Проблемы с установкой действительного ущерба и его размера обусловлены тем, что на предприятиях не ведется должного учета товарно-материальных ценностей
На Кировоградщине считают, что на законодательном уровне следует регламентировать, какой именно ущерб считается прямым и действительным. Кроме этого, необходимо решить вопрос, каким образом устанавливается такой ущерб: на основании данных бухгалтерского учета о потере имущества или средств или заключения эксперта. Это позволит предотвратить возникновение осложнений, с которыми сталкиваются судьи, назначая судебно-бухгалтерскую экспертизу.
Географія порушень
В Апеляційному суді Кіровоградської області узагальнили практику застосування обласними судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за збитки, заподіяні роботодавцю. Метою узагальнення є виявлення складних питань, що виникають при розгляді цієї категорії справ.
Главою ІХ Кодексу законів про працю передбачено гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації. За період, що аналізується, обласні суди розглянули 15 справ, з яких:
Бобринецький райсуд Кіровоградської області — 2 справи, в одній з них ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, яке не було оскаржене, в іншій — позов задоволено та залишено без змін судом апеляційної інстанції;
Гайворонський райсуд Кіровоградської області — одну справу, в якій ухвалено рішення про задоволення позову, що залишене судом апеляційної інстанції без змін;
Компаніївський райсуд Кіровоградської області — одну справу, в якій ухвалено рішення про часткове задоволення позову, що не було оскаржене;
Кіровський райсуд м.Кіровограда — 3 справи, у двох з них ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, а в третій позов задоволено. Одне рішення було оскаржене до суду апеляційної інстанції та залишене без змін;
Кіровоградський райсуд — 3 справи, у двох з яких позови були задоволені, а в іншій — залишено без розгляду. Рішення судів не оскаржувались;
Новоукраїнський райсуд Кіровоградської області — 2 справи, в одній ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, а в другій позов задоволено, але суд апеляційної інстанції рішення скасував та ухвалив нове —
про відмову в задоволенні позову;
Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області — одну справу, в якій ухвалено рішення про задоволення позову, в апеляційній інстанції не оскаржувалось;
Ленінський райсуд м.Кіровограда — 2 справи, в яких ухвалено рішення про задоволення позову, в апеляційній інстанції не оскаржувались.
Інші суди області справи даної категорії не розглядали.
Правильне застосування
Законодавством передбачено, що працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність та матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, установі, організації (стст.133, 134 КЗпП).
Наприклад, Гайворонський райсуд розглядав позовну заяву роботодавця — Товариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський графіт» до Особи 1 про компенсацію шкоди. У справі ухвалено рішення про задоволення позову. Задовольняючи вимоги скаржника, суд обгрунтовано керувався положеннями п.4 ст.134 КЗпП, згідно з якими працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли збитки завдано працівником, який був у нетверезому стані. Ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції визнано законним та обгрунтованим, ухвала набрала законної сили й не оскаржувалась.
У судів як першої, так і апеляційної інстанції при розгляді цієї справи складних питань не виникало. Законодавство, що регулює матеріальну відповідальність працівника за шкоду, заподіяну роботодавцю, застосовувалось правильно.
Стаття 1351 КЗпП установлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробленням, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у питаннях праці і заробітної плати, Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28.12.77 №447/24.
Розмір заподіяних підприємству збитків визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу, згідно з установленими нормами (ст.1353 КЗпП).
Розмір відшкодування
Новоукраїнський райсуд розглядав справу, порушену за позовом приватного підприємця Особи 2 до Особи 3,
про стягнення шкоди. Рішенням цього суду позов задоволено частково та стягнуто шкоду з відповідача. Вказане рішення скасоване судом апеляційної інстанції та ухвалено нове — про відмову в задоволенні позову. Причиною відмови стало те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, помилково застосував лише положення Цивільного кодексу, хоча трудові відносини регулюються виключно законодавством про працю, а також дійшов хибного висновку про наявність підстав для покладення на відповідачку повної матеріальної відповідальності. Рішення апеляційного суду не оскаржувалося.
Під час розгляду справ цієї категорії в Новоукраїнського райсуду виникали питання щодо встановлення прямої дійсної шкоди (на підставі даних бухгалтерського обліку про втрати майна або коштів чи висновку незалежного експерта), оскільки КЗпП не дає повного визначення такої шкоди, а також стосовно стягнення шкоди в межах середньомісячного заробітку та компенсації шкоди в повному розмірі.
Відповідно до ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, крім тих, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно збитки, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку.
До Кіровського райсуду м.Кіровограда звернулося ТОВ «Станіславська торгова компанія» з позовом до Особи 4 про компенсацію шкоди на загальну суму 10304,00 грн., тобто компенсацію збитків у повному розмірі. Рішенням суду позов задоволено частково і стягнуто на користь позивача 1150,00 грн. з урахуванням правил ст.132 КЗпП. Суд першої інстанції послався на те, що посада, яку займав відповідач, не входить до переліку, передбаченого ст.135-1 КЗпП, а тому стягнув шкоду, не більшу за середньомісячний заробіток відповідача. Це рішення не оскаржувалось.
Відповідальність за договором
Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у питаннях праці і заробітної плати, Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28.12.77 №447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради від 12.09.91 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» №1545-XII, передбачено перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з котрими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, оброблення, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва.
У п.8 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.92 №14 (з наступними змінами) роз’яснено, що, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсування), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП), суд зобов’язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст.135-1 КЗпП може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.
За відсутності цих умов на працівника за заподіяні ним збитки може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно із чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності в повному розмірі шкоди.
З матеріалів справи, порушеної за позовом Дочірнього підприємства «Кіровоградтепло» ТОВ «Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії» до Особи 5, про компенсацію матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов’язків, убачається, що суд першої інстанції, застосовуючи законодавство про працю, встановив, яку саме матеріальну відповідальність несе працівник — повну чи обмежену. Рішенням суду відмовлено в задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем факту заподіяння збитків з вини відповідача. Ухвалою апеляційного суду рішення залишено без змін. Під час попереднього засідання у вказаній справі суд за клопотанням сторони вирішив питання про витребування доказів і призначення та проведення судово-бухгалтерської та судово-економічної експертиз у справі у зв’язку з необхідністю встановлення нестачі товарно-матеріальних цінностей.
Збіг обставин
Згідно із чч.1, 2 ст.137 КЗпП суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли збитки стали наслідком не тільки поведінки працівника, а й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкоду завдано діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
Так, Товариство з додатковою відповідальністю «М’ясокомбінат «Ятрань» звернулося до Компаніївського райсуду з позовом до Особи 6 про компенсацію матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов’язків, і просило стягнути 4702,50 грн. Суд першої інстанції відповідно до ч.2 ст.137 КЗпП зменшив розмір покриття шкоди залежно від майнового стану відповідача, а саме: врахував, що відповідач на час ухвалення рішення у справі не працює та не отримує будь-якого доходу чи заробітку, не має власної земельної ділянки, від якої можливо було б отримувати прибуток, має малолітнього сина, а також має боргові зобов’язання перед кредитною установою, а тому зменшив розмір стягнення до 3300,00 грн.
Кількість і складність
Якщо проаналізувати розглянуті справи, то можна відзначити їх незначну кількість. Водночас вони становлять доволі складну категорію справ, оскільки, перш ніж притягти особу до матеріальної відповідальності, необхідно встановити порушення нею трудових обов’язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв’язок між порушенням і шкодою та вину працівника. Відсутність хоча б одного із цих фактів виключає можливість притягнення особи до матеріальної відповідальності.
Під час розгляду справ виникали проблеми з установленням прямої дійсної шкоди та її розміру, оскільки в більшості випадків на підприємствах, організаціях та установах не ведеться належного обліку товарно-матеріальних цінностей та не створено належних умов їх зберігання. Законодавство про працю не містить розмежування умисного заподіяння шкоди та завдання шкоди внаслідок недбалості.
Суди при розгляді справ керуються положеннями постанови Пленуму ВС від 29.12.92 №14, а тому слід на законодавчому рівні регламентувати, яка саме шкода вважається прямою і дійсною. Крім цього, необхідне нормативне врегулювання питання, яким чином установлюється така шкода: на підставі даних бухгалтерського обліку про втрати майна або коштів чи висновку експерта, оскільки в судів виникають труднощі з тим, в яких саме випадках потрібно призначати судово-бухгалтерську експертизу.
За звітний період суди області не розглядали справ про притягнення до колективної (бригадної) матеріальної відповідальності працівників при спільному виконанні ними окремих видів робіт.
Під час визначення розміру збитків, заподіяних працівником роботодавцю, суди застосовували лише поважні підстави для її зменшення в порядку ст.137 КЗпП.
Згідно з вимогами Цивільного процесуального кодексу суди проводили попередні засідання у справах та за клопотанням сторін вирішували питання про витребування доказів, призначення та проведення судових експертиз. Інші підготовчі дії на стадії попереднього судового засідання не проводилися.
Строк, передбачений для звернення з позовами про стягнення з працівників шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям, становить 1 рік. Він обчислюється з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ст.233 КЗпП), а тому, аналізуючи розглянуті судами області справи цієї категорії, було встановлено, що строки звернення з вимогою до суду були дотримані.
Суди не розглядали справ, порушених за позовами працівників, які не згодні з відрахуваннями.
Загалом суди Кіровоградської області правильно застосовують законодавство, що регулює матеріальну відповідальність працівників за збитки, завдані роботодавцю.
Материалы по теме
Когда переводят часы (постановление Кабмина)
22.03.2024
На рынке труда появились 42 новые профессии
02.02.2024
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!