Поправки для независимости

Нардеп предлагает отказаться от поголовной переаттестации судей, согласовав реформу с евростандартами

На следующей пленарной неделе парламент планирует вернуться к законопроектам по судебной реформе. Впрочем, уже понятно, что многие из предлагаемых нововведений не согласуются с европейскими стандартами независимости национальной Фемиды. В частности, отказаться от переаттестации всех судей и повысить гарантии их социальной защиты предложил член Комитета ВР по вопросам правовой политики и правосудия Валерий Писаренко.

За європейським зразком

Аби проголошена судова реформа не зійшла з європейського шляху, нардеп запропонував унести відповідні поправки до президентського проекту закону «Про забезпечення права на справедливий суд» (№1656). «Мною внесено ряд поправок з метою забезпечити соціальний захист суддів та працівників апарату, встановити гарантії матеріально-технічного забезпечення суддів, не допустити переатестації всіх суддів, яка не узгоджується з європейськими стандартами, а також забезпечити, щоб набрання чинності цим законом мало місце лише у випадку, якщо Венеціанська комісія встановить повну відповідність змісту його положень міжнародним стандартам судочинства», — повідомив В.Писаренко.

Зокрема, поправками до проекту №1656 пропонується:

встановити посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 20 мінімальних зарплат;

передбачити право судді на грошову допомогу при виході у відставку —15 середньомісячних розмірів суддівської винагороди;

встановити мінімально гарантований розмір зарплати працівників апарату — 35% від посадового окладу судді місцевого суду;

закріпити, що порядок обчислення і розмір суддівської винагороди, оплати праці працівників апарату не можуть змінюватися іншими нормативно-правовими актами, включаючи закон про державний бюджет, а також встановити заборону на їх довільну зміну Кабінетом Міністрів.

Крім того, нардеп звернув увагу на те, що в п.48 висновку CDL-AD (2013)034 Венеціанська комісія вже аналізувала ідею повної переатестації суддівського корпусу та дійшла висновку, що складання кваліфікаційного тесту всіма суддями може поставити під загрозу незалежність суддів, а тому цього слід уникати.

Обов’язкові рекомендації

Свої поправки В.Писаренко обгрунтував необхідністю гарантувати суддям належний рівень оплати праці й цим самим усунути можливість впливу на них при здійсненні правосуддя та мінімізувати корупційні ризики.

Серед документів, що стосуються міжнародних стандартів правосуддя, насамперед привертає увагу Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10.07.98. Положення п.6.1 цього документа визначають, що рівень винагороди суддів за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, аби захистити їх від тиску, що може вплинути на їхні рішення або поведінку й таким чином позначитися на їхній незалежності та неупередженості. Аналогічні поради містяться в п.54 рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 №2010(12).

Півтора року тому, спираючись, серед іншого, на зазначені рекомендації, Конституційний Суд у рішенні від 3.06.2013 №3-р/2013 констатував, що конституційний статус судді передбачає його достатнє матеріальне забезпечення. «Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя», — наголошується в п.2.2 рішення.

Не менш важливим, за міжнародними стандартами, визнається належне матеріальне забезпечення судової системи. Так, відповідно до п.33 Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя «найвищим пріоритетом держави є забезпечення судів адекватними засобами для належного відправлення правосуддя, включаючи матеріальні засоби та приміщення, які створювали б умови для незалежної, гідної та ефективної роботи судів, належний судовий та адміністративний персонал і достатній поточний бюджет».

У свою чергу рекомендація КМ РЄ №(94)12 передбачає, що для створення відповідних умов праці необхідно, зокрема, надати в розпорядження судів допоміжний персонал та відповідне обладнання, щоб вони могли діяти ефективно та без невиправданих затримок.

Та чи можна досягти таких умов без підвищення зарплати й працівникам апарату? Адже наявний рівень оплати праці зумовлює плинність кад­рів через небажання кваліфікованих співробітників працювати в судовій системі. Це неодмінно породжує й істотні корупційні ризики.

Натомість відповідно до п.206 оціночного звіту ГРЕКО щодо України від 21.03.2007, в якому викладено рекомендації стосовно боротьби з корупцією, однією зі складових такої боротьби є відповідна та справедлива оплата праці службовців. Через 3 роки на цьому знову наголошувалось у рекомендації 3.2 звіту щодо виконання Україною рекомендацій Стамбульського плану дій відносно боротьби з корупцією від 8.12.2010.

Гарантії від обмежень

Проте замість того, щоб реформувати систему оплати праці та забезпечити її гідний рівень, Уряд дотепер не виконує норми чинного закону «Про судоустрій і статус суддів» стосовно визначення мінімального посадового окладу працівників апарату. Адже п.9 «Прикінцевих положень» закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що відповідні статті цього документа «застосовуються в порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів».

На думку нардепа, «такий підхід фактично нівелює зміст передбачених гарантій та дозволяє коригувати встановлені законом розміри оплати праці шляхом прийняття підзаконного акта, що є абсолютно неприпустимим».

Аби усунути в подальшому можливість через закон про держбюджет надавати іншого правового регулювання відносинам, які вже врегульовані законом, пропонується встановити пряму заборону на подібні обмеження. Така пропозиція випливає й з п.4 мотивувальної частини рішення КС від 9.07.2007 №6-рп/2007, де зазначено, що закон про держбюджет стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, тому ним не можуть уноситися зміни, зупинятися дія чинних законів, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом регулювання інших законів України.

А гарантією неприйняття законів, котрі згодом будуть визнаватись експертами зі Старого світу такими, що суперечать європейським стандартам і впливають на незалежність правосуддя, є співпраця з Венеціанською комісією. Причому не постфактум, як вийшло з актом «Про очищення влади», а до набуття чинності нововведеннями.

Як нагадав В.Писаренко, в п.10 резолюції Європейського парламенту від 25.11.2010 наголошується, що українська влада має звертатися до ВК для отримання висновків щодо остаточних редакцій законопроектів. У п.«d» резолюції від 24.05.2012 європарламентарі також зауважили, що «всеохоплююча судова реформа з метою забезпечення справедливого, неупередженого та незалежного судового розгляду має відбуватися в тісній співпраці з Венеціанською комісією».

Адже, як зазначено в п.6 резолюції ПАРЄ №1755 (2010), «саме тісна співпраця з Венеціанською комісією має вирішальне значення для гарантування того, що пакети реформ, які розробляються, повністю відповідають європейським стандартам і цінностям». Тобто, аби додержуватися цих стандартів, українські органи влади мають отримати висновки комісії перед тим, як ухвалювати закон в останньому читанні.

На наступному тижні побачимо: скористається профільний комітет європейськими кресленнями чи вигадуватиме свій велосипед для віт­чизняного правосуддя, який матиме великі шанси не пройти техконтроль у міжнародних інституціях?