Замена кредитора в обязательстве, как и само обязательство, является институтом гражданского права, а отношения, связанные с выполнением судебного решения, характера гражданско-правовых не имеют. Об этом говорится в постановлении ВСУ от 19.08.2014 №3-56гс14, текст которого печатает "Закон и Бизнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
19 серпня 2014 року м.Київ №3-56гс14
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Барбари В.П.,
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо» про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду від 5.03.2014 в справі №923/945/13 за позовом ТОВ «Камбіо» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо-Інвест-Строй», третя особа — Товариство з обмеженою відповідальністю «Південенерго», про визнання договору уступки права вимоги недійсним,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2014 року до Верховного Суду звернулося ТОВ «Камбіо» із заявою про перегляд постанови ВГС від 5.03.2014 у справі №923/945/13 із підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.11116 Господарського процесуального кодексу, в якій просило скасувати постанову суду касаційної інстанції та залишити в силі постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013.
Підставою для перегляду постанови заявник вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень стст.203, 215, 512—515, 517, 526 Цивільного кодексу.
Заяву мотивовано тим, що суд касаційної інстанції в цій справі, залишаючи в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 17.09.2013 про відмову в задоволенні позову, застосувавши до спірних правовідносин положення стст.202, 203, 215, 512, 514 ЦК, дійшов висновку про відсутність законодавчої заборони щодо заміни кредитора у зобов’язанні після ухвалення судового рішення та на стадії його виконання, а отже, і про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину про уступку права вимоги недійсним.
На обгрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого, на думку ТОВ «Камбіо», ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах, заявником надано копії постанов ВГС від 25.11.2008 у справі №8/565-07, від 7.10.2008 у справі №16/33-08, в яких суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов протилежного правового висновку про недійсність договорів про уступку права вимоги, укладених на стадії виконання судового рішення, у зв’язку з їх невідповідністю вимогам закону, оскільки заміна стягувача на стадії виконавчого провадження може відбуватися лише на підставі та в порядку, передбачених ст.11 закону «Про виконавче провадження» та ст.25 ГПК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка регулює питання процесуального правонаступництва.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.
При вирішенні справи судом установлено, що 4.11.2011 між ТОВ «Камбіо» (цедент) і ТОВ «Кредо-Інвест-Строй» (цесіонарій) укладено договір уступки права вимоги, відповідно до умов якого цедент передає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги боргу першого та стає кредитором за такими документами, а саме: рішення Господарського суду Херсонської області від 2.07.2009 в справі №11/108-09 про стягнення з ТОВ «Південенерго» (боржник) на користь ТОВ «Камбіо» боргу в сумі 115574 грн. 70 коп. Загальна сума грошового зобов’язання боржника на дату укладення договору про уступку права вимоги становить 107471 грн. 98 коп.
Пунктом 2 зазначеного договору передбачено, що за цими документами цесіонарій набуває права (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання таких зобов’язань: рішення Господарського суду Херсонської області від 2.07.2009 в справі №11/108-09 про стягнення з ТОВ «Південенерго» на користь ТОВ «Камбіо» боргу в розмірі 107471 грн. 98 коп. (за мінусом сплачених боржником цеденту 8102 грн. 72 коп.) та всіх інших документів, пов’язаних з розглядом справи.
Частинами 1, 3 ст.512 ЦК передбачено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов’язанні допускається протягом усього часу існування зобов’язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов’язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов’язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.
Проте, виходячи зі змісту оспорюваного договору, його предметом є уступка права вимоги за рішенням Господарського суду Херсонської області від 2.07.2009 в справі №11/108-09, за яким з боржника стягнуто не лише суму заборгованості за договором поставки від 1.07.2008 №01/07-2, укладеного між ТОВ «Камбіо» та ТОВ «Південенерго», а й судові витрати.
При цьому умовами договору цесіонарію надано право вимагати від боржника належного виконання рішення суду.
Відповідно до ст.115 ГПК рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України й виконуються в порядку, встановленому законом «Про виконавче провадження».
Оскільки виконання рішення суду є невід’ємною стадією процесу правосуддя, то й заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та в порядку, визначених ГПК та законом «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.
Частиною 5 ст.8 закону «Про виконавче провадження» визначено, що в разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника всі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі й у разі заміни кредитора у зобов’язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому ст.25 ГПК.
Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок про те, що заміна кредитора в зобов’язанні, як і саме зобов’язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов’язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов’язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.
За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про відповідність оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства є помилковим.
У зв’язку з тим що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи неправильно застосував норми матеріального права, заява ТОВ «Камбіо» підлягає частковому задоволенню, а постанова ВГС від 5.03.2014 — скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 11123—11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА :
Заяву ТОВ «Камбіо» задовольнити частково.
Постанову ВГС від 5.03.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.11116 ГПК.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!