ст.130 Кодексу законів про працю неодержані або списані в дохід держави прибутки з підстав, пов’язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов’язків (так само як і інші неодержані прибутки), не можуть включатися до шкоди, яка підлягає компенсації.
Як свідчить практика, найбільш типовими випадками прямої шкоди є:
• нестача і знищення цінностей;
• витрати, понесені на відновлення майнового стану.
До зайвих виплат належать:
• суми штрафів;
• суми заробітної плати, премій, незаконно виплачених працівникам тощо.
Норма ст.130 КЗпП, яка передбачає компенсацію тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією для працівників. Не підлягають відшкодуванню неодержані доходи (упущена вигода), під якими розуміються прибутки, що були б отримані, якби працівник не вчинив протиправного діяння.
Позивачами у справах про компенсацію шкоди, завданої роботодавцю, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
З обмеженнями й без
Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності — обмежену й повну.
Основний вид матеріальної відповідальності працівника — це обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов’язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, компенсувати власникові (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше від його середнього місячного заробітку.
Повна матеріальна відповідальність працівників у розмірі заподіяної шкоди без будь-якого обмеження передбачена ст.134 КЗпП. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій статті, є вичерпним. Однією з таких підстав є укладення письмового договору про взяття працівником на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Інша підстава — шкода, завдана діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. В такому випадку до позовних заяв повинні додаватися докази, що підтверджують учинення працівником таких дій, установлених у порядку кримінального судочинства. Якщо працівник звільнений від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням терміну давності, актом амністії, притягненням до адміністративної відповідальності або у зв’язку з передачею винного на поруки, це не виключає застосування матеріальної відповідальності. Разом з тим працівник не може притягуватися до матеріальної відповідальності за п.3 ст.134 КЗпП у разі винесення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події злочину.
Ще одна підстава — шкода, заподіяна працівником, який був у нетверезому стані. Факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудової дисципліни, а тому повна матеріальна відповідальність за шкоду настає незалежно від того, навмисно чи з необережності завдано шкоду. Повна матеріальна відповідальність покладається на працівника, що перебуває в нетверезому стані, якщо з його вини підприємство своєчасно не виконало господарських зобов’язань і внаслідок цього зазнало збитків. Власник зобов’язаний довести, що шкоду заподіяно працівником у нетверезому стані. Доказами можуть бути медичний висновок, акти, показання свідків тощо. Вони повинні бути відповідно оцінені судом при вирішенні питання про притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності.
За згодою колективу
Поряд із договорами про повну матеріальну відповідальність працівників чинне трудове законодавство передбачає можливість укладення письмового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Така відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.
Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (ст.1352 КЗпП). Оскільки колективна матеріальна відповідальність установлюється за згодою всіх членів колективу, при включенні до складу бригади нових членів, а також при призначенні її керівника враховується думка колективу. Такі відносини регулюються відповідними актами, зокрема переліком робіт, при виконанні яких може вводитися колективна матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також Типовим договором про колективну матеріальну відповідальності, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики від 12.05.96 №43. До переліку включені такі роботи, як виконання касових операцій, приймання від населення платежів, приймання і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо.
Шкода, що підлягає компенсації, розподіляється між членами колективу пропорційно до місячної тарифної ставки й фактично відпрацьованого часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. При встановленні безпосереднього винуватця — члена бригади, що заподіяв шкоду, обов’язок компенсації покладається на цього конкретного працівника, тобто в такому випадку відшкодування здійснюється за правилами індивідуальної матеріальної відповідальності.
Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» розмір шкоди, завданої з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом установлено, що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб. У порядку цивільного судочинства суд управі зобов’язати цих осіб компенсувати шкоду солідарно, якщо при постановленні обвинувального вироку цивільний позов був залишений без розгляду або коли вирок у частині цивільного позову скасовано і справа в цій частині направлена на новий розгляд у порядку цивільного судочинства.
Розмір збитків
Визначення розміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу, залежить від ступеня вини заподіювача шкоди, характеру виробничої діяльності підприємства.
Розмір шкоди, завданої підприємству, установі, організації, визначається відповідно до ст.1353 КЗпП за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли на день прийняття рішення про відшкодування.
Статтею 1353 КЗпП передбачено можливість кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Кратний розмір обчислення застосовується в разі заподіяння шкоди при роботах з дорогоцінними металами, валютою, крадіжкою і недостачею м’яса та м’ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей згідно із законом «Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6.06.95 та затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 22.01.96 №116 Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.
Статтею 136 КЗпП регламентовано порядок компенсації шкоди. Стягнення шкоди, завданої працівниками, в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженим ним органом, а шкоди, заподіяної керівниками підприємств, установ, організацій та їхніми заступниками — за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має вийти не пізніше двох тижнів від дня виявлення шкоди і бути звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник незгодний з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається комісією по трудових спорах, а в разі незгоди з рішенням КТС — у суді. Працівник має право відразу звернутися до суду.
В інших випадках шкода компенсується шляхом подання власником позову до суду. Такий позов може бути подано протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди, а днем виявлення шкоди слід уважати день, коли власникові стало відомо про її наявність. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, є день підписання відповідного акта або висновку.
Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, із цього ж часу обчислюється строк на пред’явлення регресного позову.
Суд, визначаючи розмір відшкодування, враховує форму вини і конкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду. Зменшення розміру шкоди допустиме лише у виняткових випадках, коли підтверджено наявність конкретних обставин, які перешкоджали працівникові належним чином виконувати покладені на нього обов’язки (наприклад відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці).
Зниження розміру відшкодування не допускається, якщо шкоду завдано злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
Розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності.
Процес доказування
Виконуючи вимоги ст.143 Цивільного процесуального кодексу, при проведенні експертизи суддя незалежно від обставин справи має вирішити питання про подання сторонами або про витребування певної інформації. Зокрема, це дані бухгалтерського обліку й інші документи щодо наявності й розміру прямої дійсної шкоди — матеріали інвентаризації, акти ревізії та облікові документи, акти й інші документи про недостачу, зіпсування, втрату, знищення майна, висновок бюро товарних експертиз, довідки й інші документи про вартість майна, розмір зайвих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо.
Для з’ясування питання про розмір шкоди, обставин її заподіяння суд призначає бухгалтерську чи іншу експертизу з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі.
Крім того, витребовуються:
• докази про винне порушення працівником обов’язків за трудовим договором і наявність причинного зв’язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка настала, час її виявлення;
• пояснення працівника;
• акти й доповідні записки службових осіб;
• матеріали службових перевірок;
• вирок суду чи постанова органу розслідування;
• наказ за результатами перевірки конкретного випадку;
• висновки компетентних органів або експертизи про допущені порушення й причини шкоди;
• документи про трудові обов’язки працівника.
До інших доказів, які мають значення для встановлення виду матеріальної відповідальності й розміру сум, що підлягають стягненню, можуть бути віднесені:
• договори про повну індивідуальну чи колективну (бригадну) матеріальну відповідальність;
• довіреність чи інший разовий документ про одержання працівником під звіт матеріальних цінностей;
• дані про заподіяння працівником шкоди у нетверезому стані;
• розрахунки розподілу шкоди між членами бригади;
• довідки про тарифну ставку працівника при бригадній матеріальній відповідальності або його заробіток за два календарні місяці, які передували заявленню вимог про компенсацію шкоди;
• довідки про склад його сім’ї, наявність у працівника цінного майна (будинку, автомобіля тощо), підсобного господарства, інших доходів;
• дані про умови праці й зберігання матеріальних цінностей;
• доповідні записки працівника щодо цих питань.
Особливо слід підкреслити, що у випадках, для яких передбачено обов’язкове документальне оформлення (наприклад складення договору про повну матеріальну відповідальність), показання свідків не можуть братися до уваги.
Провести більш детальне узагальнення розгляду справ про компенсацію шкоди, завданої працівником роботодавцю, немає можливості у зв’язку з відсутністю справ цієї категорії в провадженні суду минулого року.
Материалы по теме
Когда переводят часы (постановление Кабмина)
22.03.2024
На рынке труда появились 42 новые профессии
02.02.2024
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!